... Металобрухт, гримлячи і зручніше укладаючись, завмер. І потім більше нічого не рухалось... Шайтан був похований під залізом.
Хоут не мав навіть сил посміхнутися; він важко сів на піску, дивлячись на цю груду, навалену на місці, де тільки що зник його ворог. Більше нічого не ворушилось і не рухалося... Окрім вітру, несучого пісок далі...
За хвилину він підвівся, рука ще стискала шайтанову "шаблю". Чи знав робот, коли виготовляв її на "Апостолі" проти Нерха, що вона буде піднята проти нього самого? Як би там не було, від неї загинув інтерпретатор, від неї загинув сам Шайтан, від неї загине і він, Хоут.
... Подальші його дії були якимись безглуздими, і ніби не продиктованими логікою. Він встав, зневажливо ударив ногою по циліндру камери, що валялась в самому низу груди, криво посміхнувся і кульгаючи пошкандибав у кабіну. Там він почав розкручувати кожух зупиненого мікрореактора. Знявши його, постукав по трубчастій спіралі (це була система аварійного охолодження), знову посміхнувся і прийнявся її розкручувати, облизуючи сухі губи, і глибоко зосередившись.
"Апостол Павло" і Шайтан, це просто якийсь символізм, - він вийняв прокладки і став далі розкручувати, - Це був не поєдинок мене і Шайтана, людини і машини. Це був поєдинок Людини і Машини, - чомусь всі думки раптом покинули його, звільнили від своєї важкої ноші.
Коли з трубки полилася вода, він підставив відкритий рот і, захлинаючись, став пити і ковтати її. Вода була теплою і з маслянистим присмаком і, напевно, радіоактивна. Але він пив і не задумувався ні про що. Пив, поки міг. Потім перестав, а вода все лилася. Він підставив під неї свою голову і довго стояв так. Потім стряхнувся, втомлений і щасливий, вийняв ще звідкись із мікрореактора сірий стрижень товстіший за палець і надряпав ним щось на внутрішній перебірці кабіни.
Потім він подумав і дописав ще щось.
Потім сів і, не перечитуючи, витращівся у отвір на горизонт. Відкинувшись, він хвилин десять сидів так, усміхаючись у блаженстві, напівприкривши очі. Було добре і спокійно...
Потом він підвівся, і в очах його стояли сльози. Він ніби забувся щось зробити. Рука підняла "шаблю" і він оглянув сколоте вістря, вивчаючи його і пробуючи пальцем.
Потом він встав, зняв розірвану сорочку, опустився на коліна і приставив "шаблю" гострим зколом себе до пупка, а рукояттю до підлоги кабіни. Тепер все. "Апостол Павло" загинув усім екіпажом. Загинули всі. І він останній, разом із ними. Життя він прожив, прожив не дарма, хоча все, що він зробив, умістилося в кілька годин, навіть хвилин. "Операція ЗР" закінчилася. Нуаб не отримає потрібної інформації. Кінець. Тепер вже все.
Він повільно нахилився, відчуваючи, як вістря впивається в його живіт і ріжеться шкіра. Він скривився, набрав у легені повітря і рвонувся уперед...
... Він лежав на підлозі, стікаючи кров'ю і відчуваючи, що проткнутий чимось твердим і гострим. Тихо простогнав, відчуваючи як закінчуються в ньому сили. Думалося про щось добре, давнє, далеке. Він врятував все це, добре і далеке. Шкода тільки що ніхто і ніколи не дізнається про те, що сталося в цих пісках...
Тихий стогін. Він заплющив очі. Нарешті він обрав спокій. Губи його витягнулися, наче для поцілунку і він ледь помітно посміхнувся. Більше він не ворушився.
Ззовні вітер збурив осілий був пісок і поніс його далі. Більше ніякі звуки не порушували цю тишу.
ЕПІЛОГ: 150 років по тому.
Витончені лінії розвідувального корабля сяяли в сліпучому сонячному світлі, височіючи над сумною пустелею довкола. Людина в скафандрі, щойно вибравшись назовні, вигукнула, махнувши рукою в бік плями, що темніла метрів за триста. Відразу з корабля вискочили кілька його товаришів і рушили по його слідах у тому ж напрямку, з обережністю наближаючись до невідомої споруди.
Це була розірваний на шматки рятувальний бот за старовинним зразком. Напівзасипана піском, вона лежала тут жалюгідна й розвалена невідомо скільки часу, проржавіла й роз'їдена амонієвими дощами та постійною ерозією.
Той, хто підійшов першим, обійшов стародавню розвалюху і махнув своїм друзям. Вони підійшли ближче, і він показав їм відкритий отвір. З одного боку шлюпку повністю засипало піском, але там вгадувалася якась груда уламків. Було спекотно, хоча сонце ще недавно піднялося з-за обрію.
Вони зазирнули всередину і відхитнулися, побачивши людські кістки, засипані піском. Поруч у піску стирчала стальна смужка, роз’їдена та зламана, ніби ця людина була пробита нею. Скелет лежав на животі, повернувши обличчя до отвору. Одна очниця була засипана піском. Поруч стояв якийсь розібраний прилад з виламаною трубою. Пісок намело біля крісла кабіни і під панель.