Тільки от, побачивши її червоні від холоду руки й зауваживши уривчасте дихання, його професіоналізм чомусь почав підказувати йому не розібратися з цією розмовою якнайшвидше й відпустити клієнтку, а відразу всадовити її ближче до батареї й дати їй до рук чашку чаю, мало не примушуючи випити його, щоб зігрітися й відновити нормальний серцевий ритм.
Чи ж, навпаки, пришвидшити?..
Лейла, здавалося, спочатку розгубилася від такого прийому й ніби вся наїжачилася в очікуванні якоїсь каверзи. Та разом із тим, як тепло від чаю розливалося по тілу під супровід Андрієвого ввічливого просторікування про буденні речі, трохи розслабилася й пожвавішала.
– З власного досвіду знаю, що не можна вести ділову розмову, коли думки зайняті найважливішими тілесними потребами, – усміхнувся він до Лейли. – Такими, як зігрітися, наприклад.
– Знаєте, я завжди вважала адвокатів кимось типу роботів, у яких у голові миготять лише закони, – несподівано зізналася жінка.
– Ви й тепер так вважаєте? – засміявся Андрій.
– Не знаю щодо всіх адвокатів, але ви, схоже, нормальна людина, – відповіла Лейла, без будь-якого ніяковіння чи манірності дивлячись на нього.
Андрія спантеличувала її прямота без жодних ознак підлабузництва, бажання сподобатися чи наміру приспати його увагу. Неозброєним оком видно було, що ця дівчина просто каже те, що думає, тому її слова сприймалися дорожче за найвищу похвалу.
І… так, чорт забирай, вона була надзвичайно гарна! Така гарна, що коли дивишся на неї, забуваєш, як тебе звати, і думати можеш лиш про те, як примудритися до неї торкнутися, щоб вона не розвіялась, як марево. Та східна краса полонила уяву, обіцяючи тисячу й одну ніч вмістити в одну казку. І який же чоловік таке витерпить?
Андрій мужньо терпів, намагаючись, як то кажуть, зберігати гарний писок при поганій грі. І поки Лейла не озвучила наболіле питання про свою матір, тішив себе ілюзією, що в них тут складаються непогані інтимні посиденьки.
– Так, так, якщо ви вже в нормі, то перейдемо до діла, – відкашлявшись, відповів він, надав своєму голосу ділового звучання й розправив плечі. – Решту вчорашнього дня й весь сьогоднішній я займався виключно вашою справою й можу вам повідомити, що маємо успіхи. Найгірше, що в слідчих було проти вашої матері, я звів нанівець. А те, що залишилося, до вашої матері має таке ж відношення, як і до мене.
Адвокат ще раз подумав, що просто диво, як Серафима не підписала того літературного витвору, який їй час від часу підсовували впродовж тієї доби. Або вона дійсно була впевнена у своїй невинності, або розраховувала на близьку допомогу, якої врешті й дочекалася від своєї дочки за його, адвоката, участі. Хай там як, мужність цієї жінки заслуговує на низький уклін. Скільки разів за свою практику Андрієві доводилося бачити, як люди казали й підписували все, що від них хотіли, аби тільки їм дали спокій, а потім вимагали від адвоката, щоб розгрібав за ними. Особливо це стосувалося циган, які були постійними його клієнтами й чекали, що Андрій за їхні гроші за них жуватиме, за них ковтатиме, ще й відригне, якщо буде треба. Дякувати Богу, це не цигани. Лейла із Серафимою, здається, були хоч і дещо дивакуватими, але порядними українцями. З такими мати справу було приємно й необтяжливо.
– Ви бачили маму? – нетерпляче допитувалася Лейла. – Як вона там?
– Зараз із нею все гаразд, – заспокоїв адвокат. – Я дозволив собі вийти за рамки прямих обов’язків і приніс їй трохи провізії, тому вона не голодує. А також прослідкував, щоб не порушувалися її права, тому…
Андрій аж знітився від виразу Лейлиного обличчя, яка, здавалося, ладна була розцілувати його за таку турботу про її матір. У якусь мить він повірив, що вона от-от кинеться до нього з обіймами, і готовий був прийняти від неї цей жест. Але вдячність вона виразила лише поглядом і далі мовчки сиділа й жадібно слухала, що ще він їй розкаже.
Андрій посовався у своєму кріслі. Він не мав наміру ділитися з нею планами, але якесь відчайдушне бажання справити на неї враження взяло гору та, перш ніж зрозуміти, що він робить, і взяти язик під контроль, він вибовкнув:
– Ваша мати досить натерпілася. У кожної людини при здоровому глузді відпали б будь-які підозри щодо неї. Я зі свого боку зробив усе можливе, щоб перетерти на пил усе, що кидало на неї тінь, і відгородити її від подальших переслідувань. Як бачите, я перевдягнувся у зручний одяг, бо сьогодні маю намір попрацювати над вашою справою допізна…
Він зробив паузу, щоб відстежити Лейлину реакцію на його слова, а заразом продумати свою подальшу тираду. Та Лейла своєю реплікою, покликаною, швидше за все, підбадьорити адвоката, знову вибила його із сідла: