Що таке? Нічого. Хоут підняв прилад вище. Нічого немає. Пусто. На моніторі промайнули якісь плями. Це атмосфера, якісь неоднорідності. Нічого. Нічого немає. Він кілька разів обвів ділянку неба. Пусто. На мить на моніторі відбився розряд в іоносфері, і знову пусто. Ніде немає. Може ще раз? Хоут стукнув по пеленгаторі і знову обвів горизонт. На уламки менші за один метр пеленгатор не зреагує, але об’єкти більші він не пропустить ніяк. Ну ж! Ну! Може він не працює? Хоут направив сітчастий рупор на капсулу і тут же пеленгатор завіріщав як божевільний. Дідько!
Хоут опустив руки, підвівся з коліна. Можливо вони зайшли за горизонт? Та ні, не могли вони так швидко. Сонце було де? За модулем. Планета в стороні. Вона закривала праву частину космосу, коли він перестав крутитися навколо модуля.
Він знову встав на коліно, востаннє піднімаючи пеленгатор і обводячи обрій, потім вище, потім ще вище, і закінчуючи зенітом. Ні, пусто. Хоут вимкнув прилад, все ще тримаючи його на витягнутих руках. Потім з криком відкинув його.
Зайшли за горизонт. Ну звичайно, врятувалися і зайшли за горизонт. І Рохт встиг дати сигнал лиха.
Хоут зі стогоном впав на землю, залізним кулаком б’ючи по піску. Коли рука заболіла, він уткнувся шоломом в обпікаючий гарячий пісок і лежав нерухомий кілька хвилин.
Вони не могли врятуватися. Хіни немає. Він один. Просто один.
Коли Хоут підвівся, пісок вже наміло з його правого боку. Він підвівся, смикаючи рукою, ніби намагаючись схопити повітря. Обернувшись, він дикими очима подивився на металеву розвалюху. В грудях усе стиснулося. Скривившись, повернувся і поплентався до капсули, важко дихаючи. Через шолом вже відчувався жар сонця.
Він з острахом зупинився перед люком і кілька секунд постояв, стискаючи та розтискаючи кулак, потім нахилився і просунувся в дірку.
Через хвилину Хоут виліз, затискаючи в пальцях пакет із металізованої плівки з водою. Потім він прилаштував його в кріпленні на боці скафандра і зупинився, дивлячись у пісок. Рука його з тремтінням торкнулась капсули, провела по деформованих лініях твердосплаву і повільно опустилася. Хоут, нахилившись, підняв із зусиллям люк і приставив його на місце, так щоб тримався. Тепер сюди ніхто не залізе, хоча тут нікого й немає.
Він ще постояв, ніби закрив не люк капсули, а все своє прожите життя. Погляд його мимоволі упав на табличку, пришиту до грудей скафандра: "Апостол Павло". Більше не було "Апостола Павла". Не було й його екіпажу. Останній, хто залишився – це біс-корегувальник, стажер, якому випало залишитися живим після двох катастроф. Космос усіх забрав.
Він міг би залишитися і сидіти біля неї, доки не здохне з голоду. Ще раніше у нього скінчиться вода. А якщо зняти шолом, він через деякий час отруїться метаном. Капсула не вибухне, заряд при посадці був дезактивований. Але Хоут боявся, що тоді щось вибухне всередині нього. Втім, яка тепер різниця.
Хоут у нерішучості кинув погляд на зеленкувато-біле небо. Це ж Хіна тоді визначила, що на планеті є кисень, який, буде опускатися донизу, як більш важкий. Можливо, це навіть на краще.
Тіні під ним майже не було. Він відчував уже тепло шоломного скла. Так, буде важко.
Хоут вирушив у свій останній шлях.
Він зупинився на вершині роздутого вітрами піщаного пагорба, що височів над нескінченною пустелею, яка розтягувалася в усі боки. Модуля позаду вже не було видно, він сховався між барханами, туди вів лише вузенький ланцюжок слідів. Хоут міг би ще повернутися.
Хоут поставив ногу на пісок, відчуваючи, як вона повільно потопає в ньому. Він уже досить виразно відчував гаряче дихання чужого сонця. Облизнувши губи, озирнувся. Досі Хоут йшов прямо, як стріла, не дбаючи про рельєф. Але зараз, піднявшись на височину, йому відкрився навколишній ландшафт. За обрієм були лише нові бархани... і новий обрій, що танув у небесній димці. Ніде не було... Було. Якісь ледь помітні сірі штуки, які замирали разом з вітром, тягнучись по піску.
Хоут тупо розглядав низину, до якої явно тяжіли ці штуковини, чим би вони там не були, потім витягнув ноги з піску і покрокував донизу пологим схилом, з неясним занепокоєнням вдивляючись в удалені ще предмети.
Рука його ковзнула по стегну, намацуючи кріплення від променевого пістолета. Пусті кріплення.
Порив вітру пролетів мимо, здіймаючи легку поземку (Хоут розчув шурхіт піщинок). За кілька секунд він докотився і до низини, колихнувши об’єкти уваги Хоута.