Коли Каїров розрахувався, взяв свою каву і некруте яйце, то побачив, що за столиком, ближче до дверей, сидить учорашній дідок, який бурмотів «аллах екпер», галаслива жінка, його родичка, й троє дітей: двоє на одному стільці, а найменший — у жінки на колінах. За другим столиком допивав чай сивоволосий чоловік, який, очевидно, колись був світським левом і зберіг відбиток цього в рисах свого величавого обличчя.
Каїров спитав:
— Можна?
Сивоволосий поважно кивнув. І басом сказав:
— Прошу. — Він підніс до рота чашку, з насолодою відсьорбнув чаю, прикривши при цьому очі.
У цей час у буфет зайшов сухорлявий чоловік. На ньому були коричневий берет, коричневі штани й оранжева сорочка з засуканими рукавами. Через плече перекинутий ремінь, на якому висіла незачохлена кінокамера.
— Гавриле Олексійовичу, пролетарський привіт! — вигукнув він з порога, привернувши на себе увагу всіх присутніх у буфеті, за винятком дідка, який продовжував незворушно дивитися в ліпну стелю.
Сивоволосий повільно й важко повернув голову, наче шия в нього була гіпсова, сказав:
— Доброго ранку, Олександре Яковичу.
«Кузнецов Олександр Якович, — відновив у пам'яті Каїров, — 1890 року народження, прибув з Москви. Місце роботи: Радкіно. Кімната 38. Так, отже, з кінокамерою Кузнецов. Для своїх років чоловік грунтовно підтоптаний. Треба вважати, що «світський лев» — Сменін Гаврило Олександрович, 1880 року народження, прибув з Сочі. Кімната 33. Сочинською міліцією приватна практика не підтверджена».
— Як ваші успіхи, Олександре Яковичу? — спитав Сменін, коли Кузнецов поставив на стіл свій сніданок і сів поряд.
— Чекаю плівку, — без особливого смутку, навіть з відтінком безтурботності, сказав Кузнецов, розмазуючи ножем масло на м'якій булці. — Що двадцять шостого травня дав з Ростова телеграму в Радкіно. І як у безодню… А погода чудова…
— Тут завжди чудова погода, — тоном, що не допускає заперечень, заявив Сменін.
— У мене інше лихо. З величезними труднощами випросив у Донпостачторгу на десять днів машину для зйомок, а плівки все нема…
Сменін усміхнувся:
— Що Донпостачторг? Організація… Тут у місті є одна чарівна дама з своїм власним «роллс-ройсом». Прямо як у казці. Можу познайомити.
Стріпнувся, заблищав очима Кузнецов:
— Буду вельми вдячний, Гавриле Олексійовичу. Бачив її. Двічі бачив. Проїжджала вона на своїй машині, як амазонка на коні.
— Авжеж… — задоволено пробурмотів Сменін.
Каїров сказав:
— Даруйте мені, будь ласка. Та з вашої розмови я зрозумів, що ви живете тут давно… Як мені краще дістатися до водолікарні?
— Найкраще на візнику, — уважно подивився на нього Сменін, можливо, навіть незадоволений тим, що Каїров увірвав розмову.
— Це на протилежному кінці міста, — добродушно пояснив Кузнецов.
— Дякую, — відповів Каїров і підвівся з-за столу.
Вийшовши з буфету, він якийсь час постояв біля вхідних дверей. Потім, побачивши, що Кузнецов і Сменін залишають буфет, пересік хол і рішуче попрямував під сходи в коридор на чорний хід.
— Громадянине, ви куди? — майже з переляком запитала черговий адміністратор Ксеня Олександрівна Липова. Після нещастя з Поповим вона уважно стежила за цим коридором. — Громадянине…
— У чім справа? — запитав Каїров.
— Туди не можна.
— Чому?
— Це службовий коридор, — пояснила Липова.
Дуже незадоволене обличчя зробив Каїров:
— Мені сказали, що тут можна попрасувати штани.
— Вас увели в оману. Штани можна попрасувати в кравця Зольцмана. Це за рогом, п'ятдесят метрів звідси.
— Ну й готель! — обурився Каїров. — У нас у Баку таких готелів не буває…
— У нас гарний готель, — заперечила Липова. — Ми від тресту «Кавотель» подяку маємо…
— Подяку! — зневажливо махнув рукою Каїров. — Грошей немає у вашого тресту зручності організувати.
— Як немає грошей?! — образилася Липова. — Наш основний капітал двісті сімдесят тисяч карбованців. У нас іще два готелі, крім «Ельбрусу». «Гранд-отель» і «Європа».
— «Європа», — скривився Каїров і повернувся назад.
У холі голосна розмова з Липовою привернула увагу постояльців, серед яких були Кузнецов і Сменін.
Пісок струменів точно й без звуку. У горішній половині годинника його залишалося з сірникову головку.
«Отже, я знаю всіх трьох, — міркував Каїров. — Нахапетов, Сменін, Кузнецов. Але вся річ у тім, що, цілком можливо, ніхто з них не причетний до вбивства Попова. Дантист, якщо він існує, не обов'язково повинен жити в готелі. Він може працювати в комунальному тресті, мати доступ у будь-який з трьох готелів. У тресті працює сорок шість чоловік. Треба буде сказати Салтикову, щоб він узявся за трест. Убивство на грунті ревнощів також виключати не можна».