Працюючи манікюрницею, вона легко знайомилась з клієнтами. Й найцікавішим з них напівголосно розповідала, що в неї старенька мати на руках і що після роботи вона обслуговує частину клієнток удома. В її розпорядженні завжди було десятків зо два адрес із планами квартир і приблизною вартістю «вилову».
— Квапитися по треба, — повторив Граф, вмощуючись на дивані. — Нехай Варя планчик зробить. Ми повинні бути особливо обережні…
Увечері Каїрову, коли він після вечері читав газету, подзвонила Неллі. З схвильованого голосу своєї секретарки він здогадався — сталося щось серйозне. Вона просила про зустріч. Про негайну зустріч.
Каїров звелів їй прийти до нього додому.
Дружина, прибираючи зі столу, сказала:
— Мірзо, ти глянь, що діється за вікном. Дощ, пітьма. Й жодного ліхтаря на нашій вулиці. Ти б зустрів Неллі. Дівчині незручно самій…
Дружина Каїрова — огрядна вродлива вірменка з сивіючим волоссям, стягнутим у тугий вузол, принесла плащ.
— Неллі — смілива людина, — сказав Каїров, якому не хотілося виходити з теплої кімнати, такої затишної і світлої.
— Мірзо — стара людина, — насмішкувато зауважила дружина.
Каїров зітхнув, підняв угору руки, потім розвів їх врізнобіч, ніби згадуючи гімнастичну вправу. Він тепер щоденно робив гімнастику. Лікар Челні якось вислухав його ретельно й виніс вирок:
— Або щоденна гімнастика, або ожиріння серця.
Одягнувши плащ, Каїров довго вовтузився з капюшоном.
Капюшон сповзав на очі, і його довелося приколоти шпилькою.
Переклавши в кишеню плаща пістолет і затиснувши в руці англійський ліхтарик — трубку коричневого кольору, Каїров вийшов на ґанок. Світло з вікна падало на східці й на частину доріжки, викладеної плескатим камінням.
Батарейки були рідкістю, і Каїров вирішив пройти до хвіртки, не вмикаючи ліхтарика.
Дощ був не сильний, звичайний дрібний осінній дощ, який не кінчався тижнями. І вітер віяв. І море шуміло…
Раптом Каїров розрізнив людську постать, що копошилася, біля огорожі. Права рука машинально ковзнула в кишеню по пістолет.
— Мірзо Івановичу, голубчику! — почув він голос лікаря Челні. — Я загубив калоші…
— О боже! — здивувався Каїров. — Йому не спиться і в дощ…
— Я склав оригінальну задачу. Білі починають і роблять мат за чотири ходи, — сказав лікар Челні.
Напевно, лікар спіткнувся, бо калоша лежала на плиті, де й грязюки не було. Загубив він її недавно, бо коли Каїров увімкнув ліхтарик, лілова підкладка калоші була ще сухою.
— Гаразд, — сказав Каїров. — Зайдіть у хату. Аршалуз обсушить вас і напоїть чаєм. А я за чверть години повернуся.
— Спасибі, Мірзо Івановичу. Адже я теж лише на хвилинку.
Вулиця, звиваючись, спускалася до шосе, з якого відкривався вид на порт, що лежав унизу, під горою. І пристані, позначені жовтими цятками вогнів, і зелені й червоні вогники над виходом у море, й кораблі, застиглі біля причалів, зі світлими прорізами палуб — усе це було знайоме Каїрову, як його власна квартира. Зараз праворуч з'явиться маяк — будиночок, схожий на бджолиний вулик. Він стоїть на білій тринозі, що вища за велику тополю. І світить ніжно, фіолетово. Вище, на горі, є ще один точно такий же маяк. Маяки — поводирі капітанів кораблів, що приходять у порт уночі. Вогні обох маяків повинні злитися. Це буде означати, що курс правильний.
Вийшовши на шосе, Каїров озирнувся. З міста, розганяючи пітьму віниками світла, повз автобус. Коли автобус підійшов, Каїров побачив Неллі. Вона стояла біля виходу, притискуючи до грудей чорну сумочку.
— Мірзо Івановичу, в моїй квартирі щось шукали, — зразу ж сказала вона.
— Обшук? Хто давав дозвіл?
— Це не обшук. І не крадіжка. Це зовсім інше… Перериті всі речі Геннадія…
Каїров згадав, що за кілька днів до своєї загибелі Мироненко переселився до Неллі.
— Що ж вони могли шукати?
— Плакати, — сказала Неллі. — На щастя, я зібралася передрукувати записи й узяла сьогодні плакати на роботу…
— Ти їх читала?
— Так.
— Щось серйозне?
— У Геннадія були підозри, але він не довіряв їх паперу…
— Плакати з тобою?
— Так. — Вона відкрила сумочку й вийняла, з неї паперовий згорток.
Каїров заховав його під плані.
— Я боюся повертатися додому.
— Доведеться, Неллі. Я зараз подзвоню оперативному черговому, щоб прислали співробітників з собакою. Може, собака візьме слід. Або нам удасться взяти відбитки пальців.