– Просила. Тоді, коли я зустріла її на вулиці. Але я їй відмовила й сказала, щоб вона народжувала в лікарні.
Андрій підсунувся ближче.
– А ви взагалі приймаєте пологи в жінок? – запитав він.
– Тільки в екстрених випадках, коли без мене може статися лихо. – Серафима глянула на випещеного адвоката й зрозуміла, що тут потрібно пояснити. – У нас віддалені від райцентру села, фапу немає – лише фельдшер, і той часто буває напідпитку. «Швидка» до нас може добиратися годинами, коли не днями. У разі передчасних пологів родичі часто прибігають по допомогу до мене.
– І що, так багато траплялося передчасних пологів? – недовірливо ворухнув бровою адвокат. – Чи не могло бути такого, що породіллі навмисне не хотіли заздалегідь їхати до пологового будинку, а сподівалися, що обійдуться вашою допомогою?
– Могло бути. І всі про це прекрасно знають. Я не хочу образити всіх лікарів, бо серед них є багато видатних людей і прекрасних спеціалістів, але є деякі дуже прохані, які нажили негласної слави м’ясників, які, якщо їм гарно не позолотити ручку, у пологовому залі займаються тим, що дивляться у вікно. І нічого дивного, що люди не хочуть усі гроші, які збирали на дитину, віддавати за пологи.
– А вам ручку не золотять? – криво посміхнувся Андрій.
– Я ціни не назначаю, – відрубала Серафима. – Мені кожен віддячує, як може. Інколи доводиться півночі не спати, а потім годину вертатися пішки по холоду за пляшку горілки та коробку цукерок. – Жінка випросталася й подивилася своєму захиснику просто у вічі. – Попит на мої послуги пов’язаний не з шахрайським окозамилюванням із мого боку, аби побільше заробити, а з намаганням людей викрутитися в тих умовах, у які їх загнали.
Андрій подумав, наскільки влучно вона підмітила. Уся ця справа – це намагання людей викрутитися в тих умовах, у які їх загнали.
– У вас бували ускладнення під час такої допомоги? – продовжував допитуватися він. – Смертельні випадки?
– Смертей не було. Ускладнення були тільки ті, які виникали ще до мене. Але це говорить не так про мої заслуги, як про добросовісність породілей: вони завчасно лягли б до лікарні, якби знали, що мають якісь проблеми зі здоров’ям. Але навіть коли я беруся допомогти, то завжди вивчаю всі наявні медичні документи й наполягаю на негайному виклику «швидкої»: рано чи пізно вони мусять приїхати й забрати породіллю з дитиною до лікарні.
– Напишіть мені імена та адреси жінок, у котрих ви приймали пологи.
Наразі ситуація Андрія цілком влаштовувала, але якось таки треба було докопатися до основного питання.
– І останнє, – спробував підійти він з іншого боку, – десятого чи одинадцятого грудня хтось міг вас бачити у Верхніх Лозах?
– Сто процентів – ні! – твердо відповіла Серафима. – Я була далеко звідти.
– Якби ви сказали, де були в ті дні, і назвали людину, яка б це підтвердила, – запопадливо продовжив адвокат, – ви вже завтра могли б звідси вийти.
Серафима тільки стисла зуби.
– Вам доведеться задовольнятися тим, що маєте, – заявила вона.
– Я зможу й цим задовольнитися, – погодився адвокат, спаковуючи свої папери, – якщо ви мені урочисто пообіцяєте навіть не чхати до слідчого без моєї присутності!
Слідчому він по-дружньому порадив:
– Доки не пізно, шукайте собі іншого підозрюваного, бо на мою клієнтку ви це не повісите.
Лейла лежала на своєму дивані, нездатна ні заснути, ані бодай стримати тремтіння. Чи могла вона спати, коли надія раптом так міцно стисла її серце? І чи могла не тремтіти, коли за минулий день отримала більше вражень, ніж за все своє життя?
Уперше вона опинилася в перукарні, і замість того, щоб самій обпатрати себе перед дзеркалом, довірилася балакучій майстрині. І цього разу вона сама не обрубила собі нігті тупими, заіржавілими ножицями, а віддала їх у владу манікюрниці. Так само доручила чужим рукам і брови, і деякі інші частини тіла.
Дівчина сама цього не усвідомлювала, але прийшла сюди вперше не лише через те, що в неї нарешті з’явилися гроші. Дав би їй хтось ті папірці ще хоч рік тому, вона б і не подумала йти до перукарні, а запхнула б їх за плінтус. Її завжди у своїй зовнішності все влаштовувало, чи, точніше, вона не вірила, що заслуговує на щось краще, ніж уже має, і не вважала, що навіть найбільші зусилля зможуть її, потворну циганку, якось покращити. І зараз би вона не витрачала стільки часу на те причепурювання, якби мама нещодавно не провела з нею виховну роботу на тему зовнішності. Кілька місяців Серафима вбивала Лейлі в голову, що її підготовка до вступу не повинна обмежуватися лише заучуванням інформації, а має включати не менш важливу частину: якщо вона знову не хоче впасти лицем у бруд, потрібно змити з нього той, який уже там є.