Рядки зі щоденника Марії, написані в «Копакабані» в чеканні, коли почнеться наплив клієнтів:
Перебувши стільки з чоловіками, які сюди приходять, я доходжу висновку, що секс застосовується як і всякий інший наркотик: щоб утекти від реальності, щоб забути про свої проблеми, щоб розслабитися. І, як і всі наркотики, це практика шкідлива й руйнівна.
Якщо людина хоче наркотичного забуття, чи то за допомогою сексу, чи чогось іншого, це її проблема; наслідки її дій будуть кращими або гіршими, залежно від того способу себе одурманити, який вона обрала. Але якщо ми хочемо щось зрозуміти в цьому житті, то повинні знати, що «добре» завжди відрізняється від «найкращого».
На відміну від того, що думають мої клієнти, сексом не можна займатися в будь-який час.
У кожному з нас захований годинник, і для того, щоб дві особи змогли покохатися, треба, щоб стрілки їхніх годинників показували однаковий час. А це трапляється не щодня. Той, хто кохає, не залежить від статевого акту, щоб почути себе добре. Якщо двоє перебувають разом і люблять одне одного, вони повинні знову й знову звіряти свої внутрішні годинники, з терпінням і впертістю, вдаючись до гри й «театральних» репрезентацій, аж поки вони зрозуміють, що кохатися — це щось більше, ніж просто зустріч. Це «обійми» їхніх статевих органів.
Усе має вагу. Людина, яка живе інтенсивним життям, утішається протягом усього часу й не відчуває потреби в сексі. Коли вона вдається до сексу, то робить це з переситу, як ото коли келих із вином є таким повним, що вино природно переливається через вінця, робить тому, що не може цього уникнути, тому що вона приймає заклик життя, тому, що в цей момент, саме в цей момент, вона самохіть втрачає контроль.
Р. S. Щойно я перечитала те, що написала: Господи Небесний, та я й справді стала інтелектуалкою!!!
Незабаром після того, як вона це написала, й коли готувалася прожити ще одну ніч Співчутливою Матір’ю або Наївною Дівчиною, двері «Копакабани» відчинилися й увійшов Теренс, працівник компанії з виробництва дисків, один із виняткових клієнтів.
Мілан здавався задоволеним за своїм прилавком: дівчина його не підвела. А Марії в ту мить пригадалися слова, що говорили так багато й водночас не говорили нічого: «Біль, страждання й багато втіхи».
— Я приїхав із Лондона умисне, щоб зустрітися з вами. Я багато думав про вас.
Вона усміхнулася, намагаючись, щоб її усмішка не здалася йому усмішкою підбадьорення. Знову він не став дотримуватися ритуалу, не запросив її ані випити, ані до танцю — лише сів поруч.
— Коли тобі вдається домогтися, аби людина щось відкрила для себе, учитель теж відкриває щось нове для себе.
— Я знаю, про що ви кажете, — відповіла Марія, згадавши про Ральфа Гарта й розсердившись на себе за цей спогад.
Перед нею інший клієнт, вона повинна поставитися до нього з пошаною й зробити все, аби він був задоволений.
— Хочете, щоб ми продовжили?
Тисяча франків. Прихований світ. Патрон, який на неї дивиться. Упевненість, що вона зможе зупинити його, коли захоче. Позначена дата повернення до Бразилії. Інший чоловік, що так і не прийшов.
— Ви поспішаєте? — запитала Марія.
Він сказав, що ні. Чого вона хоче? Хочу випити свій фруктовий коктейль, станцювати свій танець, хочу пошани до своєї професії.
Він вагався кілька хвилин, але це входило в репертуар його театру — приборкувати й підкорятися. Він заплатив за випивку, потанцював, замовив таксі, віддав їй гроші, коли вони їхали через місто, й вони вийшли біля того самого готелю. Увійшли до вестибюля, він привітався з італійським швейцаром так само, як у ту ніч, коли вони познайомилися, й вони піднялися до тих самих апартаментів із видом на річку.
Теренс черкнув сірником, і тільки тоді Марія помітила, що в кімнаті стояли десятки свічок. Він почав запалювати їх.
— Що ви хотіли б знати? Чому я такий? Якщо не помиляюся, то ви були в захваті від тієї ночі, яку ми перебули разом. А тепер я дозволю собі запитати, чому ви така, якою ви є?
— Я зараз думаю, що в Бразилії існує забобон, згідно з яким не можна запалювати більш як три свічки одним сірником. І що ви цього звичаю не шануєте.
Він проігнорував її зауваження.
— Ви схожі на мене. Ви прийшли сюди не для того, щоб заробити тисячу франків, а в пошуках відчуття провини, залежності, внаслідок своїх комплексів та своєї невпевненості. І це не добре, й не погано — такою є природа людська.