Нам детально розповіли про збройні сили НАТО. Втім, про них я писав у 1997 році. Наголошувалося, що досі НАТО не мало власних збройних сил. Військові формування складалися зі збройних сил, які надавали конкретні країни. Нині ж такі війська створені – це сили швидкого (оперативного) реагування. Якщо колись потрібно було узгоджувати з усіма країнами – членами НАТО – можливість ввести певний контингент у певну країну, звертатися з проханням надіслати таку-то кількість вертольотів, літаків, іншої техніки, то тепер цього не треба. Нині є приблизно 20 тисяч добре навчених, озброєних військових, які готові в будь-який момент вирушити «гасити пожежу» в будь-якій гарячій точці світу. Представники сил швидкого реагування в різних країнах завжди біля телефону, готові вирушити за дзвінком, куди потрібно.
Посадовці військового штабу НАТО підкреслювали, що вони – тільки виконавці волі політиків, що вони ніколи не обговорювали і не обговорюватимуть політичні рішення. Їх справа – виконувати накази. На запитання, як вони сприймають цивільний контроль над збройними силами, на який так болісно реагують військові в Україні, пояснили, що ставляться абсолютно нормально, так і повинно бути, в усіх країнах НАТО міністри оборони – цивільні. Вони вітають зростання кількості цивільних спеціалістів в українському міністерстві оборони. Власне кажучи, вони впевнені, що влада військових починається лише тоді, коли військовий контингент вирушає на навчання або на військову операцію, де, як її ліпше виконати, вирішують генерали і полковники, а ось коли починати і припиняти – то вже справа політиків.
Загальним улюбленцем українських журналістів у штабі став американський полковник, як тепер кажуть, афроамериканського походження Брайан Холт. Дуже чітко, доступно, з певною долею гумору він розповів і про структури НАТО, і про військові операції на Балканах та тепер в Афганістані. Як згодом виявилося, за його плечима служба і в Кореї, і в Африці, і в Європі. Нині збирається повернутися в рідну Алабаму, куди запрошував українців на рибалку, а після відпустки – нове призначення. Така тепер доля більшості американських військових. Він брав участь і у спільному навчанні американських і українських вояків і дуже високої думки про військову майстерність та відданість справі українських солдатів і офіцерів.
– Я це кажу щиро, – підкреслив пан Холт. – У вас є нове покоління військових, яке мислить сучасними категоріями. Сподіваюсь, саме вони складуть основу нової української армії.
За час перебування в НАТО одним із найбільших вражень була зала, завішана картинами художників із країн НАТО. Мене найбільше вразила картина словачки Віри Зеленкової. На ній зображені гори, за якими видніється високе небо. На передньому плані біля урвища – висока смерека. На ній причеплена гойдалка, на якій сидить маленька дівчинка. Гойдалка розгойдана і якраз знаходиться над урвищем. Дівчинка заплющила очі – від страху, задоволення від польоту? Мені чомусь ця картина здалася образом сучасного світу. Того, в якому діють надпотужні системи АВАКС і надсучасні літаки, невидимі з землі, до зубів озброєні командос із сил швидкого реагування, готові до боротьби з міжнародним тероризмом, і терористи, що змусили змінити саму концепцію НАТО. Того НАТО, до якого прагне Україна.
– Багато з тих, хто хоче вступу України в НАТО, – сказав Роберт Пшел, – хочуть вступу до старого НАТО, що протистоїть Росії. Ті, хто проти вступу, бачать нас теж у старому світлі. Але НАТО тому й живе, і трансформується, що вміє відповісти на виклики часу. Запитайте себе, чи готова відповісти на такі виклики Україна? Ми на це сподіваємося. Де бути Україні – це її питання і її відповідь.
Тоді, у 1997 році, незабаром після першої поїздки до НАТО, у Мадриді за участі тодішнього президента України Леоніда Кучми було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО.
У 2004 році зроблено ще один крок – на черговому самміті всерйоз розглядалося кандидатування України до НАТО. Але…
А далі була нова помаранчева влада. Ну дуже проєвропейська. З президентом ніби європейцем Ющенком. Її хвалили у Європі. Чомусь, щоправда, дедалі обережніше, мабуть, пам’ятаючи біблійське «за ділами їхніми пізнаєте їх», підписувалися ще декларації і заяви. А потім були зміна влади і закон про позаблоковий статус України. Зате наша держава ніби взяла курс на Євросоюз. Об’єдналися всі – помірковані, праві, центристи, націоналісти, ліберали, регіонали – у прагненні йти до Європи. Увійти в її об’єднану структуру, нарешті дійти крізь роки, заметілі, вибоїни і далі.