— Хто наш офіціант? — з готовністю запитав оператор.
— Усе вже замовлено, — заспокоїла Вікторія. І підняла гордо підборіддя, наче надала можливість помилуватися своєю шиєю і низкою перлів на ній.
Кузнецов великодушно заявив:
— Витрати сплачує Радкіно.
— Право! — вкрадливо сказала Вікторія. — Якщо чоловік я розмахом, це приємно.
Вона взяла келих, пила вино з задоволенням. А коли випила половину, підвела очі на Каїрова:
— Мірзо, чому б вам не запросити мене до танцю?
Грали фокстрот. Майданчик перед естрадою був малий.
І було так тісно, що, незважаючи на швидкий темп, люди не танцювали, а тільки ворушилися.
— Тут гарно взимку. Зала майже порожня. І з'являється настрій і якийсь інтерес… До життя, до щастя.
Вікторія горнулася до Каїрова. Він відчував її теплоту і запах її волосся.
— Ви незадоволені, Мірзо?
— Навіщо тут ці люди? — спитав він майже ревниво.
— Це вони повинні задати подібне питання.
— Чому?
— А тому, що з Гаврилом Олексійовичем я домовилася про вечерю раніше, ніж з вами.
— Хто він такий?
— Гарна людина. Безнадійно закоханий у мене ось уже два роки.
— Він нетутешній?
— Зрозуміло. Він, здається, з Криму. Вдруге приїздить сюди на води… У нього щось з нирками.
— Нирки вином не лікують.
— Не будьте таким педантом, Мірзо… Івановичу. Він завтра від'їжджає.
— Тепер зрозуміло, для чого я тут, — сказав Каїров, зітхнувши.
— І дуже добре, що зрозуміло. Ви — моя симпатія, моє захоплення, мій мужчина… Вас не влаштовує така роль?
— Роль?
— Не присікуйтесь до слів. Зрештою, все залежить од вас.
«Я ніколи не розумів жінок, — думав Каїров. — Тим часом, може, це нерозуміння саме й є розуміння… Що являє собою Вікторія Шатрова? Про зовнішність питань немає. Легко здогадатися, якою вона була у вісімнадцять-двадцять років і скільки молодих хлопців упадало за нею! Треба гадати, батько її вже тоді був адвокатом. Тож вона вчилася в гімназії, спілкувалася з певним колом людей, що, як я, не чистили черевиків на вулицях Баку. Судячи з її розмови, вона багато читає… Безперечно, людина, що захоплюється. І разом з тим практична, розсудлива. Як вона чітко визначила стосунки з Кузнецовим! Прокат, бензин, амортизація… І мені відвела роль: хочеш радій, хочеш ображайся… Інша річ Сменін… Чомусь не віриться, що він закоханий у неї. Вранці в буфеті він сам пропонував Кузнецову знайомство з чарівною пані — власницею «роллс-ройса». Коханих не пропонують…»
— Ви думаєте про мене? — спитала Вікторія.
— Про вас, — признався він.
— І що ви про мене думаєте?
— Гарне…
— Ні, — докірливо подивилася вона, трохи відсторонившись, щоб бачити його очі, й повторила: — Ні, ви наче щось рахували… Коли людина думає про гарне, у неї зовсім інші лінії шиї і підборіддя. Вони м'які, як ніжний погляд. А ви…
Ви в напруженні. Але приховуєте його під ревнощами до моїх гостей.
— Я взагалі ревнивий, — признався Каїров. — І батько мій був ревнивий, і дід… Але про вас я справді думав гарне… Й мені приємна ваша спостережливість. Правда, я розмірковував… Зарізати мені Кузнецова чи тільки зламати йому двоє-троє ребер?
— Чому Кузнецова? — не без переляку спитала Вікторія, відсторонюючись од Каїрова.
— Адже Сменін завтра від'їздить.
Вона засміялася, пустотливо сказала:
— Коли я була гімназисткою, мені страшенно хотілося, щоб через мене когось зарізали. Проте хлопці обмежувалися розбитими носами та синцями.
— Жаль, — зауважив Каїров.
— Трохи… Зате я рано вийшла заміж. У сімнадцять років. Подружки охнули від заздрощів. Вони б не заздрили, якби знали, що в двадцять два роки я стану вдовою.
Танок закінчився. Натовп густо поповз, розтікаючись у напрямі столиків, відділяючи Вікторію від Каїрова. Між ними опинилися жінка й чоловік. А Вікторія не поверталася. Говорила якісь слова, гадаючи, що Каїров іде слідом. Він спробував наблизитися до неї. Протиснувся було вперед, зачепивши плечем вусатого високого чоловіка. Той сердито глянув на Каїрова:
— Обережніше треба!
— Вибач, дорогий. Хочу пробитися до дами.
— Будь ласка, будь ласка, — відсунувся чоловік, пропускаючи Каїрова. Проте буркотливо побажав: — Будь терплячим, кацо.
Вікторія нарешті помітила, що Каїров одстав, відсторонилася, очікуючи його. Він узяв її за руку, сказав:
— Вибачте.
— Вибачаю.
Вони були однакові на зріст. Вуста їхні опинилися поруч. І поцілунок вийшов, як легкий доторк.
Коли вони поверталися до столу, Каїров спитав:
— Сменін гарний лікар?