— Ти думаєш, ящик там?
— Я не думаю, а знаю. Я їздив у Сєверокавказьк. З місцевим карним розшуком ми акуратно, не привертаючи уваги співробітників готелю, відкрили через комору стіну. За цегляною кладкою, якою відгороджений куток, знайшли ящик з трьома сургучевими печатками.
— Як у казці. — Каїров промовив слова без іронії, цілком серйозно, нахилившись уперед.
— За всіма прикметами ящик простояв у тайнику років сім-вісім. Тайник не розкривали, це я гарантую. Але… — поплавець гойднувся, його різко повело вбік. Боровицький поспішно схопив вудлище. Підсік. І тут же розчаровано признався: — Зірвалося. — Він знову повернувся до Каїрова. Мружачись од яскравого сонця, сказав: — На жаль, казка обірвалася наполовині.
— Ящик виявився порожній?
— Ні, Мірзо, він не був порожній. Але й жодних коштовностей у ньому не лежало. Він був набитий хатнім мотлохом. Прасками, сковорідками. Порожніми пляшками. Навіть кочерга була в ящику, загорнута в бюлетень Ростово-Нахічеваньского єдиного споживчого товариства… Решта ж речей виготовлені в Сєверокавказьку. Що ти на це скажеш?
— Треба подумати.
— Біля стіни, — вів далі Боровицький, — ми знайшли крихти кладки. Хтось шкрябав цемент між третьою і четвертою цеглинами знизу. При уважному обстеженні помітили вмазаний у цемент п'ятак… Моя робоча версія така: завгосп Понов був убитий тому, що перешкодив комусь перевірити тайник. П'ятак служив прикметою: відкривали — не відкривали. Отже, вбивця приїхав у місто за ящиком. Саме приїхав. Якби він жив там завжди, то не став би ждати стільки років.
— Хто ж підмінив усе, що було в ящику? — запитав Каїров. І тут же відповів: — Тільки не Дантист і не осавул Кратов. Це міг зробити Ованесов.
— Міг і ще хтось інший, невідомий. Ясно одне: малоймовірно, щоб із Малахітової зали був винесений у сімнадцятому році ящик, набитий кухонним начинням.
— Правильно.
— Я вважаю, ми повинні розслідувати причину вбивства. Й зараз, Мірзо, я скажу, чому я просив би тебе підключитися до цієї справи. На мій погляд, убивство це випадкове. Незнайома людина вбиває незнайому. На місці завгоспа міг опинитися хто завгодно. Місцевий карний розшук перевіряв й інші версії. Та я переконаний, що вбивця знав про тайник і не мав уявлення про те, що все в ящику поміняли. Попов випадково застав, коли той обстежував кладку. В мою схему вкладається Дантист.
Каїров сумно посміхнувся:
— Усе може бути й простіше… Вчителька, яка виявила листи, напевне, розповіла кому-небудь у Камишинській про денщика Василя і решту… Може, хтось із запальних людей і вирішив перевірити: правда чи ні. Все-таки сховані скарби — це завжди заманливо.
Боровицький розвів руками, сказав:
— Не сперечаюся. Просто нагадую: в нашому краї вбили людину. Місцевий карний розшук зі справою не вправляється. Ми повинні їм допомогти. Продумай план роботи, Мірзо. Строк — доба.
Вогонь у гасниці ледве жеврів. Вона стояла на довгому, накритому іржавою цератою столі серед інших гасниць, у вузькому прокопченому коридорі, куди виходило п'ятеро дверей, не рахуючи дверей до туалету й на сходову площадку.
Каїров підняв чайник, зважив його в руці. Скептично похитав головою, відлив половину води в раковину. Раковина виявилася засміченою. Каламуть раптом пішла широкими колами. Сусідка, невизначеного віку жінка, в білій, зав'язаній на підборідді хустині, сказала, наче ні до кого не звертаючись:
— Отак у грязюці й потонемо, як у болоті. — Вона стисла вуста й закліпала часто-часто, наче порох потрапив їй одразу в обидва ока.
— Постараємося, щоб цього не сталось, — якомога привітніше відповів Каїров і поставив чайник на гасницю. Запитав: — Де в цьому будинку можна дістати шматок дроту?
— На горищі. На горищі, — швидко відповіла сусідка. — Там усе дістати можна. Усе!
— Перевіримо, — сказав Каїров.
Повернувшись у кімнату, досить простору для зеленого односпального ліжка, стола й стільця, Каїров узяв з підвіконня ліхтарик. Спробував — світить.
За хвилину він уже ішов запорошеними сходами до відчиненого люка, що чорнів угорі й з якого тягнуло вогкістю, наче з підвалу.
Виставивши вперед ліхтарика, Каїров натиснув кнопку. Жовте коло світла відразу заплуталося в павутинні між балками. У темряві щось гуркнуло, хтось швидко побіг. Потім пролунало протяжне котяче завивання…