— Підемо, пройдемося, все одно в найближчу годину ми звідси не виберемося. — сказав він, заглушивши мотор. Аня спросоння не зразу зрозуміла, де вони знаходяться, все крутила головою з боку в бік, намагаючись розібратися в незнайомій географіі.
— Що? Незнайоме місце? Я тебе вітаю, ми в столиці Угорщини, тут сьогодні якийсь матч футбольний, вулиці все перекриті, а об'їзної в Будапешті немає, тож, йдемо гуляти і дивитися на архітектуру, ти ж, як художник, повинна любити цю справу.
Вони вийшли з машини і повільно, минаючи натовп уболівальників, пішлии по місту. Навколо них, дотикаючись між собою, стояли високі будинки, без дворів і паркінгів. Їх під'їзди виходили прямо на тротуари, а чотириметрові вікна мальовничо розповідали про високі післявоєнні стелі.
— Хотів би тут жити? — раптом запитала Аня.
— Та, я ніколи не думав про це, якщо чесно. Гарно тут, всі ці будинки, мости, Дунай, не такий як Сена, чи, як Темза. Ті вузькі і брудні, а цей — величний, тихий і спокійний. Я багато мостів через Дунай переїжджав в своєму житті, і не тільки в Угорщині, але й в Румунії, і на кордоні з Болгарією, так всі мости просто нереально величезні і величні. Знаєш, як тут прикольно ввечері, коли все підсвічується! Вулиці тут широкі, пам'ятників багато, люди досить милі і добрі. Але, напевно, ні, не хотів би тут жити. Для мене є кілька факторів, які важливі при виборі місця проживання.
– І які ж, поділися? — Аня схопила його за руки і застрибала, як маленька дитина, а Алекс лише посміхнувся, дивлячись на неї. Вона, не дивлячись на свій дуже непростий характер, викликала у нього посмішку. — Ні, дай, я сама спробую вгадати. Ну, по-перше, там має бути море! Вгадала?
— Звичайно. — погодився Алекс. Він дивився, як Аня, немов у дитячому садку, загинала пальці на своїй мініатюрній долоньці.
— По-друге, там повинно бути завжди тепло, це могли б бути тропіки, якісь острови або, наприклад, як Макс твій живе, в будинку, де з одного боку гори, з іншого — дуже багато води.
— А ось тут ти не вгадала. Ні, мені дуже подобаються теплі краї, і південь Франції подобається, і Кіпр, і Пальма де Майорка, але я дуже люблю північ Європи.
— Північ?… — Аня зморщила свій маленький носик і насупила брови Ні, я не люблю холод.
— Та, там не холодно, там — Гольфстрім, і взимку там, між іншим, дуже навіть м'яко, але я не про клімат, просто там така атмосфера розміреності, немає цих італійських експресивних «джовані» або французьких холеричних «франсуа».
— Ще ти забув про гарячих іспанських «педро». — Аня захихотіла і встала в позу торреодора.
— Та й взагалі, не так місце важливо для вибору, скільки те, де тобі комфортно. Я колись хотів біля Макса будиночок собі підшукати, та я об'їздив все узбережжя, і нічого не знайшов. Начебто і прикольно там було, але не моє це.
— А в Іспанії не хотів би якір кинути? — запитала Аня, моментально ставши серйозною, і Алекс зрозумів, що вона мала на увазі.
— З тобою, чи що? — запитав він.
— Даремно ти так, — відповіла вона, — А, хоча б і зі мною? А чим я тобі не підходжу? А? Ну скажи. Ось чого у мене такого немає, що б тебе в мені зацікавило?
— Ань, ну на фіга ти починаєш ці розмови? Ми зараз знову зіпсуємо один одному настрій, і на тому все закінчиться.
— Ну, чисто гіпотетично! Просто уяви собі це, ти і я, а навколо нікого. — Аня намагалася представити це, як жарт, але Алекс бачив, що жарт цей вийшов аж надто натягнутим.
— Гіпотетично, кажеш? Знаєш, Ань, я ж по суті своїй консерватор, ти сама бачиш, їжджу по автобанах на сучасній машині повільно, не використовуючи і половини її потужності, люблю класичну музику і джаз, люблю старі дерев'яні яхти. Хоча, з іншого боку, я легко позбавляються від непотрібних речей, можу просто на смітник викинути машину, якщо вона того буде заслуговувати, але ось так от просто поміняти те, що вже вляглося, напевно, я вже переріс такий період. Занадто багато на мені зав'язано, занадто багато дорогих і близьких мені людей зчеплені в один ланцюжок, і я теж, ланка цього ланцюжка. І тобі не важко буде уявити, що буває, коли з ланцюга випадає хоча б одна ланка. Я не можу під себе підлаштувати те, що може вплинути на долі цих людей, тому, ні практично, ні, навіть, гіпотетично, це не можливо. І, до речі, проблема не в тобі, розумієш?