Антін Козловський
Один
Один
Люк з іржавим скрипом вивалився назовні й двічі брязкнув по металі, все ще утримуючись у петлях. Упираючись руками в деформовані стінки, Хоут почав вилазити. На порозі нога підсковзнулася, і він випав назовні.
У першу мить світло вдарило Хоуту в обличчя, змусивши його примружитися, поки спрацювали автоматичні затемнювачі на шоломі. Під ногами був щільний пісок, який під місцевим сонцем здавався сліпуче-білим. Піднявшись з коліна, він повністю сум'ятний озирнувся навколо. Бархани й дюни тягнулися до самого горизонту, ніде не перериваючись жодною тінню, й навіть небу надаючи якогось білого відтінку. Сонце було прямо над головою.
Хоут незграбно повернувся в скафандрі. Піщинки з тихим шурхітом билися об зношений деформований метал. Рятувальна капсула була розбита вщент. До нього це дійшло одразу, й він уже заніс ногу, щоб ударити залізяку, але зупинився. Старенька загинула, рятуючи його.
Як же, рятуючи, одразу подумав Хоут, неясно усвідомлюючи, що... Страшна думка з’явилася в голові за секунду. Один. Щоб не втратити рівновагу, притримався за борт капсули. Він зовсім один, і він скоро помре.
Залізна оболонка була сильно пом’ята, але не луснула. Хоут пригадав, як перед самим ударом він рвонув заклиниті гальма. Потім, коли прийшов до тями, все вже було тихо.
Транс-інфлюентори були підім’яті й здавлені вщент; Хоут не бачив їх: вони були десь у піску. Оплавлений корпус в одному місці поплив, у пісок стікала якась зелена рідина, миттєво випаровуючись і залишаючи лише темну пляму. Хоут не пам’ятав удару, але судячи з усього удар був сильний. Габаритні ліхтари були стерті в порохи. Згоріла й виносна антена, яку автоматика не встигла втягнути перед входом...
Хоут зкривився. Він почав рахувати одразу, як капсула пройшла критичну ізограву. Три запалювання скорегували її по градієнту поля планети. Він тоді не збагнув, що міг врізатися в планету, добре, що все-таки рвонув гальма, коли до поверхні залишалося менше трьох кілометрів. Хоча ніякого сигналу небезпеки до входу в атмосферу не було. Або був? Ні, точно не було, свист він почув на рахунку вісімсот чотирнадцять. Так, тепер Хоут точно все пригадав, у стратосфері його почало закручувати, вочевидь через антену, а потім він просто ударився об щільні прошарки повітря й загорівся, потім знову удар. Патьоки на оболонці капсули свідчили про те, що відбувалося в стратосфері. Боже... Хіна і Рохт! Ноги його підім’ялися. Він тримав капсулу відкритою до самого останнього моменту, і навіть після кружляв навколо модуля, підходячи майже впритул. Рохт кричав, що шлюзи знеструмлені. Треба було пробивати єдиний док, хоча це без сумніву зробило б пробоїни й у модулі. Але Хоут не встиг. Крик Рохта обірвався, ще секунду він чув якусь боротьбу. А потім вибух. І уламки. Багато уламків. Хіна! Якщо вони були в модульній апаратній, то може... Ні!
Хоут сидів, притулившись до борту залізної розвалюхи і зігнувшись, як тільки дозволяв скафандр. Губи непомітно тремтіли від того болю, що він відчував зараз. Хоут ридав тихо, без сліз. Очі пекло, але вони лишалися сухими. Це було нестерпним. Рука мимоволі стиснулася в кулак, захвативши жменю піску. Хіна.
А можливо таки врятувалися? Від зарядової до апаратної лише один коридор. Рохт встиг би дати сигнал лиха, але не встиг би вибратися. І навпаки. І чому вистрілила капсула? Блокування дока виключало замикання. А потім док виявився знеструмлений.
Дідько! Навіть якщо вони врятувалися, то навряд чи встигли зайти за горизонт. Дідько! Яка була висота? Не більше семи мільйонів метрів. І падав він на планету не більше ніж півтори кілосекунди... Пеленгатор в капсулі!..
Хоут уже летів назад, до люка. Пирнувши у темний отвір розбитої капсули EP-2301, проповз по трубі. Можливо, якби у нього було хоч півхвилини, в капсулі б із ним сиділи і Хіна, і Рохт.
Пеленгатор знаходився в одній ніші з аварійною батареєю, хіманалізатором і векторно-полевим детектором. Нішу Хоуту довелося розкривати руками. Роздертий пластик довго не опирався. Він витягнув пеленгатор, насилу утримуючи його, і кинувся назад, проштовхуючи прилад перед собою, відразу, на ходу перевіряючи його справність. Індикатор горить!
Вони вивалилися з люка. Хоут скочив, піднімаючи з піску прилад, що відтягував руки. Ні, таку дуру він однією рукою не утримає.
Скільки ставити? Він скрутив відмітку шкали "Розкриття конуса" на максимум: 23. Двадцять три градуси. Швидше, на горизонт! Якщо вони зараз заходять за обрій, то він їх виявить прямо зараз. А якщо вони над головою, то нікуди вони не зникнуть. Хоут обводив обрій рупором пеленгатора. Сканувати простір у півсфери можна в кілька хвилин. Рука втомилася, але він повертався, ведучи прилад по горизонту. Капсула заважає. Далі, далі. Нічого. Можливо прилад не працює? Ні, індикатор горить же.