– Гей, родичко! – озвалася вона до Міли не дуже привітним голосом, який погано гармоніював із її задоволеним виглядом, і вивернула собі в чашку всю каву з турки. – А ти так і не сказала Славку, що я заходила!
Слідом за нею у вітальні швидко з’явився Славко, але, на відміну від своєї подруги, він був одягнений і стурбований. Помітно було, що він не наважується глянути на Мілу, натомість буркнув до Злати:
– Тобі самій не бридко так говорити з людьми? Вони ж можуть мати важливіші справи, ніж твої.
– Щодо першої частини: не бридко. Щодо другої: мені байдуже, – відповіла Злата тоном людини, якій дійсно начхати на те, що про неї подумають. – Приготуєш мені один зі своїх божественних сніданків?
– Нема коли, – пробубонів Славко. – Нам час збиратися, я запізнююся на роботу.
– Добре, – надула губки Злата, але від своїх планів не відступилася. – Приготуєш мені щось на роботі.
Коли Злата пішла вдягатися, Міла впіймала Славка за руку й усміхнулася, намагаючись показати, що вона все зрозуміла.
– Чому ти з нею не одружився? – м’яко спитала вона.
Питання прозвучало як риторичне, але Славко так на неї подивився, що дівчина одразу збагнула: правда надто гірка, щоб зізнатися самому собі, і надто очевидна, щоб про неї говорити вголос. Тому він просто звів усе на жарт:
– Якби я з нею одружився, хто б мене боронив від моїх батьків? І хто б тобі показав, як правильно готувати рагу?
Згадавши щось, Славко пожвавішав, витяг з-за дивана паперовий пакет, у якому виявилася дуже гарна трикотажна сукня без рукавів, а на додачу – нова туш для вій та блиск для губ.
– Вдалої тобі вечірки! – побажав він, віддаючи все це розчуленій Мілі. – Ростик обіцяв, що сам привезе тебе додому на таксі, тому я за тебе спокійний.
Вони зіткнулися з Ростиком на виході. Він присвиснув услід Славку, який супроводжував Злату, і гукнув йому навздогін:
– От сучий син! Скрізь устиг!
Ростик зводив Мілу по магазинах, де вони купили всі необхідні продукти, а потім повіз у свою парубоцьку квартиру. Вона була меншою, ніж у Славка, і, м’яко кажучи, тільки віддалено скидалася на житло. Тут пахло чим завгодно, тільки не затишком, і тут можна було знайти що завгодно, тільки не потрібні речі. Міла з жахом усвідомила, що мусить ще прибрати.
Коли вона нарешті добралася до кухні, прийшли ще дві Ростикові приятельки, які викликалися допомогти з вечіркою. Тільки чомусь Міла від них допомоги так і не дочекалася, натомість слухала уривки анекдотів і спалахи сміху, що долітали з дивана у вітальні.
На початок вечірки стіл, який посунули впритул до стіни, щоб звільнити більше місця, був заставлений гарячими й холодними закусками, а Міла валилася з ніг. За цілий день вона навряд чи перекинулася з Ростиком парою слів, які не стосувалися частування, а тепер він мусив виконувати роль господаря й розважати гостей. Міла пішла до маленької кімнати й почала перевдягатися у свою нову сукню, маючи при цьому геть не святковий настрій. Потримавши нерозпечатану туш, дівчина поклала її назад до пакета. У її руках уже не було сил, щоб акуратно нафарбуватися. Вона прилягла на диван і заплющила очі. Нічого страшного не станеться, якщо вона п’ять хвилин тут відпочине.
Її розбудив удар у двері, наче в них кинули чимось великим.
– Гей, п’яниці, легше! – почувся нетверезий крик господаря. – Не рознесіть мені хату!
Ростик відчинив двері й почав заносити до кімнати якісь речі. Він зупинився, побачивши вкопану біля ліжка Мілу в гарній сукні та з широко розкритими ясними очима.
– Ось де ти ховаєшся! – вимовив він так, наче весь вечір її шукав.
Він трохи поміркував, що йому робити далі, потім зачинив двері, підійшов до Міли, узяв її за руки і вдав, ніби милується її сукнею.
– Знаєш, – ніби між іншим, стишив голос він, – мені нещодавно твоя сеструня дзвонила, набивалася в мене пожити деякий час. Сказала, що вона заважає вашому зі Славком інтимному життю.
Міла пополотніла й перелякано запитала:
– Вона ж не ночувала в тебе?
– Ні, що ти! – пхекнув Ростик, потім хитро подивився й підійшов до неї ближче. – Я їй відповів, що якщо й пущу когось із її рідні до своєї спальні, то тільки тебе. – Він підійшов до неї впритул, відтіснив до стіни, аж поки вона боляче не вдарилася лопаткою об якийсь гачок, різко схопив її двома руками й притисся ротом до її губ.
Це був перший їхній справжній поцілунок. Але чомусь Міла не відчула того запаморочення, яке, на її думку, мало б виникнути. Не прийшло ані електричного розряду, ані відчуття випаровування власного тіла. Вона відчувала тільки грубий тиск у себе на губах та смак алкоголю. Як це було далеко навіть від того цнотливого поцілунку в щоку на вокзалі, коли Ростик її зустрів і подарував оту милу дрібничку! Тоді вона в його очах бачила себе, зараз – тільки туман під червоними повіками. Тоді він боявся її торкнутися, щоб не розбити, зараз же, навіть якби розбив, то не помітив би. Тоді вона злітала в небо, а зараз падала у провалля. Навіть той тремор від його фізичної близькості, який вона відчувала, коли він потрапляв у поле її зору, зараз притупився, заглушений безглуздою різкістю його дій.