Як і належало, Кравець улаштувався біля овочевих рядів. Поставив біля бокової стіни ларка розкладну табуретку, вийняв з торбини лапку, молоток, бляшанку з дрібними цвяшками. На стіні прикріпив картонку: «Ремонт, лагодження, розтягування. Робота — екстра!»
Першою його клієнткою виявилася літня жінка з хлопчиком-підлітком, у якого продірявився черевик. Вона була балакуча, а робота неважка. І в Кравця зникло відчуття скутості, яке охопило його спочатку на базарі. Він розумів, що йому треба бути дуже обережним, але обережність ця повинна виглядати непомітною, схованою десь углибині, бо підозріло насторожена людина обов'язково приверне чиюсь увагу. А базар — це якраз те місце, де, напевне, агентів контррозвідки — як медуз у морі. Тут треба поводитися дуже спритно й вміло.
Кравець одразу вирішив, що жінка ця не може бути людиною Каїрова, розмовляв з нею вільно, не чекаючи почути пароль.
Потім він лагодив черевики матросові. Очевидно, анархісту. Матрос сидів тут же на землі, витягнувши роззуті ноги в дірявих несвіжих шкарпетках, і нешанобливо відгукувався про всі державні системи, згадуючи при цьому господа бога, богородицю… і багато чого іншого.
Грошей у матроса не виявилося. І він подарував Кравцеві великий мундштук з чистого благородного янтаря.
«Матвій попередив, що Долинський з'являється у Лазаревському, — думав Кравець. — Тільки малоймовірно, щоб він упізнав мене в такому вигляді».
За двадцять до десятої до Кравця підійшла моложава жінка, про яку аж ніяк не можна було сказати, що в неї відкрите обличчя і прямий погляд. На ній була яскрава шовкова сукня, ноги в чорних панчохах, туфлі, що явно не потребували ремонту. Вона очікувально, немов вивчаючи, подивилася на Кравця. Потім, вибравши момент, коли поблизу нікого не виявилося, нахилилася до нього. «Зв'язкова», — вирішив Кравець.
— Шкіру не купиш? — пошепки спитала жінка.
Кравець закляк од здивування.
— Шкіра потрібна? — повторила жінка.
— Яка?
— Свиняча.
— Ні. Тільки крокодиляча.
Жінка обізвала його нецензурно й зникла за прилавками.
Сонце повзло догори. Спека посилювалася. Кравець пішов до молодого грузина й випив аж дві склянки вина. Коли він повернувся, біля його лави стояв грек Кость.
— Це ти швець? — недовірливо спитав Андріадіс.
— Ну я, — неохоче відповів Кравець.
— Зможеш полагодити модельні туфлі французької роботи?
Кравець помітно напружився, почувши слова пароля. Опустив погляд, мовив чужим голосом:
— Я лагоджу все, крім личаків.
— Приходь на Олександрійську, сімнадцять. Гарно заплачу, — пообіцяв грек.
18. Перепілка
Хвилин через сорок їзди машина з Долинським і Клавдією Іванівною звернула з Сочинського шосе у бік моря. Спочатку вони їхали вузькою дорогою. Гілки акацій змикалися над нею так густо, що робили її схожою на тунель. Потім із нерізкого вечірнього світла виплив кипарисовий гай і блакитна дача поблизу моря.
Смеркалося. Але море ще не втратило сонячного тепла й світла. Воно було зелено-рожеве, з іскорками…
Зважаючи на все, власник вілли — купець Сизов — був закоханий у голубий колір. Стіни великого двоповерхового будинку вилискували блакиттю, павільйони й лави в парку, що розкинувся до самого моря, теж були голубі. Навіть східці, які вели на довгу кам'яну терасу, здавалися зробленими із застиглої морської води.
На терасі біля вази з кущем бузку стояв чоловік у Цивільному. Він витягнувся в струнку, побачивши Долинського. Навіть приклацнув каблуками.
— Усе готово? — спитав Долинський.
— Так точно, ваше благородіє.
Долинський потягнув на себе двері. Масивні, дубові, з надраєним мідним кільцем замість ручки. Пропустив уперед Клавдію Іванівну.
Вона ввійшла сміло. Солдат-шофер ніс за нею валізу з одягом і клітку з голубами.
Четверо великих вікон, освітлених заходом, висіли, наче рожеві штори. Світло, що проникало крізь них, невірне й м'яке, лягало широкими смугами на величезний голубий килим, розпластаний посеред вітальні. В світлових плямах угадувався тонкий, химерний орнамент, який жовтим павутинням обплітав голубе поле. Клава подумала, що за нормального, гарного освітлення килим має колір морської хвилі.
Ліворуч у кутку на підставці з темно-бордового мармуру стояв бюст Петра І. Клава пізнала копію скульптури Растреллі. Деспотично гордий і суворий Петро був зображений у розкішному вбранні, при всіх регаліях. Він невдоволено і питливо зорив на прибулих, наче запитував: як ви осмілилися ступити на цей пишний килим? Хто вам дозволив?