В міру того, як Вікторія читала лист, обличчя її блідло.
Засклена веранда вигнулася навколо них підковоподібним ліхтарем. Кілька стулок було відчинено, й прохолодне, пропахле каштанами повітря вривалооя з саду, підштовхуване вітром.
— Лист не закінчений, — глухо сказала Вікторія.
— Дантист убив денщика Василя.
— Він уб'є і вас.
— Якщо ви мені допоможете, цього не станеться.
Вікторія закурила. Згадала:
— Ованесов був веселою людиною. Навіщо ви зразу виклали мені, що дружили з ним?
— Хотів довести цей почесний факт до вашого відома.
— Я так і зрозуміла… — Вона зітхнула важко, затулила обличчя долонею, може, не хотіла, щоб він бачив її сльози.
Він не побачив. Коли Вікторія відняла долоню, обличчя її було сухе й суворе.
— Я допоможу вам, — сказала вона. Ще чверть години тому вони були на «ти».
— Спасибі.
Вона поморщилася:
— Пусте. Наша поїздка здійснена з цією метою. Після того, як батько попросив мене показати вас, я зрозуміла, що вам загрожує небезпека.
— Навіщо я вашому батькові? — здивувався Каїров.
— Ні. Йому ви не потрібні. Про це просив Дантист. Його цікавило, чи не зустрічав вас батько в дев'ятнадцятому році, коли в готелі стояв штаб дивізії… Пам'ятаєте, ви проводжали мене з «Ельдорадо»? Ми піднялися на терасу. Й спалахнуло світло. Я сказала: «Це я, тату. Вимкни, будь ласка, світло».
— Пам'ятаю, — відповів Каїров.
— Батько тоді роздивився вас. Він сказав Дантисту, що ніколи не зустрічався з вами раніше.
— Цікаво. Звідки ж мені загрожує небезпека?
— Боже! До чого ж ти дурний! — Вікторія з відчаєм подивилася на Каїрова: — Розумовський упевнений, що тебе прислали стежити за ним. Він боїться тебе. Боїться!
— Йому не треба було вбивати завгоспа.
— Це він? — злякано запитала вона. — Я про це здогадувалась. Але мовчала.
— Убивство завгоспа ускладнило проведення операції. Цілком ясно, що ведеться розслідування.
— Так, ведеться. Батько розповідав. Міліція схильна вірити, що вбивство здійснено через ревність.
— «Схильна вірити»… Це ще не доказ.
— Звичайно, — погодилася вона. — Я не знаю планів Дантиста. Але думаю, якщо денщик пише правду і в ящику коштовності, а не секретні списки організації, то з ними Дантист не розстанеться. Кров буде пролито.
— Він веде мову про списки?
— Так. Але батько не вірить. Документи такого характеру за умов гострої потреби спалюють.
«Безумовно, — міркував Каїров, — вона вважає, що мені відоме прізвище Дантиста, під яким він живе в Сєверокавказьку. Сменін чи Кузнецов? Напевне, хтось із них двох… От дідько! Прямо запитати небезпечно. Раптом замкнеться, насторожиться».
— Мірзо, ти мені вибач. Я думала, ми поживемо тут у тиші два-три дні, а потім я відвезу тебе на роз'їзд. І ти поїдеш… світ за очі… Захочеш знайти мене, напишеш. Я така дурна, що готова поїхати за тобою на край світу.
— Чому ж дурна?
— Не будемо! — Вона стріпнула головою, не маючи бажання слухати жодних заперечень. — Розумієш, я хотіла переждати… Стати осторонь. Але… після всього того, про що я дізналася з листа денщика, плани мої змінилися. Я відвезу тебе на роз'їзд сьогодні ж, зараз, а сама повернусь у Сєверокавказьк. Дантист повинен розплатитися за все.
— Він і так розплатиться! — запевнив Каїров. — У нього погані документи.
— Так, — погодилася вона. Досадливо сказала: — Це ж треба бути таким ідіотом, щоб видавати себе за кінооператора, не вміючи тримати в руках навіть фотоапарат.
Схоже, в кінці вулиці було весілля. Молоді хлопці — черкеси — танцювали, утворивши коло від огорожі до огорожі. А баяніст, звісивши чуба на спітніле засмагле чоло, грав весело й дрібно-дрібно…
Перестиглі ягоди чорної шовковиці падали, розбивались об землю, залишаючи сліди, схожі на чорнильні плями. Небо над деревами вже синіло. Наступав вечір.
Каїров ішов у карний розшук до Салтикова. Відкрито, не таючись. Бо справу було зроблено. Особистість Дантиста встановлена. Решта — все, що мало статися, — належало до категорії спритності й професійного вміння. Безумовно, злочинця належало взяти, не привертаючи громадської уваги.
Вікторія вмовляла його їхати до роз'їзду. Каїров не відкрився їй. Він лише сказав, що почуття обов'язку наказує йому повернутися в Сєверокавказьк. Вона подивилася на нього пильно-пильно. І зробила висновок, що він справжній мужчина.