— Не знаю… У мене здорові зуби.
Пляшок на столі збільшилося. Час од часу, пригублюючи високу склянку з місцевим червоним вином, Сменін говорив:
— Слабість дедуктивного методу бачиться мені насамперед у тому, що у вчинках і діях людей нерідко зустрічається парадокс. Не випадково в науці під парадоксом розуміють несподіване явище, яке не відповідає звичайним уявленням.
— Чесно кажучи, Гавриле Олексійовичу, — Кузнецов випустив дим з рота, поклав цигарку на край попільнички, керамічної, за кольором і формою схожої на сонце, — я про дедукцію читав тільки в Конан Дойля. Але мені здається, що дедуктивний метод надто популярний і відомий лише тому, що він передбачає глибинне, а не поверхове вивчення явищ…
— Глибинне вивчення! — незадоволено сказав Сменін. — Усе слова… Я можу довести, що, сьорбаючи це вино, здійснюю глибинне вивчення напою.
Сівши за стіл, Вікторія пояснила:
— Не звертайте уваги, Мірзо… Після третього келиха Гаврило Олексійович завжди відчуває потребу в довжелезних міркуваннях на найзагальніші теми.
Сменін погодився:
— Як чуйна натура, Вікторія Гсрманівна вже давно помітила цю мою слабість. А в кого немає слабостей?
Питання залишилося без відповіді. Можливо, заважала музика. Кузнецов підвівся, сказав Вікторії:
— Дозвольте?
Вона дозволила.
— Нам залишається тільки випити, — глибокодумно прорік Сменін. — За ваше здоров'я, Мірзо.
Каїров підняв келих:
— Дякую.
Сменін випив, поморщився:
— Вікторія перервала нашу розмову…
— Вашу, — поправив Каїров.
— Не має значення… — Очевидно, Сменіну було однаково, перед ким висловлювати свої думки. — Я ніколи не погоджуся з тими, хто називає тривіальною фразу: «Життя — кращий учитель». Вона не тривіальна. Вона беззаперечна й безсмертна… Та життя не тільки вчитель. Воно й фантазер. Не знаю, чи відомо вам, але перш ніж у 1810 році заснувати Сюрте — французьку кримінальну поліцію, — Ежен Франсуа Відок був арештантом.
— Звичайним арештантом? — щиро здивувався Каїров.
— Замолоду він був артистом, солдатом, матросом, ляльковиком. Кілька разів тікав з в'язниць. А потім прийшов до властей і сказав, що із злочинним світом може боротися тільки колишній злочинець. Іншими словами, той, хто знає звичаї, закони цього світу. Те, що ми з вами розуміємо під словом «специфіка».
— Але, можливо, в нього було не тільки знання предмета. Але й талант детектива. Різнобарвне життя його було всього-на-всього пошуком справжнього покликання.
— Мабуть, Мірзо, ви маєте сенс. Справжнє покликання здатне творити дива. Шеф поліції Лондона Джон Філдінг, брат письменника Генрі Філдінга, був сліпий. І якщо вірити сучасникам, міг розрізняти три тисячі злочинців за голосами.
Немолодий косоокий офіціант приніс срібне відерце з льодом. І в ньому пляшку шампанського.
Сменін і Каїров обмінялися здивованими поглядами. Офіціант зрозумів. Звернувся до Каїрова:
— Вам прислали шампанське он з-за того столика.
Каїров подивився туди, куди вказував офіціант. За столом усміхався Нахапетов і поряд з ним Валя.
— Я не знаю, як у вас у Баку…
«Звідки йому відомо, що я з Баку? — подумав Каїров. — Могла сказати Вікторія… Звичайно, могла».
— А в нас у Сочі за куроротний сезон скоюються два-три серйозних злочини. Як то: застосування холодної зброї у стані афекту й алкогольного сп'яніння; напад на громадян з метою вилучення коштовностей…
— Ви з карного розшуку? — в очі запитав Каїров.
— Боронь боже! — Сменін аж здригнувся.
Повернулися Вікторія і Кузнецов. Вікторія сказала:
— Може, це й неввічливо, та я повинна вас залишити. Прошу, Мірзо, провести мене.
— А шампанське? — з образою в голосі спитав Сменін.
— Шампанське? Це дуже мило! — посміхнулася Вікторія, напевне думаючи, що Сменін замовив срібне відерце й пляшку на її честі.. — Келих шампанського на дорогу.
Місячне світло довгими косими зрізами біліло в прольоті вулиці, зігнутої по краю обриву. За цементним бордюром заввишки по коліна, поцяткованим старими тріщинами, йшли вниз, до кам'яного русла ріки, густі зарості самшиту й держидерева, оплетені гнучким плющем, як павутинням.
Іще нижче починалися сади: айва, персики, слива. Біля самої річки на високих фундаментах стояли будиночки. Від будиночків до вулиці й у сади вели не стежинки, а східці. Кожен з них — дубова дощечка й два міцних дубових кілочки.
Біля будинку Вікторії Каїров відпустив кучера. Вікторія сказала, що їм треба або розстатись, або зайти в будинок хоча б на терасу, тому що вона вже вийшла з того віку, коли можна обніматися біля хвіртки.