Гримнув дзвінок у дверях.
— А це хто? — насторожилася Ірина. — До четвертої ще…
— Це піцу привезли, — Віка посміхнулася. — Ходімо обідати.
Вони їли піцу з грибами, пили апельсиновий сік на кухні й говорили про ціни, про Вічину дочку, котра майже виросла і якій час уже думати про майбутнє, а її батько, тварюка така, вже три роки носа не потикає і не відповідає на дзвінки. Віка, як завжди, зажурилася від того, що важко самій піднімати дівчинку, а потім повеселішала, бо вона, дама без вищої освіти і взагалі без професії, якось дає раду, тягне й піднімає. Потім Віка зателефонувала в турфірму й замовила для Ірини п’ятизірковий готель у Шарм-ель-Шейху.
Тим часом столик під церковною парчею, де так і залишилася стояти чашка з недопитим чаєм, раптом почав трястись, наче у вагоні. Двері до кімнати були причинені, ноутбук грав ретро-композицію «Дискотека вісімдесятих»; тільки коли чашка зісковзнула зі стола і з гуркотом розсипалася на друзки, Ірина й Віка відчули лихо.
На темній паркетній підлозі розтеклася калюжка, схожа на зірку. Білі скалки з золотою смужкою розлетілися по всій кімнаті.
— Протягом скинуло? — припустила Віка.
— Наче ж не було ніякого протягу…
Відчинена кватирка цідила денне повітря. Аромат пахощів послабшав; ні жаб’ячий кістяк, ні диплом на стіні, ні череп, ні сушене зілля не постраждали.
— Поривчастий вітер, — сказала Віка, повертаючись із кухні зі щіткою в одній руці і шваброю в другій. — Сьогодні в прогнозі…
— Чашки шкода, — сказала Іра. — Зручна була.
Їй траплялося зустрічатись із незадоволеними родичами клієнток, із дружинами відбитих чоловіків і з нареченими вкрадених женихів. Бували скандали, іноді мордобої, але такі інциденти потрапляли до розряду неприємностей, а не серйозних проблем.
Кілька разів у її практиці запах смаленого з’являвся зовсім близько, густий і їдкий. Бувало, тікала темними вулицями від гопників, найнятих її побити, часом доводилося міняти офіс і терміново виселятися з винайнятої квартири. Їй вдавалося втрясати проблеми з міліцією, бандитами, податківцями; щоразу вона ясно розуміла, звідки йде небезпека і що треба робити, аби її уникнути.
Чомусь розбита чашка, предмет простий і неважливий, змусила її знову відчути запах смаленого. Ледве вловимий. Та — найгірше — вона не могла збагнути, звідки загрожує небезпека.
Починала боліти голова.
Рівно о четвертій з’явилася наступна клієнтка — провінціалка років п’ятдесяти, на вигляд простувата, але чіпка й розумна. Її дочка жила в Америці й ніяк не могла вийти заміж — хоч мужиків, здавалося б, не бракувало.
— Ти подивись! — жінка з порога стала звертатися до Іри на «ти», одразу зрівнюючи їхні позиції. — І фігурою Бог не обділив, і личком, робота грошова, і вічно біля неї то один, то другий крутиться. А заміж — увесь час зривається! Оцей, останній, уже й обручку купив. А потім злиняв, наче водою змило… Чи це не вінець безшлюбності, бува?
— Він, — Ірина уважно розглядала фото дівчини. — Вінець. Так і є, — вона скорботно покивала. — Хто наклав, є підозри?
— Нема, — жінка безпорадно розвела руками. — Вона… ні з ким не сварилася, щоб аж так…
— Вона хрещена?
— Аякже!
— Ех, шкода, що вона в Америці, тут би я їй за дві секунди зняла… — Ірина замислилась, звівши очі до стелі, і машинально помітила, що побілка потемніла й невдовзі вимагатиме ремонту. — Тоді так. Піди до церкви, візьми три свічки…
Стіл здригнувся під руками. Похитнувся череп. Сіпнувся язичок свічки. «Кватирку слабко причинила, — приречено подумала Іра. — Зараз як розчахнеться, як дмухне…»
Вона потрясла головою. У вухах гуло, і гуркотіння наростало; Іра стурбовано торкнулася вух кінчиками пальців.
Тиск? Зміна погоди?
— Що це? — запитала вона, суплячись. — Чуєш?
— Ні, — несподівано боязко відгукнулася клієнтка. — А що?
— Гуде…
Землетрус? О, ще…
ІРА ІРА ІРА ІРА ІРА
Відьма підстрибнула на стільці й сильніше потерла вуха:
— І зараз не чує… те?
Клієнтка дивилася здивовано. Тим часом низький чужий голос повторював і повторював ім’я відьми, і тонкий звук «і» лунав у його виконанні басовитим ревом.
Стіл трясся, і череп нестримно їхав до його краю. Вогник свічки застрибав і згас. Ірина підхопилася, перекинувши стілець; тривалий біль пронизав уздовж хребта, розтікся по руках і ногах. Ніколи в житті вона не знала таких конвульсій, ніколи її так не корчило.