— Чайников.
Плутаючись і заїкаючись, він розповів, що цієї ночі до нього залізли злодії. Очистили шафу з вовняними речами. А наближається зима…
За розслідування крадіжки в будинку Чайникова взявся Волгін. Він знайшов на шпінгалеті відбитки пальців. Незабаром з'ясувалося, що відбитки належать місцевому злодієві за кличкою Граф Бокалов. Графа заарештували о третій годині дня в торгсині, де він здавав золоту обручку.
Дев'ятнадцятирічний хлопець, блідий, з очима наркомана, блазнюючи, сказав:
— Громадяни начальники, мене й самого совість мучить. До старого вчителя заліз. До людини, що мені про порядне життя розповідала…
— Де речі? — запитав Волгін.
— Які речі? — здивувався Граф. — Щось ви набалакуєте на мене. Краще запитайте, з яких мотивів я кодекс кримінальний порушив. Що мене в чуже вікно штовхнуло. Я відповім вам, громадяни начальники… Спрага знань! Ви й не відаєте, яка в старого багата бібліотека! За царського режиму збирав!
Так базікаючи, Граф Бокалов протягом трьох годин стверджував, що заліз до вчителя Чайникова з метою викрасти книгу Лідії Чарської «Паж цісарівни».
Книгу знайшли під час обшуку. Зникнення її Чайников просто не помітив. І ще в кімнаті Графа знайшли нерозпечатану коробку в англійській упаковці.
Потім Графом раптом зацікавився сам начальник відділення. Які плани в Каїрова щодо цього — професійна таємниця. А може, він просто хоче допомогти Бокалову порвати з злочинним минулим. Стати на правильний шлях…
Я забув написати про фотографію. Тоді, після сеансу, ми повернулись у фойє. І я зняв фотографію, показавши здивованому директорові посвідчення карного розшуку. Взагалі я помітив, що люди або дивуються, або лякаються, зіштовхнувшись з нашим братом. Чому так? Адже більшість з них гарні люди…
Одразу пішов у відділення. Показав фотографію Волгіну. Він години дві порався в картотеці. Прийшов і каже:
— Привіт від Хмурого. Виходить, що старий валютник знову об'явився в наших краях.
Фотографію побачив Каїров. Він уразив мене своєю відповіддю:
— Хмурий. Поговоріть з Саркісяном.
Саркісян — фотограф з базару — точно вказав дату зйомки:
— Двадцять третього вересня.
— Шукати Хмурого! Можливо, він іще в місті! — наказав Каїров.
Увечері Хмурий був упізнаний співробітниками карного розшуку саме тоді, коли спокійно прогулювався біля афіші кінофільму «Паризький швець».
Я обіцяв Неллі взяти квитки на цей фільм. Але, очевидно, з часом у мене, як і раніше, нічого не виходить.
У Неллі впертий характер і теплий голос. Я стаю іншим, коли чую його. Немає необхідності робити таємницю з того, що ми не можемо жити одне без одного… Я і Неллі йдемо набережною. Темною і брудною, забудованою пакгаузами, складами, майстернями. Сьогодні вечір із смутком, як навесні. Й зорі. Й навіть місяць… Пахне морем і нафтою. Від запахів наморочиться у голові.
У нас серйозна розмова про високі матерії. Іноді треба говорити й про це. Неллі не філософ. Я також. Говоримо, що відчуваємо.
— Ми якісь особливі, — каже Неллі. — Й життя у нас особливе… А мені хочеться простоти. Ось ти кохаєш мене, а не знаєш… що я обожнюю танці й морозиво. В мене бони є. Купимо морозива?
— Час особливий, — повторюю я. — Не треба себе переоцінювати. Ми тільки люди. Й виконуємо свій обов'язок… Це головне! А нащадки розберуться, що ми зробили. Хтозна, може, ці вулиці іменами нашими називатимуть…
Морозиво в круглих вафлях. На вафлях імена: «Таня», «Маня», «Ваня»… У Неллі на вафлі написано «Гена».
— Твоє ім'я, — каже вона. — Якщо в нас народиться син, я дам йому це ім'я на честь тебе…
… Ми повертаємося додому дуже пізно. Засвічуємо світло. Вже три дні, як я перебрався в її кімнату. Так правильніше. Й чесніше… Вона спить. Або вдає, що спить…
Хмурий знову крутився біля афіші кіно «Паризький швець». Кого він ждав? І чому той, невідомий, не прийшов на побачення?
— До афіші не підходьте…
Ця випадково почута телефонна розмова…
Ні. Про це ще рано писати. Треба перевірити. Треба ретельно перевірити. Сім разів відміряй, один відріж… Невже ворог справді так близько? Я бачу його десятки разів на день. Вітаюся з ним за руку… А може, це манія підозри, викликана втомою…
На цьому записки обривалися.
Опівночі Каїрову подзвонив черговий по міському відділенню міліції. Він повідомив, що під час ретельного огляду квартири на склі книжкової шафи були виявлені відбитки пальців, які не належали хазяйці дому.
Складену дактилоскопічну формулу за методом Гальтона й Рошера відправили в крайове відділення міліції…