Зураб Лаїдзе зустрів гостя усмішкою, якою зустрічав усіх дорогих гостей. Провів до окремого кабінету за опудалом ведмедя. Голосно сказав:
— Дорогий Мірзо, ось меню! Вибирай що хочеш. Усе екстра-клас.
У меню був укладений запис сьогоднішньої розмови Салтикова з Шелепньовою.
На першій сторінці червоним олівцем був підкреслений такий текст:
«Відповідь. Ні, ми з Федором не сварилися. Він нікуди не збирався виїжджати. Йому подобалося це місто. Напередодні ми віднесли в кравецьку майстерню пальто Федора, щоб перелицювати. Вранці, як завжди, разом пішли на роботу. Він просив зробити на вечерю вареників з вишнями. Більш я його не бачила».
На третій сторінці були виділені такі рядки:
«Відповідь. Я, звичайно, не знаю про всі знайомства Федора. На роботі він міг зустрічатися з різними людьми. До нас додому ніхто не приходив. Щоправда, був один такий випадок. Федір повернувся додому занепокоєний: до нього біля пошти підійшов якийсь чоловік, пожалівся на короткозорість і попросив підписати адресу на конверті. Федір зайшов з ним на пошту. Щось насторожило його в цій людині. А що — не знаю.
Запитання: Коли це було?
Відповідь: Днів три або чотири тому. Точно не пам'ятаю.
Запитання: На яку адресу направлявся лист?
Відповідь: У Ростов. Про адресу Федір не говорив.
Запитання: Як виглядала ця людина?
Відповідь: Інтелігентно».
МЕДИЧНИЙ ВИСНОВОК
про смерть Попова Андрія Зотиковича
Смерть сталася внаслідок удушення між другою та третьою годинами ночі 21 червня 1927 року. Сліди зажиттєвого походження, виявлені в ділянці грудної клітки й гомілки ніг, свідчать про те, що А. З. Попов був прив'язаний мотузкою до ліжка й підданий катуванням шляхом уведення голок під нігті правої і лівої кистей, припіканням правої і лівої п'ят.
Задушення, очевидно, подушкою чи іншим м'яким предметом здійснено, коли А. З. Попов перебував у горизонтальному положенні. Вивчення розміщення і характер трупних плям, порушення трупного заклякання дозволяють зробити висновок, що труп був переміщений і підвішений.
В організмі виявлено наявність алкоголю, достатнього для середнього ступеня сп'яніння.
— Ну, механіки, міркуйте, — сказав Каїров.
Була глибока ніч, тиша. Співробітники карного розшуку стояли під сходами зі свічками в руках. Жовте неяскраве світло Погойдувалося, наче на воді. По краю цегляної кладки, оштукатуреної кілька років тому, зверху донизу чорніла тріщина, пряма й вузька, наче розрізана ножем.
— Тепер ясно, за що вбили завгоспа Попова. — Каїров повернувся до Салтикова. — Стінка розсувна. Й Попов знав секрет.
Один із співробітників з чорним, остриженим під бокс волоссям, сказав:
— Механізм повороту може бути вмонтований тільки в сходи. Більше його ніде не сховаєш.
Він підняв свічку, вільною рукою торкнувся болта, що ледве виглядав з бетонного отвору. Обережно потягнув на себе. Болт не рухався.
— Спробуй розвернути, — порадив Салтиков.
Порада виявилася слушною. Болт легко піддався праворуч, потім униз. І в міру того, як болт виходив із бетону, цегляна кладка розверталася, поскиглюючи, як цуценя.
На обличчі Каїрова з'явився вираз сумної іронії, коли він побачив ящик з зсунутою набік кришкою, обривки паперу та іржаву праску. Навіть при світлі свічок легко було здогадатися, що стіна розбиралася з боку столярної майстерні й недавно була закладена.
— Проґавили, — похмуро признався Салтиков.
— Треба пошукати відбитки пальців, — нагадав Каїров і пішов у хол.
Адміністратор Липова була за конторкою, де стояли телефон і гасова лампа. Каїров запитав:
— Скажіть, а столяр ваш досі хворий?
— Так. Але одужує. З лікарні виписали.
— Як його прізвище?
— Пантелєєв.
— В останні дні ніхто не цікавився його адресою?
Липова здригнулася:
— Сьогодні запитували. Десь близько дванадцятої дня.
— Хто?
— По телефону. Голос чоловічий.
— Ви дали адресу?
Липова кивнула:
— Вулиця Станична, шість.
Задзвонив телефон. Липова зняла трубку: