Він зареготав.
— Ех, Шнір, Шнір, — сказав він, — я серйозно турбуюсь за вас. Ви, певно, приїхали в Бонн, щоб усім нам по телефону об’явити війну?
— Хіба це я подзвонив вам, — закинув я, — а не ви мені?
— А, — сказав він, — невже це так уже важливо, хто кому подзвонив?
Я промовчав.
— Мені добре відомо, — продовжував Зоммервільд, — Що ви не любите мене, а я — вас це здивує, — я люблю вас, і ви мусите визнати за мною право проводити в життя певні принципи, в які я вірю і які репрезентую.
— При потребі — навіть силою, — докинув я.
— Ні, — заперечив він, і голос його звучав чітко, — ні, не силою, але наполегливо, саме так, як того хотіла особа, що про неї йде мова.
— Чому ви говорите «особа», а не Марі?
— Бо для мене важливий якомога об’єктивніший підхід до справи.
— В цьому ваша велика помилка, прелате, — мовив я, — в даному разі йдеться про винятково суб’єктивну справу.
Мені було холодно в самому халаті, сигарета у мене в роті намокла, і я не міг затягнутись як слід.
— Я не тільки вас, а й Цюпфнера порішу, якщо Марі не повернеться до мене, — сказав я.
— О боже мій, — роздратовано мовив він, — не вплутуйте ви Геріберта в цю справу.
— Ну ви й жартівник, — сказав я, — якийсь суб’єкт віднімає в мене дружину, і саме його я не повинен вплутувати в цю справу...
— Він не суб’єкт, і фрейлейн Деркум не була вашою дружиною, а до того ж — він не віднімав її у вас, вона сама пішла.
— Цілком добровільно, так?
— Так, — відповів він, — цілком добровільно, хоча, можливо, й не без боротьби між природою та надприродним.
— Он як! — здивувався я. — А де ж у цьому ділі оте «надприродне»?
— Шнір, — роздратовано сказав він, — попри всі ваші невдачі, я вважаю вас хорошим клоуном, проте в теології ви анічогісінько не тямите.
— І все ж доволі, щоб зрозуміти, що ви, католики, такі ж жорстокі до мене, невіруючого, як іудеї до християн, а християни до поганів. Я тільки й чую од вас: теологія, закон, — і все це, власне, тільки заради ідіотського клаптя паперу, що його має видати не хто інший, як держава.
— Ви, Шнір, плутаєте привід і причину, — зауважив він, — але я вас розумію, цілком розумію.
— Нічого ви не розумієте, — сказав я, — а внаслідок усього цього вийде подвійне перелюбство: уперше Марі вчинить його, коли зійдеться з вашим Герібертом, а вдруге — коли вона одного чудового дня знову втече від нього зі мною. Звичайно, я не такий витончений митець, а головне — не досить християнин, щоб який-небудь прелат сказав мені: «А чому б вам, Шнір, і далі не жити в гріховному зв’язку?»
— Ви не збагнули теологічного зерна в різниці між вашим випадком і тим, про який ми тоді дискутували.
— Яка ж тут різниця? — запитав я. — Може, вона полягає в тому, що Безевіц по-вашому благорозумніший і служить вашій братії локомотивом католицької віри?
— Та ні ж бо, — щиро засміявся він, — різниця тут церковно-правова. Б. жив з розлученою жінкою і не міг повінчатися в церкві, тоді як вашому вінчанню ніщо не перешкоджало, бо фрейлейн Деркум ще не вінчалася й не розлучалась.
— Я вже погодився підписати який хочете документ, — сказав я, — навіть ладен був пристати до католицької віри.
— Але з якою зневагою!..
— То що ж я — мав лицемірити, прикидатися, ніби всією душею вірю в те, у що не вірю? Якщо ви наполягаєте на праві й законі, тобто на суто формальній стороні справи, то чому ж тоді закидаєте мені відсутність певних Почуттів?
— Я вам нічого не закидаю.
Я промовчав. Зоммервільд сказав правду, і мені стало неприємно від його правоти. Марі пішла від мене, а вони, звичайно, прийняли її з розкритими обіймами, проте якби вона хотіла лишитися зі мною, ніхто б її не змусив кинути мене.
— Алло, Шнір, — гукнув Зоммервільд, — ви ще біля апарата?
— Так, я біля апарата, — відповів я. Розмова з ним по телефону уявлялась мені інакше. Думав підняти його з постелі о пів на третю ночі, вилаяти добре і пригрозити йому.
— Що я можу зробити для вас? — запитав він стиха.
— Нічого, — відповів я. — Якщо ви мені скажете, ніби таємні переговори в ганноверському готелі були спрямовані виключно до того, щоб Марі стала мені ще вірнішою, то й тоді я вам повірю.
— Ви, Шнір, мабуть, не помітили, що в ваших стосунках з фрейлейн Деркум наступила криза, — сказав він.
— А ви тільки цього й чекали, щоб сунути свого носа, — закинув я, — вказати їй законну й відповідну церковному праву лазівку, щоб звільнитися від мене. А я то завжди гадав, ніби католицька церква проти розлучень.
— Горе мені, та й годі, з вами, Шнір, — вигукнув він, — не будете ж ви від мене, католицького пастора, вимагати, щоб я підтримував бажання жінки й надалі жити в гріхах!