Граф озирнувся і схопив Сивого за лікоть. На лаві, низько опустивши голову, сиділа жінка. Біля її ніг стояла валіза. Сивий розумів Графа без слів. Вони підійшли до жінки. Вона по-дружньому глянула на них. Вони побачили, що вона молода. Коротко підстрижена, з впертим вилицюватим обличчям. Жінка сказала:
— Хлопчики, ви не підкажете, де мені знайти шевця?
— Я можу лагодити взуття, але в мене немає лапки, — відповів Граф Бокалов. Тоді підняв палець і, як немовляті, пригрозив: — Не пищати!
Сивий важко схопив валізу.
— Ви колекціонуєте цеглу, мадам? — запитав Граф. — У мого кореша вигинається хребет.
Жінка мовчала. Тільки стискувала вуста. Й обличчя було біле і плоске, як шматок стіни.
Наступної хвилі голова жінки смикнулася, тіло покосилось, і вона долілиць упала на лаву.
— Дивачка, з переляку знепритомніла, — зробив висновок Граф. — Похряли… — І подумав про себе: «Як? Сивому не прийшло і в голову, що все йде наче по нотах. Тільки ноти ці писав не композитор, а начальник міліції. Жінка молодець — справжня артистка. Вдала знепритомлення на всі сто. Вона працює секретаркою у Каїрова. Я її там бачив. Каїров називав її Неллі…»
Близько першої години ночі Сивий, крадучись, наче кіт, підійшов до будинку Ніздрі. Озирнувся… Будинок, дерев'яний, під бляхою, виходив вікнами на проїжджу частину вулиці, тому що тротуар пролягав лише з одного, протилежного, боку, де стояв довгий цегляний триповерховий дім; у напівпідвалі його розташувалися перукарня, залізна крамниця і майстерня «Гофре, плісе».
Над входом до перукарні блимала невелика лампочка.
Сторож ходив біля гастроному, що містився на вулиці Пролетарській, метрів за сто від будинку Ніздрі.
Праворуч вулиці, поруч з будинком Ніздрі й далі, до самого Рибальського селища, темніли такі ж дерев'яні будинки з садами й городами. Гавкали собаки. Ллє до цього вже давно всі звикли, як і до ранкових півнячих вигуків.
Сивий постукав у віконницю. У будинку рипнули двері. Хтось вийшов на засклену веранду. Простуджено запитав:
— Кого лиха година принесла?
— Силантію Зосимовичу, свої, Левко я.
— Який Левко? Сивий?
— Так-так… Силантію Зосимовичу.
— Чого хочеш? — сердито запитав Ніздря, прочинивши двері стільки, скільки дозволяв ланцюжок.
— Граф Бокалов просить на кілька слів.
— Граф на «курорті». Кожен босяк у місті це знає, — заперечив Ніздря.
— Часи змінюються, — сказав за огорожею Граф.
Ніздря відчинив двері, рипучими сходами спустився у двір. Підійшов до хвіртки. Злий пес, упізнавши хазяїна, радісно заскавучав. Гримкотів заіржавлений ланцюг. Сонно скрикували кури. Запах курячого посліду, сечі, псини й в'яленої ставриди тримався у дворі стійко.
Ніздря поклав ребром цеглину. Встав на цеглину, схопившись руками за верх високої хвіртки. Він був дивовижно обережний, наче старий сікач, який чув мисливця на відстані.
— Добрий вечір, Силантію Зосимовичу, — ввічливо привітався Граф.
— На добраніч, — пробурмотів у відповідь Ніздря.
— Дякую за теплі побажання. Тільки я другу ніч ока не змикаю…
— Це точно, — ствердив Левко. — Граф позавчора ввечері відвалив…
— Я не батюшка. Дарма сповідатися прийшли, — незадоволено відповів Ніздря.
— Товар є, — сказав Граф.
— Крадене не скуповую.
— Може, адреску підкажете?
— У Левка що, памороки забило?
— Кузьмич таке не бере… Й Марія Спиридонівна також, — виправдовувався Левко.
— До побачення. Бувайте здорові. Нічим допомогти не можу… — Ніздря зліз з цеглини. Над хвірткою стирчав тільки його ніс, довгий і зігнутий, наче гачок.
— Ну, гад! — обурився Граф. — Мішок з порохном, ти ще пригадаєш нашу зустріч! І десятеро псів не встережуть твою погану халабуду! Мені втрачати нічого! Мене карний розшук по всьому місту шукає! У мене стріляли!
— Не репетуй, психопате! — обірвав його Ніздря. — Що за товар?
— Валіза кави. У зернах.
Ніздря закашлявся від здивування. Сопучи, відкрив замок. Подалася хвіртка. Покректуючи, Левко затягнув валізу на подвір'я.
У дім Ніздря їх не повів. Вони обігнули курник і опинилися в маленькому сарайчику. З полицями на всю стіну, на яких щось стояло. Й хоча було темно, Граф знав: у таких сараях звично ховають слоїки, порожні пляшки, столярні та інші інструменти й ще різне дрантя: ганчірки, плащі, старе взуття. Все це, звичайно, припадало курявою. І павуки живуть тут по закутках, розкошуючи.
Ніздря чиркнув сірником. Просунув руку під полицю. Клацнула засувка. Полиця подалася на Ніздрю. В стіні відкрилася щілина, що вела під підлогу.