— Непоганий монолог, — впевнено сказала я, — І що Ви мені всім цим хотіли сказати? Що я погань, і не маю права любити? Чи я винна в тому, що хотіла бути щасливою з ним, створити з ним сім'ю, але потім раптом виявилося, що у нього все це є? Так, я не відразу знала про те, що він одружений, але, коли дізналася, а це він мені сам сказав, так от, коли дізналася, то я вже не могла зупинитися і повернути назад. Це правда. Але, якби він сказав, що Ви для нього важливіше за мене, то, повірте, я би не тримала його. Він доросла людина і може сам зробити вибір, я не збираюсь конкурувати з Вами, повірте. Я не скажу, що мені буде легко, і я його просто так викину зі свого серця, це буде неправдою, але якщо він вирішить так, то так і буде.
Я встала і повернулася до мольберта, але руки тряслися, і малювати я не могла, хоча робила вигляд, що абсолютно спокійна. Вона теж встала і підійшла до мене.
— Послухай, Аню. Тебе ж Анею звуть? Так ось, Аня, я прийшла сюди не з'ясовувати стосунки. Оскільки це просто безглуздо. Справа в тім, що сьогодні я отримала розлучення. Ми вже більше року не живемо разом. У мене своє життя, у нього, як виявилося, своє. Я навіть рада за нього, що він не залишився один. Чому у нас все зруйнувалося, я не буду тобі розповідати, бо ти ще маленька для такого. І я хочу, щоб ти знала, що ти тут зовсім ні при чім, просто так збіглося. А мій монолог, як ти висловилася, був для того, щоб переконатися в щирості твоїх почуттів. І я в тобі не помилилася, головне, щоб тепер не помилилася ти. — вона повернулась і, не сказавши більше ні слова, зібралася йти.
— Що Ви маєте на увазі? — крикнула я їй услід.
— Запам'ятай, не тільки ти буваєш одержима, з ним таке теж траплялось. — вона йшла, а я дивилася їй услід і не знала, радіти мені чи ні. З одного боку, виходило, що тепер нам ніхто не може перешкодити, з іншого — в моїй душі міцно засіла якась нова і незрозуміла тривога.
Все літо ми провели з ним разом, їздили в гори, плавали в морі, проводили купу вільного часу, часто ми ночували в нього на дачі, але ніколи він не запрошував мене до себе додому. Я ніколи не питала, чому, не лізла в його життя, я йому навіть не розповіла про розмову з його, тоді вже, колишньою дружиною. Здавалося, що все ідеально, і ніщо не може змінити це «ідеально» або перешкодити нам в нашому щасті.
Настав мій день народження, вісімнадцятий в моєму житті. Він прийшов до мене ближче до вечора, як ми і домовлялися, сидів і чекав на лавочці біля будинку. Він знав, що я ніколи не сиджу влітку вдома, тому чекав. Він ніколи не дарував мені квітів, а я ніколи не замислювалася над цим, настільки мені було добре з ним і без квітів. Коли я вийшла, він сказав, що приготував для мене подарунок, але він великий, тому я сама повинна піти до нього, в сенсі, до подарунка. І він знову повів мене в гори. Як і минулого літа, ми піднімалися по вузькій стежці до «нашого мису». Йти туди було досить далеко і довго. Це було наше місце, і у нас з ним була домовленість, щоб не ходити туди поодинці. Коли ми вийшли на мис, то я була вражена побаченим.