Я зняв палець з диска, не подзвонивши Каліку. Мені лиш хотілось запитати, чи він уже переборов своє минуле, чи в порядку ще його зв’язки з владою і чи не міг би він мене просвітити в питанні єврейської інтелектуальності. Колись Калік на вечорі гітлерюгенда виступив з доповіддю під назвою «Макіавеллі, або Спроба домогтися зв’язку з владою». Я мало що зрозумів з його доповіді, тільки «щире й недвозначне визнання влади» самим Каліком, проте на обличчях інших присутніх ватажків гітлерюгенда я прочитав, що й на їх думку він занадто далеко зайшов. Калік майже зовсім не говорив про Макіавеллі, тільки про Каліка, і по виразу облич слухачів було видно, що вони сприймали ту балаканину як одвертий цинізм. Адже на світі є такі типи, — про них часто пишуть у газетах, — садисти. Калік був не що інше, як політичний садист, і де б він не з’явився, всюди лишав по собі розтлінні душі.
Я вже заздалегідь радів тому журфіксу. Нарешті мені хоч що-небудь та перепаде з капіталу моїх батьків: оливки, мигдаль, сигарети, — я ще напхаю собі в кишені сигар, цілими пачками, а потім продам їх трохи дешевше. Я зірву з грудей Каліка орден і дам йому по пиці. Порівняно з ним, навіть моя мати здається мені людянішою. Коли я з ним зустрівся востаннє, в гардеробній моїх батьків, він так сумно глянув на мене і сказав: «У кожної людини є своя надія, християни це називають милістю». Я не відповів йому нічого. Зрештою, я ж не християнин. Пригадую, він тоді в своїй доповіді говорив ще про «ерос жорстокості» та про «сексуальний макіавеллізм». Як згадаю той його «сексуальний макіавеллізм», то мені стає шкода повій, до яких він ходить, так само як шкода жінок, змушуваних законом до шлюбних обов’язків з яким-небудь негідником. Я подумав про численних гарненьких молодих дівчат, яким доведеться займатися «тим ділом» без будь-якого бажання або за гроші з таким типом, як Калік, або ж безплатно з законним чоловіком.
18
Замість номера Каліка я набрав номер «бурси», в якій живе Лео. Колись же та повинні вони скінчити свою трапезу, проковтнути всі ті салати, що вгамовують хтивість. Почувши вже знайомий мені голос, я зрадів. Тепер той чолов’яга палив сигару, і капустою від нього не так тхнуло.
— Шнір, — назвався я. — Пам’ятаєте?
Він засміявся.
— Аякже, пам’ятаю, — відповів старий. — Сподіваюсь, ви не буквально мене зрозуміли й не спалили свого Августіна?
— Ні, таки спалив, — мовив я. — Порвав той талмуд на шматки й аркуш за аркушем кинув у грубку.
Якусь мить він помовчав, потім додав хрипко:
— Ви жартуєте.
— Ні, — заперечив я, — в таких ділах я завжди по слідовний.
— Боже праведний, — сказав він, — невже ви не схопили діалектичного зерна в моїх порадах?
— Ні, — відповів я, — я людина пряма, чесна й проста. А як там мій братуха, — запитав я, — коли вже панове зволять закінчити свою трапезу?
— Тільки-но подали їм десерт, — відповів він, — тепер уже не довго ждати.
— Що ж там подали? — поцікавився я.
— На десерт?
— Ага.
— Власне, я й не маю права говорити про це, але вам скажу. Сливовий компот, приправлений сметаною. Від самого вигляду слинка тече. А ви любите сливи?
— Ні, — сказав я, — я відчуваю незбагненну і водночас непереборну відразу до слив.
— Раджу вам почитати дослідження Гоберера про ідіосинкразію. Все це залежить від дуже й дуже ранніх переживань — переважно ще до народження. Це страшенно цікаво. Гоберер ретельно дослідив вісімсот таких випадків. Скажіть, ви — меланхолік?
— Звідки вам це відомо?
— Я чую по голосу. Вам слід би помолитися й прийняти ванну.
— Ванну я вже прийняв, а молитись не можу, — відповів я.
— Шкода, — сказав він. — Я подарую вам нового Августіна. Або К’єркегора.