— Та я б з радістю, але… Я ж гість в цій машині, я собі не господар. — відповіла Аня і подивилася на Алекса.
— А я ось люблю цирк з дитинства. — промовив Алекс. — І з задоволенням подивлюся на чемпіонку під куполом цирку, щоб розвіяти сформований у мене стереотип про циркачів, як про невдалих спортсменів. І, якщо ти не поспішаєш, — Алекс звернувся до Ані, — то пропоную і тобі приєднатися до мене, а потім я відвезу тебе, куди тобі треба, якщо це буде мені по дорозі, звичайно.
— Ну, пішли, я взагалі не пам'ятаю, коли була в цирку.
Вони подивилися повністю весь виступ, були вражені кількістю надресерованих тварин, невгамовною веселістю клоунів, нахабством ілюзіоністів, а головне, талантом своєї недавньої супутниці. Її виступ дійсно було прекрасним, наповненим складними і ризикованими елементами. В її номері були переплетені і пристрасть, і невгамовне бажання, і ризик, і небезпека. А в комплексі все це випромінювало дике бажання до дій, до нових досягнень і до нових вершин. Алекс помітив біля виходу на манеж сивого чоловіка з паличкою, але в уніформі. Він так уважно дивився за виступом Петі, що Алекс одразу зрозумів, що це саме той, про кого вона розповідала. Коли вона закінчила свій виступ, то підбігла до нього, вони обійнялися і поцілувалися. А потім, вже біля виходу, вона обернулася до глядачів і помахала рукою і, посміхнувшись, послала повітряний поцілунок. І Алекс з Анею зрозуміли, що цей поцілунок призначався їм.
8
Вони їхали по нічному шосе і розмовляли про цирк, про мистецтво, про живопис, захоплювалися талантами циркових артистів. Після зустрічі зі справжньою циркачкою, а це було у Алекса вперше в житті, багато в відношенні цих артистів у нього змінилося. Вони вже не здавалися йому такими собі менестрелями і невдахами, які, заради невеликої плати за свій талант готові ризикувати життям, живучи при цьому в тісних і некомфортних трейлерах.
— Про що задумався? — раптом запитала Аня.
— Та так, ні про що, якщо чесно. Точніше думок купа всяких, а сформулювати їх якось не можу.
— А я ось думаю… — Аня запнулася і відвернулася до вікна. Там, за вікном, повз них пролітала серпнева італійська ніч. Вона не пахла ялівцем, як в Криму, не пахла соснами, як на Балтиці, вона не була сірою, як на півночі, і не була яскраво-кольоровою, як в Монако. Просто дорога і фари зустрічних машин, а коли їм назустріч ніхто не їхав, то над їх головами відкривалося безкрайнє темне небо з мільйонами яскравих і тьмяних зірок. Хтось зараз сидів на березі моря, дивився на ці зірки з різних куточків планети, пив терпке вино з горла, а потім посилював дію цього вина терпкістю прохолодних від нічного вітру губ. І Алексу так захотілося на берег того моря, де він не був уже кілька років, давно не бачив тих зірок, а замість терпкого вина його переслідував смак шмурдяка його найкращого друга.
— То про що ти думаєш? — запитав він.
— Слухай, Ал. Я просто хочу вибачитися за сьогоднішній ранок. Ну, вибач, я не знаю, що було зі мною. Але, я, дійсно, після того, як таке почула, хотіла спалити весь той будинок з усіма вами.
– І що тебе зупинило?
— Близнючок стало шкода. Вони таки милі, хоч і блонди. — Аня розсміялася, і Алекс зрозумів, що сміється вона щиро. В одну мить в салоні його машини спала напруга, яка висіла весь день, і на душі стало одразу легко і приємно.
— Ти краще розкажи, як ти мене знайшла на дорозі?
— Так я сиділа в аеропорту біля вікна і дивилася на тебе і на твою машину. Ти ж три години нікуди не їхав, то ходив навколо, то пив каву, потім знову сідав і потім знову виходив з машини. І я зрозуміла, що, навіть якщо десь хтось у чомусь і не правий, то це не привід ось так от просто рвати всі відносини. Я не стала здавати квиток, схопила валізу і вибігла з терміналу, але побачила, що тебе вже немає на стоянці. Я сіла на валізу і заплакала. Мені реально було так сумно, що я не можу передати. Тут до мене підрулив якийсь італьяшка, щось мені втирав на своєму діалекті, махав руками, потім завантажив мій чемодан до себе в багажник, а мене посадив в машину. Я не зразу зрозуміла, що відбувається, але, коли він виїхав на трасу, я, змішуючи іспанську мову з італійською, пояснила йому, куди мені треба їхати. І ми погналися за тобою. Наздогнали ми тебе ще там, де до тебе сідала в машину ця циркачка. Я не наважилася тоді підійти, і ми їхали за тобою аж до тієї заправки. Ну а далі ти все знаєш.
— А ти не дасиш нудьгувати. — відповів Алекс. Він, дійсно був вражений її діями, але, в той самий час, він не знав, як на них реагувати. — Гаразд, проїхали. Ти щось почала говорити. Що про щось думаєш. То що ти сказати хотіла?