Сталося дві неймовірні речі. По-перше, "Апостол Павло" випав в звичайний простір, в той час, як його вели вручну. І, по-друге, метеоритний потік, тут щось не так, комп'ютер відключений від систем зовнішніх датчиків і космометрії.
Біля маршевих він віддихався. Сирена ще завивала, посилюючи тривогу. Щось дійсно відбувається. Якийсь божевільний рейс. Уже друга тривога.
Якої команди Арро сказав чекати? Взагалі, ЩО відбувається?
Це ж треба, випали в свій простір! За інерцією могло і розмазати по космосу. Та й комп'ютер, начебто, відключали від засобів керування.
Нерх! Хоут згадав вчорашню нічну розмову. Невже Нерх поліз в нейрокомп'ютер? Свою улюблену іграшку? Вчора, судячи з усього, він об'явив їй війну. Не треба було відпускати його.
Чому йшла енергія до вантажних відсіків?
І чому сьогодні відсіки відрізані, замуровані? Може Нерх там?
Хоут сів на підлогу. Нерх обіцяв зробити щось таке, що могло рознести весь корабель. А тепер комп'ютер, сліпий і паралізований, переводить "Апостола" на всій швидкості в звичайний простір і заявляє, що вони попали в метеоритний потік.
Від такого напруження голова могла піти кругом. Варто тільки влізти в біду. "Апостол Павло" вліз, і ось почалося.
Сирена затихла. Якийсь час Хоут вслуховувався в корабельну тишу, уловлюючи звуки, далекі і близькі. Скільки ще чекати?
Він викликав Арро. «Просто будь десь неподалік, тільки не спи» - відповів той.
Хоут всівся у крісло посеред моторної. «Ага, тут заснеш»- подумав він, перебираючи у пам’яті події. Пройшла ще чверть години.
– Хоут?! – її голос змусив його здригнутися: він таки задрімав. Хіна виглядала розпатланою і сонною. У своєму темно-зеленому светрі та спідниці вона здавалась неймовірно крихкою порівняно з енергоколонами, що йшли з третього модуля. Коридор за нею був пустий.
– Що за тривога? Куди всі біжуть, Хоут? - вона доторкнулась до його руки, намагаючись прочитати в його очах підтримку. Хоут відвів погляд.
– Знову щось з нейрокомп'ютером?
Хоут взяв її за руку, зустрічаючи її переляканий погляд.
– Хіна, ЩОСЬ ВІДБУВАЄТЬСЯ, - він стиснув її долоню. - ЩОСЬ ВІДБУВАЄТЬСЯ, але я не знаю що. Я... - він не знав, якими словами передати свою тривогу.
– Що сталося?
Вчора Нерх казав, що за логікою подій їх всіх скоро... Ні, так не можна говорити! Хіні так говорити не можна! Мізки гарячково шукали виходу.
Вона чекала.
– Я не знаю, - здався він. - Якщо Нерх зараз переконає капітана...
– Нерх!?
Освітлення на секунду зникло, потім приглушене в напівяскравість знов з’явилося і за кілька секунд відновилося повністю. Хоут замер, вслуховуючись.
– Ти думаєш, це аварія? - губи її майже не ворушилися. Хоут, не випускаючи її руки, сів навпочіпки, низько опустивши голову. Він шкірою відчував якусь дзвінку тривогу, що розливалася по кораблю. Нерх все ж таки зробив це. Для чого він зробив? Що він знайшов там, у нових блоках пам'яті? І, до речі, де він?
– А ну йдемо, - Хоут взяв Хіну за руку і потягнув за собою по коридору.
– Куди ми йдемо?
– У рубку.
Він рішуче рушив по коридору, Хіна ледь встигала за ним.
Вчора Нерх виявив, що до законсервованих контейнерів поступає енергія, а сьогодні не може довести це. Вчора вони виявили нерегламентований вантаж, а сьогодні вантажні відсіки хтось замкнув. Вчора Нерх погрожував вирубати зіпсований комп'ютер, а сьогодні вони зірвалися з польоту, та ще й прямо в метеоритний потік.
Вони пройшли силові установки, що йшли від реакторів, коли почули голоси. Вони зупинилися. Посеред коридору, оточивши щось, стояло чоловік з десять. Спочатку Хоут подумав, що вони збираються зайти в зал енергоустановок: великі двері були відкриті. Потім долинув чийсь піднесений голос: - Хвилин, може, сім тому!
Хоут помітив капітана Пія.
– Це було до того, як вимкнулася сирена? - спитав капітан того ж чоловіка.
– Так. Тобто ні.
– І у коридорі більше нікого і нічого не було?
– Ні, я йшов один.
Хоут із Хіною підійшли...
Знизу, біля дверей, прямо на знятій панелі лежало обгоріле тіло Нерха. Лежав він прямо на тензійних штирях, і там, в глибині знятої панелі явно чувся якийсь ненормальний гул.
– Може, він підсковзнувся і спиною впав туди?
На здивованому обличчі інтерпретатора застигли біль і пустота. Напіввідкритий для крику рот, спалені ззаду волосся. На грудях ніяких ознак. Ноги були неприродньо підігнуті під себе. Сорочка з одного боку обвуглилася і разом зі шкірою обвисла. На підлозі натекла ціла пляма крові. Хоут почув, як Хіна вчепилася в нього рукою.