— Ви авангард?
— Я розвідник.
— Ось як… — Старий пошамкав губами. — У мене до вас прохання, пане розвіднику…
— Товаришу, — поправив Кость.
— Винен… Товаришу розвідник. Яка у вас освіта?
— Я вчитель земської школи, але не працював у школі жодного дня.
— Ваші батьки пролетарі?
— Мій батько — палітурний майстер.
— Ікони, які ви врятували, — твори давньоруського мистецтва… Збережіть їх. А потім передайте в дар народу.
— Через день-два ви зможете це зробити самі.
— Сьогодні о другій годині дня померла моя дружина Агафена Єгорівна. В мене немає впевненості, що я набагато переживу її.
— Це минеться, — сказав Кравець. — Ви людина мужня.
Сковородников гірко посміхнувся. Його сухе неголене обличчя раптом напружилось. І сині прожилки набухли біля скронь і на щоках. Піднявши високо підборіддя, він сказав:
— Ні, товаришу молодий більшовик. Мужність не абстрактне поняття. Воно надто й надто конкретне… Я ніколи не міг бути до кінця мужнім, тому що вважав життя невід-режисованим спектаклем, визнаючи за краще залишатися пасивним глядачем. Та ба, сьогодні я про це шкодую, але я міг і не дожити до сьогоднішнього дня. І тоді б помер, перебуваючи у полоні власних помилок. Ви мене зрозуміли?
— Так, — відповів Кравець.
— Повторюю своє прохання, — Сковородников говорив хрипло, здається, вибиваючись із останніх сил: — Передайте мою колекцію в дар народу Росії.
— Я зроблю це, професоре.
25. Замість епілогу
Голубограма:
«Кравець — Перепілці
Вельмишановна Клавдіє Іванівно!
Сьогодні наші війська звільнили Сочі. В цей радісний день дуже жалію, що поруч немає Вас, славного бойового друга. Ви така смілива, чиста й красива! Я завжди думаю про Вас. Це правда. Бажаю якнайшвидшого одужання. Вірю, цей голуб прилетить до Вас.
29 квітня 1920 року.
Кравець».
Голубограма:
«Перепілка — Кравцю
Милий Кравець!
А Ви, виявляється, лірик…
Голуб знайшов мене. І я була зворушена Вашою запискою. Зворушена не тому, що Ви такі щедрі на компліменти, а через цю видумку з голубом, яка насамперед показує, що я не зрозуміла Вас, не вгадала Ваших кращих якостей. Я завжди була черства за вдачею. І не відповідала тим гарним епітетам, якими Ви мене наділили.
Товариші розповідали, що своїм порятунком я зобов'язана Вам. Сердечне спасибі, дорогий мій. Вірю, що у Вашому житті ще буде багато доброго. Буде і гарна дівчина, гідна Вас.
5 травня 1920 року.
Перепілка».
«Розвідвідділ 9-ї армії, тов. Каїрову М. І.
РАПОРТ
Вважаю своїм партійним обов'язком доповісти таке.
Послана в тил до білих з метою вкорінення і наступної евакуації в Крим, я, Карасьова Клавдія Іванівна, не виявила кмітливості, винахідливості, не змогла встановити зв'язку з армією. В результаті чого не використала можливостей, які надавало мені становище подруги капітана контррозвідки.
Я аж ніяк не заслуговую подяки, оголошеної мені наказом по армії. Прошу розглянути повідомлений мною факт. І прийняти рішення.
І ще прошу Вас сьогодні, коли в країні оголошено воєнне становище з мобілізацією комуністів, клопотати про направлення мене на боротьбу з білополяками.
Обіцяю виправдати довір'я Революції.
12 травня 1920 року. Туапсе. К. Карасьова».
«Шановна Клавдіє Іванівно!
Наказ по армії, яким оголошено Вам подяку, скасовувати не вважаю за потрібне.
Операція по знищенню диверсійно-терористичної групи в складі 42 чоловік, здійснена Вами спільно з товаришами, є, безумовно, героїчним вчинком. І повинна бути гідно оцінена.
Так, справді, відправляючи Вас у тил до білих, ми мали на увазі значно більшу мету. На жаль, не всі задуми здійснюються повністю. Так було завжди. Так, напевно, і буде…
Але який би малий не був особистий успіх кожного в боротьбі за справу Революції, він цеглинкою лягає в спільну споруду нашої перемоги. Споруда велика й міцна.
Ми притисли білих до кордонів меншовицької Грузії. Це добре, це здорово.
Одужуйте швидше. І запевнюю, у Вас ще буде можливість відзначитися в ім'я нашої славної Батьківщини!
13 травня 1920 року. М. Каїров».
«Розвідвідділ 9-ї армії, тов. Каїрову М. І.
РАПОРТ
Посланий Вами в тил білих, я виявив слабкість духу й закохався в свою напарницю К. І. Карасьову (за кличкою Перепілка). Прошу Вас більше ніколи не посилати мене на важливі завдання з жінками. Й прошу направити на фронт бити білополяків.