— Чому ж… — Аня посміхнулася і відклала книгу. — Дуже навіть прекрасно тебе розумію.
— Ну, так ось, — Макс продовжував, не звернувши уваги на фразу Анни. — Я почав читати цю книгу, і в мені щось луснуло. Ну, як пружина в годинниковому механізмі. В один момент все вимкнулося. Якось я приїхав вранці в клініку і не зміг працювати, мене нудило від білих халатів, від запахів, від одного виду бор-машини. Я сів у машину і поїхав. Перш за все я сказав, що у відпустці і не з'являвся в клініці місяць. Потім я знову приїхав туди, але мені навіть не захотілося заходити туди. Я повернувся додому, у льосі знайшов якесь вино старовинне, випив і пішов тинятись виноградниками. Це вони зараз доглянуті і підстрижені, а тоді це були просто чагарники. Я ходив з пляшкою між кущів, дивився, смикав листя і грона, і пив, пив… Повернувшись до свого кабінету, я почав гортати книгу і зрозумів, що хочу спробувати сам робити вино. Ось з того моменту я і зайнявся серйозно виноградом, а медицина пішла зовсім з мого життя. Ось так я позбувся однієї одержимості і потрапив під вплив іншої. І скажу тобі чесно, я не шкодую ані грама про своє перевтілення. Тобі налити ще?
— Ні, Максе, спасибі. Я вже і так, така, як треба. Та ти про Алекса розповідав. І що там далі було?
— Та нічого не було. — Макс підійшов до вікна, виглянув, постояв біля відкритого вікна і повернувся до Ані. — Анюто, хочеш пораду? Просто викинь його з голови і все. Я тобі правду кажу, що я ще ніколи його не бачив ні з ким, крім Лес. Я не кажу, що він схиблений на ній, просто такі вони люди. Але, з іншого боку, якщо він тобі приділить увагу, якщо у вас щось і станеться або вийде, значить, ти того варта, а я буду тихо йому заздрити. До речі, те, що він з тобою вже такий час — це для тебе дуже позитивний результат… Хоча…
— Що хоча? — запитала Аня, коли Макс зупинився, не закінчивши фразу.
— Та ні, нічого, просто, повір, якщо він людині відкривається, то значить ця людина для нього дорога. Він навіть Ілоні нічого ніколи не розповідає, хоча і знає її з самого дитинства. Ну, то що, підемо, я льох покажу?
— Максе, ти просто хворий. — Аня встала, допила вино і поставила келих на стіл. — Все, я спати, а то вирубаюсь просто. І, спасибі за чудовий вечір, на добраніч.
— Ань, ну, почекай… — Макс гукнув їй вслід, але вона нічого не відповіла, лише махнула йому на прощання рукою.
Вона піднялася на другий поверх, до кімнати для гостей, але там нікого не було. У будинку була повна тиша. Вона відкрила вікно і сіла на підвіконня. Вдалині, за виноградниками чорніло море, періодично відблискючи слабкими спалахами старого маяка. Вона почула голоси і виглянула у вікно. Внизу, біля самого будинку, на лавочці сиділи Алекс і Ілона. Вона не могла розібрати, про що вони розмовляли, та їй це було і не цікаво. У двері постукали.
— Хто там, заходьте. — сказала Анна.
— Ань, пробач ще раз.
— Ну, Макс… Ну, будь ласка, я прошу тебе.
— Аня, та ти не зрозуміла, я до тебе миритися прийшов. — промовив Макс.
— Та ми, ніби, і не сварилися, просто я дуже втомилася і хочу спати.
– І тому сидиш на вікні? — він підійшов до неї і виглянув у вікно. — Ей, голубки, вистачить воркувати. Ви за все життя стільки часу не провели разом, скільки за сьогоднішній вечір. Спати йдіть.
— Максе, а скажи, тільки чесно, що, дійсно все так погано і безнадійно? Як кажуть лікарі, ніяких шансів? — Аня дивилася на море, і тому Макс не міг розгледіти її обличчя в цей момент.
— Шанси є завжди, навіть у мене і у Ілони, яку він терпіти не може, а у тебе і тим паче. Ти головне виріши, чи потрібно тобі це. Ось просто постав собі питання і сама собі дай відповідь, тобі це дійсно потрібно або це, просто, якесь тимчасове запаморочення. Гаразд, я піду, не буду заважати, відпочивай. Ви завтра коли хочете їхати? Алекс сказав, що у нього справи вдома термінові є.
— Я не знаю, це він вирішує, коли їхати, мені все одно.
— Добре, надобраніч. А це тобі подарунок до Дня народження. — Макс простягнув їй невеликий пакунок.
— Можна відкрити? — запитала Аня.
— Ну, подарунок же твій, можеш робити, все, що забажаєш.
Аня акуратно зняла пакувальний папір і побачила там невелику книгу. «8:14» — прочитала вона на обкладинці. Вона хотіла поставити Максу запитання, але він вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
Алекс постукав у двері, але Анна йому не відповіла, тоді він обережно відчинив двері і побачив її сплячу на широкому ліжку, прямо у сукні. Він не став її будити, обережно прикрив двері і спустився у вітальню. У кріслі біля погаслого каміна з келихом в руці спав Макс. Алекс вийшов на вулицю і сів на стару гойдалку.