Міла відсахнулася від балкона і, мало не збивши з ніг свого чоловіка, який нагодився на дорозі, побігла до своєї кімнати, щоб, як завжди, поховати там біль.
Славко зайшов до неї вже під ніч. Вона лежала, обійнявши мокру подушку, і чекала спасенного забуття. Хлопець сів біля неї й почав гладити її волосся – так, як батьки гладять маленьких дітей, так, як мама її ніколи не гладила.
– Я провів Ростика й постелив Полі, – тихо відзвітував він. – Завтра вранці я сам відвезу її на вокзал і простежу, щоб автобус не поїхав без неї… А Ростик сказав, що ще зайде до тебе.
– Це була твоя ідея привести його? – схлипуючи, озвучила Міла свою здогадку.
Славко зітхнув.
– Щось же я мусив робити! Образ Ростика висить над тобою, як фатум. Його треба або матеріалізувати, або розбити на дрібні скалки.
Міла притислася щокою до руки чоловіка, роблячи її мокрою й солоною, як покинутий на пляжі рушник.
– Чому мене не можна любити так, як інших? – з відчаєм запитала вона.
– Любов – це не досягнення улюбленця. Це вміння того, хто любить. У тому немає твоєї провини, що тобі попадаються бездарні до любові люди.
– Але ж ти не бездарний, і все одно мене не любиш!
Славко сів на підлогу й обіперся спиною в Мілине ліжко.
– Знаєш, – тихо сказав він, дивлячись у стіну, – я тебе по-своєму люблю, але все одно не так, як тобі потрібно. Мені навіть прикро, що мені не пощастило закохатися в тебе. Як і ти не вибирала, у кого закохатися тобі. Ми обоє вгрузли в таку трясовину, з якої без втрат видертися не вдасться…
25
Наступний день був «днем відкритих дверей».
Учора Славко сказав Мілі, що Ростик до неї прийде, і вона відразу почала чекати. Але прийшов не він.
Першою на порозі з’явилася пишна блондинка з тілом Венери, кучерями Золотоволоски й поглядом Мерилін Монро. Вона була настільки бездоганна, що Міла не могла відвести від неї очей. Що ж тоді говорити про те, як на неї може реагувати чоловіча половина населення…
– Мені потрібен Славко, – мелодійним голосом повідомила Венера, зазираючи Мілі через плече.
– Його немає, він буде ввечері. Щось йому переказати?
– Ні, не треба, – голос гості відразу втратив мелодійність і набув якогось сталевого ляскоту. – Хоча можете повідомити йому, що я заходила.
– А ви хто будете? – перепитала Міла.
– Злата, його дівчина, – відповіла гостя. – А ви?
Очевидно, спочатку Злата сприйняла Мілу за прибиральницю, але потім, зметикувавши, що в такому разі вона не мала б увечері зустрітися зі Славком і щось йому переказати, вирішила це питання з’ясувати.
– Я… – Міла запнулася й добре обдумала свою відповідь. – Його родичка, – ухильно відповіла вона.
В обід несподівано з’явився Славко і, засукавши рукави, узявся за ножі та сковорідки.
– Сьогодні на вечерю прийдуть мої батьки, – повідомив він Мілі та, на її подив, допустив на кухню йому допомагати.
Міла чистила моркву й розмірковувала, як би коректніше до нього підступитися з розмовою про Злату. Ніколи раніше вона не чула ні її імені, ні того, щоб Славко згадував про свою дівчину. І чомусь Славко одружився не з нею, а з Мілою. Тому неважко було здогадатися, що ця історія не набагато веселіша, ніж у неї з Ростиком.
Тут за всіма законами мелодраматичного жанру заявився Ростик.
– Ого, яка ідилія! – покосився він на Мілу. – Він тобі довірив торкнутися своїх каструль?
– Міла досить непогано готує, тим більше, що найкращого вона навчилася від мене! – заявив Славко. – Тому вона достойна такої довіри. Тобі запропонувати кави чи чогось більш ситного?
– Не буду вам заважати. – Ростик ще раз ковзнув здивованим поглядом по Мілі та діловим тоном звернувся до друга. – Я, власне, хотів просити тебе приготувати закуски на мою завтрашню вечірку.
– Знаючи твої вечірки, можна уявити, що кількома десятками бутербродів тут не відбудешся! – прокоментував Славко. І відразу відмовився. – Я завтра буду зайнятий, у мене не вистачить часу скрізь встигнути. Але… ти можеш попросити Мілу. Можу тобі поручитися, що вона впорається не гірше за мене.
Ростик знову дивно зиркнув на Мілу.
– Тоді, – протяжно мовив він, – я заїду по тебе завтра вранці?
Міла кивнула і з закладеними від серцебиття вухами провела Ростика поглядом.
За вечерею Міла була розсіяна й мовчазна. Вона ніяк не зреагувала ні на кілька спроб Славкової матері втягти її в розмову, ні на два-три дошкульні натяки, кинуті в її бік Славковим батьком. Славко взагалі намагався її не займати. Про що там була їхня з батьками розмова, дівчина й не чула.