А от те, що вона перебуває в такому палаці, де одна лампочка коштує дорожче, ніж усі її надбання, наганяло на дівчину незбагненну тугу. Господар доклав усіх зусиль, щоб у його помешканні гостей супроводжувало відчуття не затишності та комфорту, а, скоріше, пригніченості від величі та розкоші, щоб гості почувалися не як удома, а як на прийомі в царя.
Скільки роздивлялася навкруги, своєї сукні Лейла не знайшла. Можна було огорнутися простирадлом чи нашукати в шафі якусь стару футболку господаря (саме так завжди чинять героїні тих самих жіночих серіалів), та Лейла не могла змусити себе взяти чуже без дозволу. Тому вона, як була, в одній білизні (добре, що хоч так), тихо вислизнула з кімнати й котячою ходою вирушила шукати ванну кімнату.
А коридорчик підступно вивернув у велику студію, де за солідним дубовим шинквасом зручно вмостився господар і ліниво сьорбав свою каву.
З появою Лейли Андрій поставив чашку й зістрибнув із високого стільця. Ляпання його босих ніг об плитку дивно відлунило в Лейли всередині. Вона заклякла перед Андрієм, не знаючи, що мусить зараз казати.
Хай там як, побачити його на свіжу голову при денному світлі було ніяково. Це вчора він був абстрактною, далекою фігурою в костюмі – єдиним шансом на мамин порятунок. А потім уночі був просто мужчиною, з плоті і крові, що існують за своїми, окремими від розуму законами. З такої самої плоті й крові, як і Лейла. А тепер перед нею сидів господар шикарних апартаментів, із власним усталеним життям, яке дівчині годі було вважати звичним, та з розумом і знаннями, до яких їй годі було допнутися.
Лейла була сконфужена, і аж ніяк не через оголеність. Соромитися свого тіла було запізно. І, як на диво, вона могла не стидатися злиденності, бо на ній був новий, поки що цілий і не заношений, як усі інші, комплект білизни. Вона стидалася свого мілкого розуму, який видавався їй недостойним демонстрації цьому світилу юриспруденції, і свого язика, який міг бовкнути дурницю й затаврувати свою власницю як невиправну темноту.
Господар і сам не поспішав порушувати мовчанку, тільки глипав на неї розширеними зіницями. Він також досі не вдягся: з плечей звисав банний халат, що розв’язався на поясі та демонстрував усім охочим міцний торс і тугі плавки.
Лейла не витерпіла й випалила:
– Я піду в душ!
Ледь дочекавшись слабкого кивка в той бік, де мала бути ванна кімната, дівчина чкурнула туди. Не встигла вона як слід тут роззирнутися, коли почула за собою голос господаря:
– Я потру тобі спину… Якщо ти не проти…
Лейла нічого не відповіла й відкрутила воду.
Душу вона не боялася. Вона боялася розмов. Такий бездумний, із залитими хіттю очима Андрій був їй ближчим і зрозумілішим, ніж освічений, забезпечений адвокат.
Андрій, насвистуючи, зав’язав собі краватку і вскочив у замшеві туфлі. Сьогодні він почувався цілком щасливою людиною, і навіть необхідність рушати в дуже затягнутий і дуже нудний судовий процес не могла зіпсувати йому настрою. Він вирішив, що після того процесу не поїде в контору, і просив Лейлу дочекатися його тут. Зараз вона в одному з його халатів товклася на його кухні, вивчаючи вміст його холодильника.
Чоловік запланував на сьогодні безліч справ, і жодна не стосувалася роботи. Хіба що здихатися всіх не дуже важливих зустрічей і папірців, порозсовувавши їх по своїх помічниках. Треба було негайно купити Лейлі телефон, інакше вона дуже легко зникне з поля його зору, а зв’язатися з нею можна буде не інакше, як пертися до її села. Треба було швиденько прикупити Лейлі якогось шмаття, бо її сукня з винною плямою покоїлася серед прання, а відпускати дівчину додому найближчі кілька днів Андрій не планував. А ще не завадило б замовити столик у якомусь затишному ресторанчику на сьогоднішній вечір як компенсацію Лейлі за те, що вона вимушена цілий день його чекати в чотирьох стінах. Але не раніше, ніж він, повернувшись із нудного процесу, знову потоне в її незбагненних східних очах та відчує її волосся в себе на шиї.
Нежданий візит непроханої гості мало всього не зіпсував.
Коли подзвонили у двері, Лейла першою добралася до них, тоді як Андрій ще не встиг і зі спальні вийти. Лише почувши перші, аж ніяк не привітні слова з коридору, Андрій зрозумів, яку зробив помилку, пустивши Лейлу відчиняти двері.