– Ну, і де той вилупок? – почув він ще зі спальні невдоволений Алісин голос.
– Я зараз його погукаю, – напрочуд ввічливо відповіла Лейла. – Як вас представити?
– Я його коханка, кицюню! – відповіла гостя.
І це було правдою. Але колись давно.
Ще на початку своєї кар’єри Андрій закрутив роман із дочкою зубатого правника – спеціаліста з господарських справ, у якого працював тоді помічником. Частково через її ініціативу та напористість: та дівка тараном лізла межи очі, як і до інших частин тіла. Частково через надію таким чином зблизитися з її батьком і стати партнером. Аліса була від природи гарною та від грошей доглянутою й випещеною, як діамант на продаж, тому казати, що Андрій пішов на немислимі жертви, було блюзнірством. Принаймні на початку.
Невдовзі виявилося, що вона від природи ще й поверхова та лицемірна вишкварка, а від грошей – бундючна та егоїстична тиранка. Швидше, ніж за місяць, Андрій пожалкував про своє рішення, бо зрозумів, що поряд із тією розбалуваною, пихатою кралею в нього буде одна-єдина роль – цуцика на повідку.
Ще рік він тягнув того воза, бо дійсно ввійшов у довіру до шефа й отримав доступ до його знань, зв’язків і серйозних справ. Але одного прекрасного дня зрозумів, що при погляді на Алісу в нього виникає нестерпне бажання взяти пістолет і застрелити когось із них двох – або її, або себе. Він пішов до її батька, розповів, що не кохає його дочку й не хоче морочити їй голову, звільнився з роботи й відкрив власну практику. Шеф, оцінивши мужність свого працівника, пообіцяв не встромлювати Андрію палиць у колеса, якщо він не буде займатися господарськими справами.
Андрій узяв за спеціалізацію кримінальні та цивільні справи, почав розкручуватися, набирати вагу й заробляти непогані гроші. І все б нічого, якби не нав’язлива думка Аліси, що він назавжди залишиться її власністю. Час від часу вона з’являлася в Андрієвому житті, щоб його зіпсувати.
Зараз Аліса сказала Лейлі ті слова, які, за її задумом, мали б миттєво й назавжди прогнати конкурентку з Андрієвого помешкання.
Андрій не на жарт переполохався, бо не готовий був втрачати Лейлу, і вже стартував, щоб власноруч випроводити нахабу й після цього все Лейлі пояснити. Коли це Лейла ошелешила їх обох.
– Тоді ми з тобою колеги, зайчику! – повідомила вона випещеній, закутаній у хутро панянці.
І Аліса, й Андрій вклякли кожен на своєму місці. Андрій очікувально стояв за дверима спальні – схоже, Лейла чітко усвідомлює, що вона робить. Аліса трохи перетравила почуте, але здаватися не бажала й продовжила перестрілку.
– А ти часом не одна з тих бідних мисливиць на його руку й серце? – демонстративно співчутливо закинула вона.
– Мені не потрібні його рука й серце, – спокійно відповідала Лейла.
На Андріїв подив і на його полегшення, Лейлу, здавалося, ті дошкульні слова анітрохи не зачіпали. Він вирішив не втручатися й подивитися, що буде далі, а тим часом проскочив до кухні й почав готувати каву. Аліса у своєму запалі його навіть не помітила.
– То лише його гроші? Чи соціальний статус? – продовжувала вона атаку на Лейлу.
– Ні гроші, ні статус, – відповіла їй та.
Лейла й не думала якось реагувати на ті випади. Натомість Аліса починала втрачати терпіння.
– Чи ж не хочеш ти нам тут наспівати, що тобі потрібне лише його кохання?
Андрій витяг шию й зацікавлено чекав відповіді.
– Аж ніяк! – відказала Лейла. – Мені від нього потрібні виключно певні послуги. Якщо тобі це не подобається – хай щастить!
Андрій прикрив рукою рота й безгучно засміявся. Йому сподобалася двозначність цієї фрази, а також логічна реакція того самозакоханого, самовдоволеного стерва.
Аліса втратила контроль разом зі своїм лоском і витонченістю й відразу опустилася з коронного п’єдесталу на рівень панельної дівки. Лише за одне це Андрій готовий був Лейлу розцілувати, але Аліса ще й полізла до суперниці битися, надавши господарю повне право без зайвих церемоній виштовхати її втришия.
Виконавши обов’язок із захисту своєї гості, Андрій став навпроти трохи розхристаної Лейли. Йому сподобалася ця ділова розмова людини зі здоровим глуздом. Йому сподобалася Лейла, за зовнішністю якої, виявляється, багато чого заховано. Він готовий був не лише її розцілувати, а й потиснути їй руку.
– Ти мусиш у мене оселитися! – сказав він, простягаючи їй чашку з кавою.
24
Через тиждень те, що Поля засиділася в гостях, було ясно всім, окрім самої Полі. Вона користувалася речами господарів, споживала приготовану ними їжу, за їхні гроші гуляла містом, і такий стан речей її цілком задовольняв.