З'ясувалося, що Козяков обіцяв переправити Требухова за кордон… Можливо, жодного перетворення не було. Шахрай залишився шахраєм, тільки вирішив змінити клімат.
Перш ніж перейти до викладу подальших подій, слід відзначити один маленький епізод, а якщо говорити точно, всього лише випадок, що спантеличив Волгіна в перший день перебування в банді.
Малорухливий чоловік із плоским неголеним обличчям вручив Волгіну обріз. Сказав:
— Почисть і покажи.
Обріз був вкритий нальотом іржі. Приклад розмочалений. Це трохи насторожило Костя. Йому не довіряють. Адже решта бандитів озброєні новенькими англійськими карабінами.
— Коцюба, — критично сказав Кость. — Нею тільки попіл ворушити.
— Яку бог послав, — ліниво відповів чоловік із плоским обличчям і зробив жест рукою, даючи зрозуміти, що Волгіну краще вийти із землянки.
— Трохи б часу, — нагадав Кость.
І ось у нього в руці зелена пляшка, заткнута добрим корком, немов витримане вино, шмат ганчірки. Волгін сидить під деревом і, насвистуючи простеньку мелодію, чистить обріз…
Хтось проходить мимо. Кость підводить голову. Й не вірить очам: стежкою йдуть четверо червоноармійців. У шинелях, у будьонівках з червоними зірками. Тільки ось карабіни за спинами все ті ж, англійські. Люди, одягнуті в форму червоноармійців, сідають на коней і скачуть униз, у долину, де піниться річка й перед надвечір'ям димить туман…
Волгін у безсиллі сплюнув… Ось що означає не мати зв'язку! Бандити задумали якусь каверзу. А він ніяк не може попередити своїх. Згадалися настанови Каїрова: «Твоє завдання — Козяков. Ти повинен викрасти його за першого зручного випадку. Дуже важливо нічим не видати себе. Тому зв'язок буде однобічний. Якщо виникне потреба щось повідомити, до тебе прийде людина. Й скаже: «Поклін од Кравця».
Тієї ж ночі невідомі вирізали сім'ю столяра Антипова й підпалили будинок. Сусіди, боячись прийти на допомогу, все ж стежили за всім, що відбувалося, у вікна й тепер в один голос стверджували, що грабіжників було четверо й усі вони червоноармійці.
Кравця мучив зубний біль, але, курячи цигарку за цигаркою, він особисто допитував свідків. І вся суть була в тому, що Кравець, хоча анітрохи не сумнівався, що це справа рук бандитів Козякова, все ж не міг зрозуміти, чому жертвою раптом став Антипов і його сім'я. Кульгавий столяр ніколи не служив у жодній армії, був людиною досить заможною, до Радянської влади особливої любові не виявляв.
Коли вийшов останній свідок, Кравець заховав списані фіолетовим чорнилом аркуші в шухляду столу. Поклавши руки на стегна й злегка пригнувшись, він раптом звернув увагу на те, що підлога в кабінеті давно не метена, запльована недокурками й заляпана дорожною грязюкою.
Кравець побризкав підлогу водою з графина, дістав з-за грубки недогризок віника й, зігнувшись, взявся до роботи. Він іще підмітав, коли в двері зазирнув черговий.
— Товаришу Кравець, до вас просяться.
Кравець пригнічено сказав:.
— Не бачиш? Я мию підлогу. У нас брудніше, ніж у конюшні. Сьогодні ввечері генеральне прибирання… Запам'ятай.
— До вас цей…
— Хто?
— Єгер Воронін.
Воронін був блідий і злий. І очі червоніли розпалено, наче він довго плакав.
— Сідайте, — сказав Кравець і кинув віник у куток.
Але Воронін не зрушив з місця. Зняв шапку й, опустивши голову, глухо сказав:
— Заарештуйте мене.
Не чекаючи такої розмови, Кравець підсунув єгерю стілець. Повторив:
— Сідайте.
І сам сів. Дістав із пачки цигарку. Запропонував закурити Вороніну. Важко, наче в нього підкосилися ноги, опустився єгер на стілець. Каламутно подивився на Кравця. По старому, зморщеному обличчі Вороніна котилися сльози.
— Що? — Кравець запитливо уп'явся в єгеря.
Ховаючи руки між коліньми, Воронін почав говорити неголосно й уривчасто:
— Несила тримати гріх на душі. Бог свідок… П'ятдесят років поганого людям не робив. І тепер душа не дозволяє. По-перше, знаю, де банда Козяка. Людей скільки в банді — знаю: трохи менше трьох сотень буде. Всі при конях… Це по-друге… Ще, чував я, в наших краях вони не затримаються. Підуть… Гадається мені, в Туреччину…
Вийнявши з кишені недогризок олівця, Кравець поклав перед собою аркуш паперу. Похмуро поглянувши на папір, Воронін нагадав:
— Тільки відпиши, що я добровільно, через свою чисту совість прийшов. Готовий загін червоних такими стежинами привести, яких піхто й не знає. Зненацька ми Козяка застанемо. Всіх бандитів знищимо.