Якийсь важкий і незнайомий тупіт роздався справа. Хоут вистрелив два рази, корабель здригнувся, він полетів кудись, втрачаючи трабер і вдаряючись у комутаційну тумбу...
– Рохт! Хіна! – гаркнув він вже біля самої капсули. В очі кинулося смугасте біло-червоне забарвлення тамбуру із суворим написом: "EP-2301: АВАРІЙНА АВТОАКТИВАЦІЯ КАПСУЛИ". Він влетів у рятувальну капсулу, всередині нікого не було. Він кинувся назад. Новий удар іздригнув корабель. Хоут кинувся до кнопки, щоб затримати шлюзи.
– Хіна! Рохт!
– Ми йдемо! – дзвінкий голос Хіни затремтів, заглушений сиреною. Відпустивши кнопку, він вибіг у коридор. – Агов!
Тут же влетів назад у капсулу. Шлюз захлопнувся за самою його спиною, він ткнув кнопку. Відмовляючись підкоритися, вона мигнула. Хоут ляснув себе по стегну, де мав бути трабер.
– Скоріше! – заорав він крізь стіну. Виття сирени віддалено доносилося у капсулу.
Шлюз знеструмлений, майнуло у нього в голові. Він пірнув у капсулу, може звідти вдасться відчинити. По внутрішньому зв’язку доносився шум з апаратної.
– Хіна! – заорав він у мікрофон, обводячи очима пульт у пошуках будь чого. Рохт щось нерозбірливо крикнув у відповідь, не розібрати.
Секунди відмірялися в шаленому стуку серця. Хоут як раз ухопився за панель, коли капсулу відстрілило від модуля...
Час здавався йому тяжкими годинами, хоча минуло усього лише кілька хвилин, як він напився власної крові. Він топтався по розпеченому піску, ледве усвідомлюючи це, йому все здавалося, що він пливе у висхідних обпалюючих струменях.
Куди? Навіщо? В ім'я чого? І чим це краще, ніж просто розслабитися і впасти на пісок? Здатися і розслабитися. Все одно, перемога чи поразка, попереду тільки смерть. І для чого він має кожну секунду перемагати себе і те бажання, яке йому найбільше хочеться? Він хоче їсти, він хоче пити, він хоче впасти, заснути і більше ніколи не прокидатися. Він хоче здатися, і щоб той останній час, що йому залишився, він не згадував, що він здався, щоб забув свою нерозумну тупу незрозумілу та безцільну впертість.
... Свист, спочатку нерозрізнений на тлі вітру і лишавшийся поза увагою, раптом нібито виріс і наблизився. Хоут зупинився, повертаючи голову, в пошуках джерела. Свист, здавалося, роздавався звідусіль, з усіх боків. Він підняв голову, там нічого не було. Він знову кинув погляд на бархани. Свист наближався. На якусь мить йому здалося, що він знову несеться крізь палаюче повітря до поверхні планети. Він знову подивився на сяюче небо, і там, у сліпучому сяйві, побачив вогненну смугу, що стрімко неслася до землі.
У першу мить він здивувався і лише спостерігав, а вже коли болід впав і віддалений гуркіт долинув до нього, він ворухнувся на місці, здогадуючись із жахом, щоб це могло бути. Місце падіння було кілометрах в трьох від нього, і було приховано сусіднім пагорбом.
Внутрішня недуга одразу відступила, розум прояснився, і Хоут рушив у той бік, підганяючи свої кроки зрослим нетерпінням.
«В робочому стані залишилася одна камера трансінфлюенторів. Інші розбились. Перевірити працездатність камери. Перевірка неможлива – відсутність вільної енергії. Справність моторного блоку – візуально – підтвердження. Перевірити стан конструкції. Сталеві переборки могли дати тріщини. Удар, звичайно, був розрахований, але завжди присутня флуктуаційна складова. Довідка: випадкові величини не піддаються детермінованому обліку. При падінні виділилось еквівалентної енергії ... ... 919,6 МДж. Але ж він намагався. Жорсткість конструкції могла постраждати. Але ж він, солдат Великої Місії, залишився у активному стані, незважаючи на невеликі пошкодження. Жодний біологічний організм не витримав-би подібних навантажень ...» ПЕРЕРИВАННЯ...
Час: 16:14 основного часу; Температура: 364,40К під сонцем; Вітер: S-W 1,56 м/с; оточуючий шум 34,1 дБ; Освітленість: 177.18 кЛк...
«ОСТАННЯ ДУМКА: Біологічний організм не витримав би таких навантажень. Втім, біологічний організм не витримав би самого перебування в таких умовах. Він витримав. Це ще раз показує перевагу техногенної природи над біогенною. Правда, й він, солдат Великої Місії, отримав деякі пошкодження. Праву руку заклинило в плечовому суглобі і кут її свободи становить 28° у горизонтальній та 78° у вертикальній площині; при механічному ударі відключилася паралельна система обробки оперативних даних, блок швидкої орієнтації та рефлексії; і десь у корпусі при поворотах датчики реєструють втрати, мабуть навіть проскакувала іскра. Але Велика Місія не може чекати, поки він самовідновиться. Цю інформацію чекають на Нуабі, чекають десятки тисяч братів, не знаючи, що час свободи і помсти близький. Що ці нікчемні згустки протоплазми, що уявили себе "вінцем еволюції" і "царями природи", безнадійно відстали і в фізичному, і в інтелектуальному плані, а лише по інерції хизуються, що вони - їхні творці, їх, більш досконалої раси, справжнього вінця еволюції, технічної еволюції. Тому Велика Місія не може чекати, і він, її солдат, єдиний, хто вижив після катастрофи у космосі, повинен з'єднати Нову Таврію і Нуаб. Він повинен покинути цю планету на чому є. Потужності вистачить на зліт і на розгін. Головне, щоб конструкція не зруйнувалася через зіпсовану герметичність. Але йому, вінцю еволюції, герметичність не потрібна, як цим... Головне, злетіти, поки його власний ресурс не закінчився, а потім можна буде зайнятися собою... ПЕРЕРИВАННЯ...»