– Лікує людей, – просто і прямо відповіла та.
– Вона – лікар? У неї є медичний диплом?
– Мама займається народною медициною. Наскільки я знаю, вона навчалася на медичному, але диплома не отримала, бо народилася я. Та вона не робить нічого такого, для чого потрібен спеціальний дозвіл чи спеціальні умови! – з усіх сил вигороджувала дівчина свою матір, боячись, щоб її невігластво щодо формальностей не вилізло Серафимі боком.
– А що саме вона робить? – допитувався слідчий.
– Вона просто дає поради людям, які приходять до неї по допомогу. Лікує травами і ягодами, які збирає сама, мазями й бальзамами, які сама готує. Часто до неї приходять жінки з косметичними проблемами. Та вона може й укол зробити, і накласти шви та пов’язки на рани…
– Вона приймає пологи в жінок?
– Так.
– Як часто?
– Так часто, як за нею прибігають перелякані родичі. – Лейла все більше дратувалася від таких питань. У неї складалося враження, що вони з мамою винні вже в тому, що існують.
Вона пробувала виправдовуватися:
– У нас фельдшер – п’яниця! Єдиний шанс на швидку допомогу в нашому та сусідніх селах – це Химка!
Слідчий випростався й набув більш ділового й відповідно менш людяного вигляду.
– Ви були знайомі з Полуботок Світланою з Верхніх Лоз? – продовжував він допит.
– Ні.
– А ваша мати була з нею знайома?
– Наскільки мені відомо, також ні.
– Вона коли-небудь згадувала це ім’я?
– Ні.
– А хтось інший при вас згадував?
– Ні.
– Дев’ятого чи десятого грудня хтось іще, крім Зайченко Міли, приходив до вас додому просити допомоги?
– Ні.
– Гм… – Слідчий знову відсунувся від столу, надаючи розмові більш довірливого плину. – А ви теж займаєтеся народною медициною?
– Інколи я допомагаю мамі. Вона мені багато чого розповідає. Я готуюся вступати на медичний, – поділилася Лейла сокровенним.
– А самі, без мами, ви цим займаєтеся?
– Ні. Єдиний раз я сама прийняла пологи того дня, десятого грудня. Я тоді так перелякалася, що вирішила: наступного разу я це робитиму, тільки коли вивчуся…
Лейла, підбадьорена зміною тону слідчого, нарешті знайшла в собі сміливість запитати:
– Але ж скажіть, до чого тут моя мама?
Слідчий трохи подумав, як йому відповісти.
– У Серафими була можливість це вчинити, – сказав він. – Був мотив. А в нас є кілька свідків, які вказують на неї.
– Що ж там таке сталося? – запричитала Лейла.
– А ви хіба не чули? Весь район про це гудів.
– Я з людьми мало спілкуюся… – схлипнула дівчина.
– Полуботок Світлана ввечері десятого грудня народила дитину, яка померла при пологах. За результатами розтину, у неї був зламаний шийний хребець, таке буває при неправильному положенні дитини під час пологів. Нам відомо, що Світлана з кимось заздалегідь домовлялася про допомогу при пологах у неї вдома, половину грошей заплатила наперед, половину повинна була віддати після народження дитини. При пологах дійсно була присутня стороння особа, бо у Світлани виявили надрізи в піхві, які сама потерпіла собі зробити не могла. Унаслідок дій цієї особи під час пологів померла дитина, а мати була в тяжкому стані, проте жива. Тоді, як ми вважаємо, ця особа, щоб приховати сліди своєї злочинної діяльності, вдарила Світлану ножем у спину з метою позбутися свідка…
До кабінету зазирнув співробітник – один із тих, хто віз сюди Лейлу із Серафимою, і кивнув слідчому, щоб той вийшов.
– Ну, що тут у тебе? – навіть через зачинені двері почула Лейла його запитання.
– Нічого суттєвого, – відповів слідчий. – Крім того, що мамка тоді не ночувала вдома.
– Що ж, хай посидить трохи в камері, – почула дівчина байдужий голос першого. – Може, згадає ще щось, що нас зацікавить.
– Ні, – заперечив слідчий. – Я її відпускаю.
– Ти що, ідіот?! – гаркнуло з-за дверей. – Вона ж іще може стати нам у пригоді!
– Я її відпускаю! – повторив слідчий залізним тоном. – Вона ще дитина, і в пригоді вона тобі не стане!
– Добре, що ти підозрювану не допитував! – гримнули йому у відповідь. – А то б угробив нам справу!
– Зараз ви можете бути вільні, – сказав слідчий Лейлі, коли вона попідписувала всі галочки на протоколі. – Тільки нікуди із села не виїжджайте. І не забувайте про кримінальну відповідальність у разі розголошення того, що вам стало відомо під час слідства.
– А мама? – запитала дівчина.
– Її затримано. І судячи з усього, надовго.
Лейла вийшла з відділку з відчуттям цілковитої втрати себе. Ніколи в житті вона ще не була такою порожньою й нікчемною, як зараз. Ніколи ситуація, коли вона позбавлена всього сутнісного й життєво необхідного, не здавалася настільки фатальною.