Її «метафізичний страх» стосувався виключно моєї відмови офіційно зареєструвати шлюб та виховувати наших дітей у католицькій вірі. Ще не маючи дітей, ми все ж часто балакали про те, як будемо їх одягати, як говоритимемо з ними, як виховуватимемо їх, і у всьому доходили згоди, за винятком католицького виховання. Я вже погодився охрестити їх. Марі сказала, що я повинен дати письмове зобов’язання про це, бо інакше, мовляв, нас не повінчають у церкві. Та коли я дав згоду і на церковне вінчання, виявилося, що треба ще й зареєструвати шлюб у мерії... Тут я втратив терпець і сказав: давай почекаєм, тепер уже однаково, на рік раніше чи пізніше, а вона розплакалась і сказала, ніби я не розумію, яка це трагедія для неї жити в такому стані, без надії, що наші діти будуть виховані в справді християнському дусі. Найнеприємніше в усьому цьому було те, що, як виявилось, ми протягом п’яти років говорили на цю тему, але кожен з нас мав на увазі своє. Я дійсно не знав, що, перш ніж повінчатися в церкві, треба зареєструвати шлюб у мерії. Звичайно, як дорослий громадянин і «цілком свідома особа чоловічої статі»» я мусив би знати все це, але я просто не знав, як донедавна не знав, що біле вино подають на стіл охолодженим, а червоне — підігрітим. Я-то знав, звичайно, що існує державна установа, де відбуваються якісь шлюбні церемонії і видають відповідні свідоцтва, але думав, що то тільки для невіруючих і для тих, хто хоче зробити державі цю невеличку приємність. А почувши, що туди обов’язково треба йти, перш ніж тебе повінчають у церкві, я справді розлютився, і коли Марі потім заявила про письмове зобов’язання по-католицьки виховувати дітей, ми посварились. Мені це вже нагадувало шантаж, а особливо не сподобалося, що Марі цілком згодна з тією вимогою про укладання письмової угоди. Адже вона могла і хрестити дітей, і виховувати так, як їй здавалось доцільним.
В той вечір Марі нездужала, була бліда і втомлена, говорила зі мною роздратовано, а коли я сказав:
— Ну, гаразд, усе зроблю, навіть підпишуся під тим папірцем, — вона розсердилась і заявила:
— Ага, ти ладен це зробити лише через лінощі, а не тому, що переконався в справедливості принципів вищого порядку!..
І я відповів: так, я справді готовий на все через лінощі і тому, що хочу бути з нею все життя, і навіть ладен по всій формі прийняти католицьку віру, якщо це потрібно, щоб утримати її. Я навіть піднісся до пафосу й заявив, що такі слова, як «принципи вищого порядку», нагадують мені катівню. Мою готовність перейти в католицтво, аби лише вона не кинула мене, Марі сприйняла як образу. А я дурень, гадав таким чином підлеститися до неї і мало не зайшов надто далеко в своїх обіцянках. Та вона сказала, що тепер уже йдеться не лише про нас обох, а про «порядок».
Це сталося ввечері в ганноверському готелі — в одному з тих дорогих готелів, де, замовивши чашку кави, одержуєте тільки три чверті чашки. Вони в тих готелях такі витончені, що повну чашку кави вважають явищем вульгарним, а що таке витонченість — їхні офіціанти знають краще за делікатних панів, які там зупиняються. У тих готелях я почуваю себе так, наче потрапив до надзвичайно дорогого й надзвичайно нудного інтернату. Крім усього іншого, я в той вечір смертельно стомився, бо витримав три виступи підряд: удень — перед якимись акціонерами сталеливарної компанії, після обіду — перед майбутніми вчителями, а ввечері — в одному вар’єте, де аплодували так мляво, що я передчував свій близький занепад. І коли потім я в тому безглуздому готелі замовив собі пива в номер, обер-кельнер буркнув у телефонну трубку: «Слухаю, пане», — таким крижаним тоном, ніби я забажав сечі; мені принесли пиво в срібному келиху. Я так стомився, що хотілось лише випити пива, трішки пограти в «не-гнівайсядруже», прийняти ванну, почитати вечірні газети й заснути поряд з Марі: права рука у неї на грудях, а обличчям так близько до її голови, щоб узяти з собою в сон аромат її волосся. В моїх ушах іще лунали ті мляві оплески. Мабуть, було б далеко гуманніше, якби вони всі показали великим пальцем униз. А та стомлена, пересичена зневага до моїх номерів була такою ж пошлістю, як і пиво в безглуздому срібному келиху. Я просто був неспроможний вести розмову на світоглядні теми.