«Напевно, я переграю, — подумав він. — Чи так повинен поводитися власник чайхани з міста Баку? Може, навпаки, треба більше пихи? Адже їй належить на мені заробити. Я їй платитиму…»
Однак Вікторія дивилася на нього не як на замовника. Це було зрозуміло. Й Каїров пояснив:
— Він зустрівся з кинджалом.
— Романтична… але неприємна зустріч, — іронічно відповіла вона. Додала: — Побережи нас, доле, від цього.
— Побережи, — погодився він.
Вона провела долонею по волоссю, зігнувши при цьому руку якось особливо по-жіночому, наче це був рух із танцю, і продовжувала вивчаюче дивитися на Каїрова. І йому чомусь здалося, що їй приємно бачити його. Він навіть засумнівався, чи треба вигадувати замовлення для неіснуючої чайхани. Чи просто сказати: я побачив вас і прийшов.
— Чим можу бути корисна? — Це була звичайна, завчена фраза. Але в голосі тремтіли смішинки, подзвонювали дзвіночки.
Він підняв руку й зітхнув при цьому наче розгублено. Сказав:
— Можна мені прийти іншим разом?
— Чому ж?
— Взагалі-то я приїжджий.
— Це очевидно, — посміхнулася вона.
Посмішка обнадіяла Каїрова. Свято вірячи в кожне слово, він говорив:
— Я, звичайно, у справі. Але не лише в самій справі…
— У двох, — підказала Вікторія. Вона сіла на край столу й закинула ногу на ногу.
— Ви правильно мене зрозуміли… Я з Баку. В мене там чайхана. Й разом з родичами ми відкриваємо ресторан. Я побачив, які у вашому місті гарні реклами… Й побачив, яка гарна ви…
Вікторія, продовжуючи посміхатися, похитала головою:
— Дві справи не можна робити водночас. Давайте почнемо з основного. Яку ви хочете рекламу?
— Основне якраз навпаки…
— Спасибі за комплімент. — Вона говорила вже без посмішки.
Він зрозумів, що не можна зариватися. Свідомо відобразив на обличчі смуток і навіть маленьку образу. Підійшов до стіни і, позначивши рукою розміри майбутньої реклами, сказав:
— Я хотів би приблизно так… «Шашлики з карачаївського молочного баранчика, саціві, сацебелі та інші туземні й європейські страви, закуски, а також вина кращих фірм! Є умебльовані затишні кабінети. Грає симфонічний оркестр. Усе це можна одержати в щойно відчиненому ресторані-погребі «Булонський ліс».
— «Булонський ліс»! — скептично посміхнулася Вікторія. — В Баку? Може, краще щось східне.
— Східне? — образився Каїров. «Булонський ліс» здавався йому найвишуканішою назвою в світі.
— Звичайно, — не помітила образи Вікторія. — Припустимо, ваш ресторан можна назвати «Лампа Алладіна». Замовити спеціальні лампи. Я зроблю ескіз. Розумієте, в ресторані-погребі — самі лампи. Й ніякої електрики.
— А як же симфонічний оркестр? — спитав Каїров.
— Оркестр? — задумалася Вікторія. — Оркестр. Свічки не підійдуть… Можна розробити маленькі лампи з голубим склом. Підвісити їх до стелі. Й вони будуть над оркестром, як зорі… Я накидаю ескіз інтер'єру. Та для цього мені доведеться поїхати з вами в Баку.
— Заради вашої поїздки я готовий відмовитися від назви «Булонський ліс».
— Ви молодець, — сказала Вікторія. — Я зрозуміла це відразу… Ви де зупинилися?
— У готелі «Ельбрус».
При слові «Ельбрус» Вікторія Шатрова, здається, здригнулася. А може, це лише здалося Каїрову…
Пара над ванною здіймалася помітно, з запахом різким і важким. Фіранки на нікельованих прутах, що ділили ванни в залі водолікарні, світилися зеленкувато, тому що з вулиці в шибки, матові й великі, било яскраве сонце, й стіни, викладені білим кахлем, віддзеркалювали його.
Санітарка, негарна, з пасмами нерозчесаного волосся, що вилізало з-під хустки, сказала Каїрову:
— Дивися на пісочний годинник.
Він кивнув.
Санітарка недбало засмикнула фіранку. Й пішла. Крізь щілину Каїров бачив ріг підвіконня, край батареї парового опалення.
Пісок, кольору натуральної кави, сипався беззвучно тонкою, схожою на голку, цівкою. Каїров занурився у воду по шию, розслабився.
Пригадалися подробиці сьогоднішнього сніданку в буфеті. Буфет при готелі «Ельбрус» був більш ніж скромний. Прилавок і два столики — обидва приставлені до стіни. Так що за кожним з них могло розташуватися тільки три чоловіка. Буфетниця, ввічлива бабуся з обличчям професіональної гувернантки, чемно й спокійно подавала кефір, чай, бутерброди. Суму підраховувала подумки. Не кидала на прилавок копійок, а клала їх у тарілку з жовтими квіточками, трохи вищерблену скраю, клала акуратно й навіть дещо церемонно.