Він нахилився, протягнув до неї руки. Вона погрозила пальцем. І сказала:
— Ну-ну… Не рухатись…
Він одразу поник. І опустив голову. Потім, наче наоравшись сил, спитав не вагаючись:
— Ти рада, що на зв'язок прийшов я?
— Ні.
Він здригнувся від її відповіді. Й погляд його став відчуженим. Злим.
— Дурненький! — якось зовсім по-материнському сказала вона. — Я хвилююся… Долинський бачив тебе одного разу. Й твоє перебування тут небезпечне…
— У мене є наказ — прибрати Долинського, якщо він більше не потрібен тобі.
— Він мені не потрібен… — утомлено відповіла вона. — Він навіть небезпечний. Звернув увагу, що в клітці лишилося тільки двоє голубів.
— Але тепер ти голубів передала мені. Раптом він запитає, де вони?
— Скажу, що продала на базарі…
— Він повірить?
— Яка різниця!
За круглими зеленими кущами держидерева, між стовбурами старих дубів, що пахли порохом і вогкістю, з'явилося рябе тіло коня, нав'ючене двома корзинами. Грек Кость ішов зліва, тримаючи в руці вуздечку. Шия його була обмотана барвистою, у синю і червону клітинку, хусткою. Кінь цокав копитами. Джміль кружляв над ним, силкуючись сісти на спину.
— Повний порядок. — Кость притримав коня.
— Ти впевнена, що твої речі не перевірятимуть? — спитав Кравець.
— Упевнена, — відповіла вона тихо й спокійно. Подивилася на корзини оцінююче. Запитала: — Не мало?
— Динаміту стільки, що від дачі Сизова не залишиться каменя на камені, — запевнив Кость. — Головне — втекти вчасно. — Він вийняв із кишені плаща металеву коробочку, що нагадувала портсигар. Пояснив: — Детонатор хімічний. Натиснеш кнопку, й вибух станеться через сорок — шістдесят хвилин. Сорок гарантовані. За цей час треба втекти з дачі. І якомога далі.
— Я чекатиму тебе біля яру. Як домовилися, — нагадав Кравець.
Клавдія Іванівна кивнула. Кость відкрив замки і підняв віко величезної валізи з коричневої шкіри, що стояла за деревом.
— За свої речі не хвилюйся, — сказав він Клавдії. — Речі я збережу.
— Постарайся.
— Слово — закон…
Кость почав акуратно виймати з валізи кофти, сукні, туфлі, хустки…
— Долинський не з'являвся? — запитав Кравець.
— Колекція тут, — усміхнувся Кость. — Йому досі потрібна фелюга.
— Це добре, — сказала Клава.
Унизу, за обривом, круто вигиналася дорога, що скочувалася до неширокого, всипаного галькою берега. Дорогою повзли вози, йшли піші, їхали кінні солдати… Над дорогою клубочилася пилюка, чувся людський гамір, лайка. Кубанська армія дружно відступала…
22. Пастка
Південна стіна дачі була обплетена хмелем і гліцинією, що прижилися біля бетонного фундаменту, за яким одразу починалася клумба з лілеями й нарцисами, махровою гвоздикою і високими ліловими квітами, схожими на гребені й, можливо, тому прозваними півниками. Чорні в полуденному світлі кипариси рівними, густими смугами тягнулися через клумбу, натикаючись на фундамент, повертали вгору, коротко, як зігнуті пальці. Вгорі над дахом і далі, біля берега, з ошалілим криком снували чайки, тіні від них сковзали нечіткі, розмиті, наче акварель голубувато-сірого кольору. Акварельними здавалися і доріжки, що пересікали парк у різних напрямках, занурені в зелень, у сонце, в голубінь, і здригалися вузькими крильми бабок та легким тополиним пухом.
Грек Кость зупинив коня біля арки, яку перегороджувала чавунна брама, нехитра за узором, але висока і надійна. Тінь од неї падала всередину двору, на посипаний піском майданчик, на солдата — вартового, який ходив перед брамою.
Покректуючи, без усякого ентузіазму Кость зняв з коня дві валізи. До непристойності голосно торгувався з Клавдією Іванівною з-за червонця, то плескаючи долонею коня, то свої волохаті груди. Сорочка на греку була розстебнута, рукави засучені. Плюнувши собі під ноги, він сказав Клав-дії Іванівні:
— Запам'ятай, дамочко, на мені не розбагатієш. — Блиснувши люто очима, скочив на незасідланого коня і поскакав.
— Ей! — гукнув вартовий. І підкинув гвинтівку.
— Залиште його, — попросила Клавдія Іванівна. — Допоможіть краще з валізами.
Наїзник уже сховався за крутим поворотом дороги, позначеним високим обривом гори — в тріщинах і виступах, — однак стукіт копит об грунтівку був чутний добре, як і голос хвиль з боку нескінченно довгого берега.