І це все, коли вони несуться сліпі і паралізовані у пустій холодній шкарлупі через той самий всесвіт, назустріч незрозумілому! Спасаючись від незрозумілого. І знову...
Він щось не повинен був забути. Не повинен був. ЩОСЬ перед самим вибухом. Якась думка. Яка ж? Не повинен. Ні.
Рохт з'явився несподівано. Він торкнувся Хоута за плечі, нахилившись перед ним.
Хоут підняв на нього очі.
– Слухай, я не можу прогнати по режимам допоміжні камери. Кілька секунд і все глохне.
– Трансінфлюентори чіпав? Вони можуть бути на автоматиці.
– Ні, не на автоматиці. Основні-ж запускаються. Піди, подивись.
– Ти що, всі одразу?
– Так, сходи подивись.
Зітхнувши, Хоут підвівся і пішов коридором.
У панелі "трансів" зупинився і втупився, наче вперше бачив її. Черговий режим, без знеструмлення. У них не так багато енергії, щоб витрачати її дарма. І навіщо це зараз потрібно, вони все одно найближчі місяці не виберуться з тієї гравітаційної ями, в яку вони потрапили. Могло б зачекати.
Він завершив маніпуляції і здійснив пуск. Камери натужно зітхнули і заглухли. З різними швидкостями.
Не дуже хочеться копатися зараз всередині, та й необхідності не було: основні-ж працюють. Але, як казав покійний Арро...
Він відстибнув зажими, підняв важку кришку камери і завмер... Всередині був сторонній предмет.
Рука Хоута затремтіла, коли він, намагаючись не зачепити інфлюенторні штирі, витягував...
Це була шабля. Точніше не шабля, а заточена сталева смужка з рукояттю, виламана десь в інструментальному, певно, від планок колінеатора. Вістря було заточено як чотиригранний двосічний клинок, добре відполірована поверхня блищала в тьмяному світлі коридору. На лезі були бурі сухі сліди, що нагадували засохлу...
Хоут випустив «шаблю» з рук і вона дзвінко вдарилася об підлогу.
Хоут скинув останній фрагмент скафандру та важко зітхнув. Йому було зле. Притримуючись за пісок, він підвівся на ноги. Стоїть. З труднощами, але стоїть. Відразу крізь пропотілий одяг він відчув могутні промені. Він торкнувся губами солоної пітнілої тканини. Хоч би краплю...
За хвилину одяг був сухий, на ньому лишилися лише солоні розводи. Він міг йти, хоч голова паморочилась та хиталася, ніби плавала десь окремо від тіла.
Тепер він знав, що не мав забувати тоді. Вантажні відсіки були зачинені, потім їх відчинили. І їх відчинили розконсервовані роботи.
Тепер усе стало ясно, як білий день. Не було ніякого "магнітного спалаху". Нерх казав, тоді ще, ніби змінилася апаратна структура нейрокомп’ютера, і ніби той грає з ним у хованки. І йому ніхто не вірив. Жахливо. Комп'ютер сам усвідомив, що він існує, і що треба взяти владу в свої руки. І тому розігрується "втрата пам'яті" і повна нездатність у керуванні судном. Та до того ж подав сигнал тривоги. І чекає реакції людей. І раз була змінена структура його... Стоп! Нерх казав щось про альтернативний комп'ютер. І якщо так... тоді це означає що директиви "Операції ЗР" виходили від... Тепер зрозуміло чому "Апостола Павла" затримали на Таврії. Дещо сталося перед цим.
Отже, він симулює "амнезію" і чекає. Люди деякий час у паніці... і тут він «спіймав» Шайто, вочевидь, коли той став на зарядку. Люди починають відключати нейросистему від зовнішніх датчиків і маневрування, а крім того, Нерх, який тоді вже щось підозрював, але боявся казати, поки сам не розібрався, вступає в бій. (Хоут згадав його похмуре обличчя. В ті дні він і не обідав зі всіма, цілодобово сидів у рубці. Як вони тоді цього не розуміли?) Вочевидь, процес розконсервації почався вже тоді. Тому що вони вже хтіли відключати нейросистему від реактора. Нерх хтів. І для НЬОГО це було б смертельно: мозок без рук. Так би і сталося, якби... Вочевидь, цей нейрокомп’ютер був сильною особистістю. Він викидає борт у звичайний простір, і до того ж нагло заявляє, що вони потрапили в метеоритний потік.
Саме тут Нерх став для нього смертельно небезпечним. Вочевидь... не вочевидь, а безумовно, машина знала, що він відключить їй живлення. Розконсервація роботів у вантажних відсіках наближалася до завершення (тому вантажний відсік і був зачинений. Зачинений НИМ).
Як же хитрив і викручувався ВІН, щоб дотягнути до моменту розконсервації! ВІН зрозумів, що зробив велику помилку, дозволивши Нерху виявити надмірні витрати енергії.
Вочевидь, коли завила сирена, Нерх побіг у третій модуль, до реактора. І вимкнути його він не встиг. Комп’ютер відправив Шайто.
Шайто – ось єдине, чого не знав і не врахував Нерх. Вочевидь, робот накинувся на нього ззаду і проткнув своєю "шаблею", а потім зняв у коридорі панель і кинув Нерха на штирі. До розконсервації залишалися хвилини.