На дні човна між почорнілими дошками сумно блищала вода — неглибока, сантиметрів два, в якій, вирячивши очі, важко ворушив зябрами лящ, дуже завеликий.
Боровицький обмотав голову майкою. Сидів згорблено, лопатки випирали помітно, як у дитини. Каїров подумав, що начальник, напевно, вперше за літо вибрався на рибалку.
— Мірзо Івановичу! — казав Каїрову Боровицький. — Я тебе на ляща взимку звожу. Це казка! Ямки вирубуються вночі, годин за дві, за три до світанку, потім опускається прикорм із дрібних мотилів або порубаних черв'яків. Запорошують ямки чистим снігом або крижаною крихтою… А як світає — снасть на дно…
— Не любитель я, — зізнався Каїров.
— Не любитель, бо ні разу не був… Ось з'їздиш зі мною, то проситимешся…
— Я квіти люблю…
— Хто ж їх не любить?
— Ні, Володю, ти мене неправильно зрозумів. Я, як вирішив, у сорок років одружуся. Дім придбаю. Квіти розводити стану. Розумієш, різні…
— Ось і добре. Два роки ще в запасі… За цей час я з тебе не просто рибалку, а майстра зроблю.
— Уперта я людина, Володю. На відміну від Боровицького Каїров не роздягнувся. Сидів на кормі в рожевій картатій сорочці з засуканими рукавами. Чорне, з сивиною, волосся нічим не прикрите. Обличчя засмагле. Ніс із горбинкою, наче з міді. Розгорнув газету. Крайову — «Молот». На третій полосі, внизу, впали в око великі, жирно набрані слова:
РОБІТНИКИ Й СЛУЖБОВЦІ!
Не витрачайте робочого часу, не допускайте прогулів на виробництві, одриваючись для наведення необхідних вам довідок у ту чи іншу установу.
Необхідну довідку з питання, що вас цікавить, з будь-якого міста можна отримати поштою на СПЕЦІАЛЬНИХ КАРТОЧКАХ для довідок. Термінові довідки можна отримати ТЕЛЕФОНОМ.
Крайове довідкове бюро.
Ляпаючи мокрими колісьми, фарватером повз низенький білий пароплав з високою, схожою на шпиль трубою. Борт широко й соковито прикрашала назва: «Червоний маяк». Хвилі потяглися до берега рядочками, один вище другого. Човен гойднувся… Боровицький немов прокинувся від заціпеніння, сказав:
— Раз на раз не випадає. Шумно тут, неспокійно. Лящ тишу любить, спокій…
— Тишу та спокій не тільки лящ любить, — зауважив Каїров, згортаючи газету.
Боровицький подивився на Каїрова, іронічно посміхнувся:
— Скільки ми з тобою, Мірзо Івановичу, не бачилися? Сім років… А ти анітрохи не змінився.
— Змінюються дівчатка. Спочатку — коли жінками стають, потім — матерями. Чоловіки не змінюються. Вони мужніють. Зрозуміло, справжні…
— Усе правильно, — погодився Боровицький. Труснув головою, скинувши з чола густе, кольору пшениці, волосся, що сповзло на очі. Закріпив вудлище впоперек човна. Повернувся до Каїрова, спитав: — Матеріал прочитав?
Каїров байдуже позіхнув, потягнувся, аж потім відповів:
— Їх журналістам передати треба.
— Журналістам? — здивувався Боровицький.
— Нехай пофантазують, вигадають історію про вкрадені скарби з самого Зимового палацу. Цікава річ може вийти…
Боровицький запалився поглядом, підхопив думку Каїрова:
— Неситі хижаки викрадають, а сміливі працівники Донського карного розшуку знаходять…
— Усе правильно, Володю. Як тобі відомо, я в сімнадцятому був у Пітері. Після взяття Зимовий палац був одчинений на кілька днів для вільного відвідування. Ну, а публіка, вона буває різна. Тягали з палацу постільну білизну, дзеркала, порцеляну… У зв'язку з цим було навіть опубліковано звернення про охорону музеїв… Випадок, про який розповідає грабіжник Строкін, відбувся ще при Тимчасовому уряді. Я чув, що справді якась частина скарбів була вивезена з Зимового палацу в Москву.
Боровицький кивнув:
— Я також чув. Саме в цей період і могли бути авантюри. Напевно, про одну з них і розповідає Строкін.
— Цілком можливо, — погодився Каїров.
Труснув головою Боровицький. І човен гойднувся у такт. Хлюпнула об борт вода: хлюп-хлюп.
— Ех, Мірзо, Мірзо! — спересердя сказав Боровицький. — Зовсім забув ти мене за сім років. Невже я після такої тривалої розлуки підсунув би своєму заступникові в перший тиждень роботи кволу справу?
— У мене, до речі, — нагадав Каїров, — іще десять днів відпустки лишилося.
— Тим більше чому б тобі не з'їздити в Сєверокавказьк? Там чудодійна водолікарня.
— Он як? — здивувався Каїров. — Кінчай розмовляти загадками. Викладай.
Боровицький зморщився. Напевне, від сонця, що різонуло по очах:
— Двадцять восьмого травня в Сєверокавказьку, в готелі «Ельбрус», який до революції називався «Гусачок», був убитий завгосп Попов. Убитий за сходами, біля цегляної кладки. Словом, біля того самого місця, що описане в листі денщика Василя. І матірне слово видряпане…