Спокійно й мудро перемовлялися хвилі. На зелених розмашистих плечах вони несли сонце. Воно плуталося в їхніх білих гривах, виграючи цятками і лініями з яскравого світла. Це світло потім відпочивало на гальці. І запах нагрітого каміння був дуже міцний на березі.
Прямий і високий, Кость якось надто легко і навіть граціозно повернувся і пішов геть од моря.
Рудобородий чоловік у капелюсі канотьє і сірому картатому костюмі, що сидів на лаві біля огорожі, підвівся й опинився на шляху грека.
— Пан Андріадіс? — спитав він неголосно, але досить владно.
— Так! — гордо відповів Кость, не зупиняючись і не скорочуючи кроку.
— Я співробітник контррозвідки, — сказав рудобородий і пішов з ним рядом.
— Мені це байдуже, — сказав Кость. — Я не займаюся політикою.
— Ви займаєтеся контрабандою, — пошепки пояснив чоловік і посміхнувся.
— Це треба довести.
— Я доводив і менш очевидні речі.
— І вас досі не вбили? — Кость зупинився, подивився у вічі рудобородому. — Дивно.
— Мене багато разів пробували вбити… І завжди невдало.
— Не засмучуйтесь. У Лазаревському щасливіші люди.
Кость пішов далі. Але рудобородий слідував за ним, сказавши при цьому:
— Не залишайте мене самого.
— Що вам треба?
— Коли ви ждете фелюгу брата?
Вони йшли вулицею, нічим не вимощеною, зі слідами жовтої засохлої глини. Зелень густо звисала над огорожею. Три кипариси росли в саду навпроти. Кость любив ці дерева за красу й гордість. Лише тополі суперничали з ними, трохи простуваті, але такі ж високі й жадібні до сонця.
— Брат також не займається політикою. Контрабанду ви йому не приліпите. Він підданий Греції. Веде торгівлю відповідно до звичаїв своєї країни.
— По всі звичаї законні, пане Андріадіс.
— Це даремна розмова, пане, як вас там…
— Ви не дуже ввічливі.
— Тільки з жандармами.
— Навіть якщо вони платять гроші?
— Чого тепер варті гроші! Папірці!
— Існує і тверда валюта.
— Тверда валюта? Ви говорите поки що загадками. — Кость хитро посміхнувся.
— Ми скоро вийдемо до базару. Я не хочу, щоб нас бачили разом. Давайте постоїмо тут…
Кущі ожини дерлися на віття дерев, утворюючи над землею кут, прикритий тінню.
— Затишне містечко, — сказав рудобородий.
— Для побачень з дівчатами.
— І для ділових зустрічей…
— Ділові зустрічі краще проводити за склянкою вина.
— Я думаю, пане Андріадіс, то ні в мене, ні у вас немає на це часу.
— Правильно, — погодився Кость. — Ви згадали про тверду валюту.
— Але спочатку про фелюгу брата.
— Якщо ви думаєте, що я продам брата, то ображаєте мене.
— Я менш за все маю намір образити вас. Навпаки, домагаюся вашої дружби. І як діловій людині хочу запропонувати вигідну справу.
— Я не дитячого віку й не дуже вірю у добряків, які нав'язують вигідні справи.
— Згоден з вами… Обставини. На жаль, часом вони бувають вищі за нагромаджений нами досвід.
— Я не знаю, хто ви такий.
— Моє прізвище Долинський. Мені треба знати, коли прибуде фелюга вашого брата.
— Скоро.
— Як скоро?
— Я можу повторити те, що вже сказав.
— Але від терміну прибуття залежить моя пропозиція.
— Коли вам треба, щоб фелюга була тут?
— У всякім разі, протягом найближчих трьох днів.
— Це ймовірно. Далі?
— Я хочу зафрахтувати судно.
— Повністю?
— Так.
— Це буде дуже дорого коштувати.
— Скільки?
— Домовитеся з братом. Але дорого… Курс?
— Я скажу потім.
— Брат у Крим не піде.
— Чому?
— Він не симпатизує врангелівській митниці.
— Ми попливемо не в Крим.
— Гаразд. Я передам вашу пропозицію. Де мені вас шукати?
— Я прийду до вас сам.
16. «Є гарна можливість, професоре»
Сонце вже пішло за море. І небо залишилося синім, дуже яскравим, воно нагадувало Михайлові Михайловичу Сковородникову плащ другого ангела рубльовської «Трійці». Можливо, саме у такий от теплий весняний вечір захопився Рубльов чистим небом і ризикнув покласти в самій середині ікони пляму із ляпіс-глазуру… Як би реагував Феофан Грек, якби міг побачити вільність свого учня? Зрадів би, здивувався, засмутився?
Вдивляючись у далеке небо, Сковородников спробував уявити собі Русь XV століття, що ще не пробудилася після довгого татарського ярма. Вітряки на горизонті, кладовища на узбіччях доріг… Села з рубленого лісу.