ам на ложі поклали, водицею теплою й маслом 45] Тіло обмивши прекрасне. Круг нього данаї юрбою Сльози гарячі лили й волосся собі обстригали. Вчувши цю звістку, з моря з безсмертними німфами вийшла Мати твоя. І такий розлігся над морем жахливий Зойк, що трепет і дрож огорнув мимоволі ахеїв. 50] Швидко б схопились вони й до міських кораблів уже бігли б, Тільки затримав їх муж, на досвід іздавна багатий, Нестор, – поради його і раніше бували найкращі. Отже, озвавсь він, добра їм бажаючи, й так до них мовив: «Стійте, аргеї, заждіть! Не тікайте, синове ахеїв! 55] То його мати в гурті нереїд безсмертних із моря Вийшла сюди – на свого поглянути вмерлого сина». Так він сказав, і стримали страх свій одважні ахеї. Доньки старця морського тебе обступили навколо З лементом тужним і в одіж нетлінну тебе одягнули. 60] Музи, всі дев'ять, навкруг голосами чудовими в чергу Скорбно співали. Нікого з ахеїв без сліз мимовільних Ти б не побачив там, – так зворушило їх муз голосіння. Цілих сімнадцять днів і ночей ми отак над тобою Плакали, смертнії люди з богами безсмертними разом. 65] На вісімнадцятий – труп твій вогню віддали і навколо Різали жирних багато овець і волів круторогих. Спалений був ти в одінні богів із щедрим запасом Масла й солодкого меду. Героїв ахейських багато В зброї ясній, круг вогню, що яскраво палав, походжали, 70] Піші й комонні, і гомін страшний від того здіймався. Потім, коли уже знищив цілком тебе пломінь Гефестів, Вранці твої зібрали ми білії кості, Ахілле, В посуд з маслом і цільним вином. Нам дала його мати, Глечик отой золотий. Дарунок це був Діоніса, – 75] Нам пояснила, – й робота Гефеста, славетного бога. Так твої білії кості лежать там, пресвітлий Ахілле, Разом з костями Патрокла, померлого сина Менойта; Поруч лежать і кістки Антілоха, якого найбільше Ти поміж друзів своїх шанував після смерті Патрокла. 80] Потім над ними високий і гарний насипали пагорб Ми цілим військом могутніх аргеїв, списами славетних, Над Геллеспонтом широким, на мисі, що в море вдається Так, щоб із моря було його здалеку видно всім людям – Тим, які нині живуть і які народитися мають. 85] Мати, в богів попросивши знадних нагород за змагання, їх серед поля змагань поклала найкращим ахеям. Бачив не раз ти, в іграх під час похорону героїв Участь беручи, як над померлим володаря тілом Ремені молодь підтягує, маючи йти на змагання. 90] Дуже, проте, здивувавсь би душею, якби лиш побачив, Що в нагороду поклала богиня тобі за змагання, Сріблянонога Фетіда! Бо надто богам ти був любий! Навіть по смерті імення твоє не загинуло, й завжди Світлою слава твоя між смертними буде, Ахілле! 95] Ну, а мені ж то радість яка із війни, що зазнав я? Визначив Зевс мені в день повороту загибель печальну З рук Егіста й моєї підступної, злої дружини». Так між собою вони розмову провадили щиру. Саме в тій хвилі гонець наблизивсь до них світлосяйний, 100] Душі усіх ведучи женихів, Одіссеєм убитих. Вдвох підійшли вони ближче, дивуючись з того, що бачать. Зразу ж душа Агамемнона, сина Атрея, впізнала Любе дитя Меланея, славетного Амфімедонта, Бо гостював він колись у домі його на Ітаці. 105] Сина Атрея душа тоді перша до нього озвалась: «Амфімедонте, як сталось, що в землю похмуру зійшли ви, Всі однолітки добірні? Ніхто, добиравши ретельно, Кращих мужів не знайшов би, напевно, у цілому місті. Чи Посейдон розтрощив вас усіх в кораблях ваших бистрих, 110] Буйні наславши вітри і хвилю здійнявши високу? Чи вас на суші де-небудь мужі повбивали ворожі В час, як корів їх ви гнали й овечі отари чудові, Чи на міста нападали, щоб їхніх жінок захопити? Дай мені відповідь, я ж бо тобі доводжуся гостем. 115] Не пам'ятаєш хіба, як прийшов я до вашого дому Із Менелаєм божистим удвох намовлять Одіссея На кораблях добропалубних під Іліон вирушати? Місяць ми цілий пливли по широкому морю, аж поки Городоборця заледве умовили ми, Одіссея». 120] Амфімедонта душа тоді знову озвалась до нього: «Сину Атрея славетний, владарю мужів Агамемнон! Те, що ти, паростку Зевсів, говориш, я все пам'ятаю І розповім про все оте щиро тобі і докладно, Як нам лихої загибелі смертне довершення сталось. 125] Сватали ми жону Одіссея, відсутнього довго. Ані відмови на шлюб ненависний вона, ані згоди Нам не давала, лиш чорну нам Керу і смерть готувала. Підступ ще й інший, проте, в лукавих задумала мислях: Кросна великі в покоях поставивши, вмить заходилась 130] Ткати тонку величезну тканину і так нам сказала: «Юні мої женихи, хоч і вмер Одіссей богосвітлий, Не спонукайте до шлюбу мене, аж поки скінчу я Покрив погребний, – щоб марно прядіння моє не пропало, – Славному старцю Лаерту на час, коли доля нещадно 135] В повен зріст покладе його смерті в обійми скорботні, Щоб не корили мене ахеянки в цілій окрузі, Що залишився без савану той, хто надбав так багато». Мовила це, і дух наш відважний у грудях скорила. З того часу вона ткала удень полотнину велику 140] Й потім при факельнім світлі її уночі розпускала. Цілих три роки ахеїв лукавством морочила жінка. Аж на четвертому році, як знову весна вже настала, Вряд перейшли місяці і сповнили дні своє коло, Нам розказала одна із жінок, що все оце знала, 145] Й вгледіли ми, як чудову вона розпускала тканину. І довелося вже їй хоч-не-хоч, а ткання докінчити. Врешті тканину велику зіткавши, вона показала Випраний чисто покров, що сяяв, як сонце чи місяць. Саме тоді якийсь бог зловорожий привів Одіссея 150] В дім свинопаса, що жив у полях на околиці дальній. Разом і милий прибув богорівного син Одіссея, – Він із піщаного Пілоса в чорнім судні повернувся. Смерть лиху женихам замишляючи, вдвох подалися В місто преславне вони. Одіссей помаленьку іззаду 155] Йшов. Телемах же далеко від нього ступав попереду. Вів свинопас Одіссея, убраного в бідне лахміття, – В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда, Що на ціпок опиравсь, а на тілі мав дране лахміття. Тим-то нікому з нас, навіть найстаршим, на мисль не спадало, 160] Щоб несподівано так Одіссей повернувся додому. Отже, і лайкою ми й чим попало у нього жбурляли. Та до часу він наші лайливі слова і побої В домі власному зносив, стійким усе терплячи духом. Та, послухаючи волі егідодержавного Зевса, 165] Із Телемахом усю він зброю зібрав пречудову, Склав у коморі її і на засув міцний зачинив там. Задум намисливши хитрий, дружині своїй наказав він Винести лук женихам, а до нього ще й сиве залізо – Нам, бідолашним, знак до змагання й початку убивства. 170] Тільки ніхто з-поміж нас не зміг тятиву на могутній Лук натягнути, – для того ми надто були недолугі. Та як великий цей лук опинився в руках Одіссея, Всякими голосно всі почали ми кричати словами, Щоб не давали лука йому, хоч і як би просив він. 175] Лиш Телемах підбадьорив і через Евмея дозволив. Лука незламний в нещастях узяв Одіссей богосвітлий, Легко його натягнув і стрілу пропустив крізь залізо. Вийшовши, став на порозі він, бистрії висипав стріли; Глянувши грізно навкруг, владаря Антіноя устрелив. «о Стогнучі стріли і в інших він став женихів посилати, Цілячись прямо, й один за одним вони падали густо. Знати було, що когось із богів своїм спільником має. В гніві шаленім по дому гасаючи всюди, обидва Били круг себе нещадно і голови їм розбивали, 185] й стогін безславний лунав, і кров заливала долівку. Так, Агамемноне, всі ми загинули. Наші там трупи, Ще не поховані, й досі лежать в Одіссеєвім домі. Рідні по наших домівках і досі про це ще не знають, – Чорну-бо пасоку з ран прийшли б вони наших обмити 190] І поховали б, оплакавши, як і годиться для вмерлих». Сина Атрея душа тоді знову озвалась до нього: «Щастен ти, сину Лаертів, умілий на все Одіссею! Жінку великих чеснот узяв ти собі за дружину. Серцем-бо чиста й умом бездоганна твоя Пенелопа, 195] Донька Ікарія. Вірна лишилась вона Одіссею З юності, мужеві свому. Отож не загине ніколи Слава чеснот її між земнородних, – дадуть їм безсмертні Співів чудесних на честь розважній жоні Пенелопі. Та не така Тіндареєва донька, що зле учинила, 200] Юних днів мужа убивши. Жахливі лунатимуть в людях Співи про неї. Лихою вона неславою вкрила Вдачею кволих жінок, хоч будуть вони й доброчесні». Так між собою вони розмову провадили щиру, Стоячи в темній оселі Аща, в глибинах підземних. 205] Ті ж з Одіссеєм, вийшовши з міста, прийшли незабаром В сад до Лаерта, оброблений гарно. Колись-то придбавши, Сам Лаерт пильнував його, трудячись в ньому старанно. Дім там стояв, а навкруг оббігала його прибудова, Де спочивають челядники, їжу їдять і ночують 210] Слуги, що всяку виконувать мусять хазяйську роботу, Там же й стара сікелійка жила, що дбайливо стареньким Опікувалась Лаертом в полях цих, далеко від міста. З словом таким Одіссей до слуг і до сина звернувся: «Разом заходьте тепер у добре збудований дім цей 215] І на обід заколіть швиденько свиню щонайкращу. Випробу я учиню у нашого батька тим часом – Чи упізнає мене він, на власні побачивши очі, Чи не впізнати йому по такій мене довгій розлуці?» Так говорив він і дав бойову служникам своїм зброю. 220] Бистро у дім вони після того ввійшли, Одіссей же Вийшов у сад многоплідний, щоб батька на випробу взяти. Та не знайшов він ні Долія, сад обійшовши просторий, Ні служників, ні синів його, – всі повиходили з саду Віття тернове збирати, щоб плотом увесь виноградник 225] Обгородить, – де шукать, їм показував Долій старенький. Лиш свого батька знайшов у саду, доглянутім добре, Кущ обгортав він. Латаний весь і брудний був на ньому, Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої шкури Латані мав наголінники, щоб від дряпин захищатись, 230] Мав на руках рукавиці від тернів, а зверху козиний На голові мав каптурок, що збільшував вигляд злиденний. Глянув на батька незламний в біді Одіссей богосвітлий, Як його старість зігнула, як гриз його смуток сердечний, Став під високою грушею й слізьми гіркими умився. 235] Потім у серці своєму і в мислях почав розважати – Кинутись прямо до батька, обнять, цілувати й відразу Все розказать, як прийшов він, як в рідну вернувся вітчизну, Чи розпитати самому і випробу спершу вчинити. Поміркував, і ось що він визнав тоді за найкраще: 240] Випробу спершу вчинить у жартливо-колючій розмові. З наміром цим до батька пішов Одіссей богосвітлий, Той же окопував кущ тоді, голову низько схиливши. Отже, до нього наблизившись, син ясночолий промовив: «Саду свого доглядати, мій старче, тобі не бракує 245] Вміння! Великих старань ти доклав тут, і жодна рослина – Ні виноград, ні оливка, ні груша, ні грядки городні, Ані смоковниця – тут без твого не росте піклування. Все ж тобі й інше скажу я, лиш серцем своїм не гнівися: Доброго догляду сам ти не маєш, сумна тобі старість 250] Випала тут, – увесь ти в бруді, у жалюгіднім лахмітті. Не за неробство-бо твій господар про тебе не дбає, Й рабського в тебе нічого нема, – лиш побачити варто Вигляд і постать твою, – скоріш на державця ти схожий. Схожий ти справді на нього, якби лиш помився, наївся 255] Й ліг у постелю м'яку, як людині старій подобає. Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто: Чий ти слуга? Чийого ти саду отут доглядаєш? Щиро, не криючись, все розкажи, щоб знав я напевно: Справді в Ітаку оце прибули ми, як мовив сьогодні 2бо Хтось із тутешніх людей, що стрівся мені на дорозі? Був він не дуже привітний, не мав ні терпіння докладно Відповідать, ні слів моїх слухать, коли розпитати Хтів я про друга свого, чи існує він десь, чи живий ще, Чи уже досі помер і домує в оселі Аїда? 265] Отже, скажу тобі дещо, а ти вважай і послухай. Мужа колись я гостинно приймав, що в нашу країну Милу прибув, – із людей, з далекого краю захожих, Гість миліший ніколи до дому мого не приходив. Родом, хваливсь мені, був він з Ітаки. Та говорив ще, 270] Ніби Лаерт, син Аркесія, то його батько родимий. Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши гостинно, Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі, Ще й подарунків, як гостеві личить, йому надавав я – Золота гарного виробу сім йому дав я талантів, 275] Дав срібляну йому чашу, в різьблених оздобах квітчастих, Дав аж дванадцять плащів поєдинчих і стільки ж накидок, Стільки ж красивих одінь полотняних і стільки ж хітонів; Женщин, крім того, чотири, тямущих в усякій роботі Й гарних на вроду, узяв він тоді, яких сам собі вибрав». 280] Сльози з очей проливаючи, так відповів йому батько: «Саме в той край ти, чужинче, й приїхав, якого питаєш, Тільки зухвалі мужі й нечестиві у ньому панують. Марно утратився ти на дарунки, їх стільки віддавши. От якби дома застав живим ти його на Ітаці, 285] То відрядив би з дарами тебе він, гостинно прийнявши, Як і належить віддячить тому, хто перший почав це. Ти ж мені от що тепер розкажи і повідай одверто: Скільки ж то років від того пройшло, як гостинно приймав ти Гостя бездольного, сина мого, якщо був це насправді 290] Він, бідолашний? Мабуть, від отчизни й від друзів далеко Риби у морі десь з'їли його, чи, може, на суші Став він поживою звірів і птиць. Не оплакала мати, Не спорядила із батьком, – ми ж разом його породили; І Пенелопа розважна, із віном багатим дружина, 295] Не голосила, як личить, над ложем свого чоловіка, Вій не закрила йому, як це подобає для вмерлих. Отже, по правді скажи мені все, щоб знав я напевно: Хто ти і родом відкіль? В якій виростав ти родині? Бистрий де корабель, що й тебе сюди віз, і з тобою 300] Товаришів богорівних? Чи, може, лише як супутник Плив ти в чужім кораблі, що, тебе ізсадивши, від'їхав?» Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий: «Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я. Родом я з Алібанта, де дім я уславлений маю; 305] Син владаря Афіданта, а дід Поліпемоном звався, Сам же Еперітом звуся; якесь божество проти волі До берегів цих мене із Сіканії вітром загнало. Свій корабель я близ поля далеко від міста поставив. Що ж до твого Одіссея, то рік уже п'ятий минає, 310] Як відтіля він одбув і з вітчизни моєї від'їхав, Муж бездольний; щасливу пташки йому путь віщували, Справа злітаючи. Тим-то радів я, його виряджавши, З радістю й він відпливав. Сподівались обоє не раз ми Ще зустрічатись гостинно й дарунками щедро мінятись». 315] Мовив це, й чорна хмара печалі Лаерта окрила, Попелу в жмені обидві брудного, мов кіптява, взявши, Голову сиву свою він посипав, стогнучи тяжко. Захвилювалось і синове серце: на любого батька Глянув лише – і гостро у ніздрях йому защипало. 320] Кинувсь до нього, обняв він його і, цілуючи, мовив: «Батечку мій! То ж я є той самий, про кого питаєш! Аж на двадцятому році вернувсь я до рідного краю. Годі, утримайсь од сліз, і плачу, і гіркого стогнання. От що тобі я скажу: нам треба чимдуж поспішати. 325] Вчора усіх женихів повбивав я у нашому домі, Злочин караючи їх і ганьбу, для серця нестерпну». В відповідь знову озвався до нього Лаерт і промовив: «Якщо насправді це ти, мій син Одіссей, повернувся, Певну ознаку мені покажи, щоб повірити міг я». 330] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «Спершу очима своїми на шрам ти оцей подивися – То на Парнасі кабан мене білими іклами ранив На полюванні. Це ж ти мене й мати поважна послали, Щоб я Автоліка, батька матусі, навідав, – одержать 335] Мав я дарунки, що, бувши у нас, мені обіцяв він. Далі дерева тобі у саду я, доглянутім добре, Всі покажу, що мені дарував ти. Хлоп'ям ще їх назви В тебе питав я, садком за тобою йдучи; повз дерева Так ми проходили, й ти пояснив мені кожного назву, 340] Подарував мені груш тринадцять і яблунь десяток, Сорок смоковниць; ще й лоз виноградних мені обіцяв ти Дати рядів п'ятдесят, таких, що весь рік безнастанно Тут плодоносять, – і зараз ті грона ростуть розмаїті, Й кожному інша від Зевса пора визрівання спадає». 345] Так він сказав, а в старого і серце, й коліна зомліли, Як пригадав лиш ознаки, що той розповів так докладно. Любого сина обняв він руками і сам знепритомнів. Світлий його підхопив Одіссей, у нещастях незламний. А як прийшов він до пам'яті й дух в його серце вернувся, 350] Відповідаючи, так він одразу ж почав говорити: «Зевсе, наш батечку! Є ще боги на Олімпі високім, Раз женихи за надмірне зухвальство своє поплатились. Зараз же страх мені серце проймає, щоб часом не збіглись Всі ітакійці сюди незабаром та щоб поголоски 355] Не порозносили зайвої скрізь по містах кефаленських». Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «О, не турбуйся! Тепер нема чого цим клопотатись! Краще ходім до оселі, від саду ж вона недалеко. Я Телемаха туди, і чередника, й свинопаса 360] Вирядив, щоб якнайшвидше вечерю для нас готували». Мовив він це, і пішли до прекрасного дому обидва. А як дійшли до покоїв, збудованих зручно й вигідно, Там Телемаха застали, і чередника, й свинопаса, – Краяли м'ясо вони і вино іскристе мішали. 365] В домі тим часом одна сікелійка служебна Лаерта, Мужнього серцем, помила й оливою вже намастила, Потім і плащ подала одягнути прегарний. Афіна ж, Тихо наблизившись, м'язи зміцнила людей вожаєві, Більшим, ніж був він, зробила на зріст і на вигляд ставнішим. 370] Вийшов з купелі Лаерт, – здивувавсь тоді син його любий, Бачачи, що на безсмертних богів він виглядом схожий. Отже, озвавсь Одіссей і слово промовив крилате: «Батечку рідний! Це хтось із богів, одвічно живущих, Постаттю вищим тебе ізробив і на вигляд ставнішим». 375] В відповідь так на це йому мовив Лаерт тямовитий: «Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне! Якби ж то Був я такий, як тоді, коли на чолі кефаленян Нерік я брав, над мисом високим укріплене місто! О, якби був я таким у нашому домі учора 380] Й мав би зброю на плечах, то вийшов би й сам позмагатись Із женихами. Я багатьом, що були у господі, Переламав би коліна, і серцем ти дуже радів би». Так між собою вони розмову провадили щиру. Інші тим часом, упоравшись, учту уже спорядили 385] І на стільцях та ослонах рядами тоді посідали. Всі уже руки до страв простягай, як зайшов до господи Долій старий, а з ним увійшли і синове старого; З поля вертались вони, коли їх перестріла й гукнула Мати, стара сікелійка, що й їх згодувала, й старого 390] Батька, одряхлого з старості, пильно весь час доглядала. Щойно побачили й серцем вони Одіссея впізнали, Біля порога, здивовані, враз зупинились. З привітним Словом звернувся тоді Одіссей і так до них мовив: «Старче, до столу сідай, та й вам дивуватися годі. 395] Ми в цих покоях давно сидимо з нетерпінням, готові Взятись до їжі, і тільки на вас ми оце дожидали». Так він сказав, і до нього з руками простертими Долій Прямо пішов і, руку його за зап'ястя вхопивши, Став цілувать, і слово до нього промовив крилате: 400] «Любий, нарешті вернувсь ти! А як ми тебе виглядали! Вже й не надіялись, – це лиш боги нам тебе повернули! Будь же здоровий, веселий! Боги хай пошлють тобі щастя! Ти ж усю правду мені розкажи, щоб знав я напевно: Чи Пенелопі розумній відомо, що ти повернувся 405] Й дома уже, чи послати до неї нам вісника треба?» Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: «Старче, усе вона знає. Чого тобі цим турбуватись?» Так він сказав, і сів той на кріслі, обточенім гладко. Славного стали тоді Одіссея словами вітати 410] І доторкатись руками сини челядинця старого, Потім уряд біля Долія, батька свого, посідали. Так споживали вечерю в господі вони за столами. Чутка, вісниця бистра, тим часом по місту ходила, Долю страшну і смерть женихів розславляючи всюди. 415] Тільки почувши про це, із зойком і тужним стогнанням Всі почали звідусіль перед дім Одіссея збігатись. Трупи убитих виносили з дому, й ховав свого кожен, Тих же, що з інших країв, розіслали по інших домівках, Всіх одвезти у швидких кораблях рибакам доручивши, 420] Та й подалися на площу гуртом із засмученим серцем. А як зійшлися на площі і всі звідусіль позбирались, Став перед ними Евпейт посередині й слово промовив. Біль невимовний лежав на серці у нього за сина, За Антіноя, що першого вбив Одіссей богосвітлий. 425] От він звернувся до них, проливаючи сльози, й промовив: «Друзі, лихо страшенне намислив цей муж для ахеїв! Вивіз відціль в кораблях багато мужів благородних 1 погубив місткі кораблі, погубив і людей він, А повернувшись тепер, повбивав кефаленян найкращих. 430] Ну ж бо, раніш ніж устигне він швидко у Пілос укритись Чи в богосвітлу Еліду втекти, де владарять епеї, Вийдім на нього! Інакше ганьба нас окриє назавжди. Сором нам буде тоді в усіх поколіннях прийдешніх, Як за дітей ми своїх і за рідних братів на убивцях 435] Не помстимося. Зовсім не мило тоді б мені стало Й жити! Волів би я швидше умерти й з убитими бути! Отже, ходім, щоб не встигли вони через море податись». Так говорив він крізь сльози, і жаль охопив всіх ахеїв. Близько до них підійшли Медонт і аед божественний, 440] Що, лиш покинув їх сон, з Одіссеєвих вийшов покоїв. Стали вони посередині, й дуже усі здивувались. Сповнений мислей розумних, Медонт до присутніх звернувся: «Слухайте слова мого, ітакійці! Не проти-бо волі Вічних богів Одіссей наваживсь таке учинити. 445] Бачив я сам безсмертного бога, який з Одіссеєм Поруч стояв і на вигляд був зовсім на Ментора схожий. Хтось із безсмертних богів то з'являється лиш Одіссею, Щоб підбадьорить його, а то женихів по господі, Жахом пойнятих, ганяє, й ті купами падають долі». 450] Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх. З словом звернувся до них Аліферс, герой постарілий, Масторів син, – і вперед, і назад він один лише бачив. З наміром добрим до них він почав говорити й промовив: «Слухайте, всі ітакійці, що маю вам нині сказати! 455] Тільки з нікчемності вашої все оце сталося, друзі, Ментора ви, людей вожая, та й мене не схотіли Слухати і від безглуздя дітей не стримали ваших, Що у глупоті зухвалій страшного накоїли лиха, Все сплюндрувавши майно та безчестячи вірну дружину 460] Знатного мужа, якому – гадали ви – вже не вернутись. Хай же тепер буде так, послухайте ради моєї: Ні, не йдім, щоб нещасть іще гірших собі не накликать». Так він сказав, і з криком великим із місць позривались Більшість присутніх, хоч решта, проте, на місцях залишилась. 465] Не до вподоби ця мова була їм – вони за Евпейтом Хтіли іти, і зразу всі кинулись зброї шукати. А після того як тіло блискучою міддю окрили, Знову юрбою вони перед містом зібрались просторим. їх вожаєм був Евпейт у дитячім своїм безрозсудстві. 470] Думав за смерть свого сина помститись, але не судилось Вже повернутись йому, – знайшов там свою він загибель. Саме у час той Кроніону Зевсові мовить Афіна: «Батьку Кроніде, поміж усіма владарями найвищий! Дай мені відповідь: що в своїх нині ховаєш ти мислях? 475] Чи зловорожу й надалі війну і лиху їм готуєш Битву, чи дружбу тепер між двома закладеш сторонами?» Відповідаючи, Зевс, що хмари збирає, промовив: «З чого ти, доню, про це вивідувать стала й питати? Чи не сама ти раніше намислила розумом власним, 480] Як Одіссей на тих людях, вернувшись, має помститись? Зробиш, як схочеш. Я ж тільки скажу, як було б воно краще. Помсту на всіх женихах здійснив Одіссей богосвітлий, Тож, закріпивши в клятвах надійних, що він у них завжди Буде володарем, ми і дітей, і братів їх загибель 485] Пустим в непам'ять. Хай знов у них буде любов обопільна, Як і раніш, хай в мирі й багатстві навік вони будуть». Цими словами він давнє зміцнив побажання Афіни, Збігла стрімливо вона із високих вершин олімпійських. Щойно солодким як мед наїдком усі вдовольнились, 490] Світлий почав говорить Одіссей, у нещастях незламний: «Вийде хай глянути хтось, чи не близько вони вже підходять». Так він сказав, і підвівсь тоді Долія син, як звелів він. Вийшов, і став на порозі, і всіх уже близько побачив. Швидко тоді Одіссеєві слово промовив крилате: 495] «Глянь-бо, вони уже близько. Скоріше до зброї ставаймо!» Так він сказав, і кинулись зброю усі надягати – Долія шість синів та ще четверо круг Одіссея, Разом із ними й Лаерт, і Долій у зброю вдягнулись, Хоч і давно уже сиві, обидва – бійці мимоволі. 500] А після того як тіло блискучою міддю окрили, Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли. Близько до них підійшла тоді Зевсова донька Афіна, Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа. Глянувши, світлий зрадів Одіссей, у нещастях незламний. 505] Швидко до любого сина свого Телемаха він мовив: «Ти, Телемаху, вже й сам, прийшовши сюди, розумієш – Мірятись силою з кращими в доблесті будеш мужами. Не осором тепер роду батьків своїх, досі-бо завжди Силою й мужністю ми на всю визначалися землю». 510] Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий: «Сам, як захочеш, мій батечку любий, побачиш, – це серце Не осоромить, як висловивсь ти, отецького роду». Так він сказав, і Лаерт, душею радіючи, мовив: «Радість яка, який день мені випав, о милі богове! 515] Син мій з онуком моїм змагаються в доблесті нині». Стоячи обіч, сказала йому ясноока Афіна: «Сину Аркесія, між товариством усім найлюбіший! Зевсові-батьку й дочці ясноокій його помолившись, Списом своїм розмахнись довготінним і з силою кинь ним». 520] З словом цим міці йому надихнула Паллада Афіна. Зевса великого доньці він щиро тоді помолившись, Списом своїм розмахнувсь довготінним, і з силою кинув, І в міднощокий шолом Евпейтові прямо улучив. Списа не стримав шолом – пройняло його міддю навиліт. 525] З грюкотом впав він на землю, аж зброя на нім забряжчала. З сином своїм ясночолим напав Одіссей на передніх, І почали їх списами й дволезими сікти мечами. Всіх би побили й позбавили їх повороту додому, Коб не Афіна, Зевса егідодержавного донька. 530] Крикнула лунко вона і всіх зупинила відразу: «Гей, зупиніть, ітакійці, війну між собою жахливу! Годі вам кров проливать, розходьтеся всі якнайшвидше!» Мовила це їм Афіна, і острах блідий огорнув їх. Перелякалися так, що з рук у них випала зброя, – 535] Падало все в них на землю, коли їх богиня гукала. Бігли до міста усі, щоб тільки життя врятувати. Страшно крикнув ясний Одіссей, у нещастях незламний. Ввесь він напруживсь і кинувсь, немовби орел з височіні. Блискавку димно-сірчану метнув тоді з неба Кроніон, 540] Впала під ноги вона громовержця дочці ясноокій. До Одіссея звернулась тоді ясноока Афіна: «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею! Годі, кінчай вже війни усім осоружної розбрат, Щоб громозвучного Зевса Кроніона більш не вгнівити». 545] Так сказала Афіна, і радо її він послухав. Потім у клятвах надійних уклала між ними угоду Зевса егідодержавного донька, Паллада Афіна, Ментора вигляд прибравши, з ним постаттю й голосом схожа. ПРИМІТКИ ПІСНЯ ПЕРША [Арабськими цифрами позначена нумерація рядків (віршів), римськими – пісні поеми. У квадратних дужках – номера сторінок видання] 2. Столиця троян – Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в «Іліаді» Гомера. 8. Гелій, або Геліос – бог сонця, Гіперіон – той, що ходить над нами (Геліос іменується так за ім'ям свого батька). 10. «…/ нам розкажи…» – Цими словами поет визнає, що й до нього існували перекази про пригоди Одіссея. Про попередників Гомера Арістотель так говорить у своїй «Поетиці» (IV): «До Гомера ми не можемо назвати нічиєї такого роду поеми, хоч, напевно, їх було багато». 11. «Інші…» – ахейські вожді, що воювали під Троєю. Про їх пригоди розповідала епічна поема «Повернення», яка не збереглася. 25. Гекатомба – жертва богам, яка складається із ста биків або овець; означає також взагалі багату жертву, в переносному розумінні – величезні жертви (війни, терор, пошесті). 35. Атрід – тобто син Атрея, Агамемнон, якого по поверненні з Трої, за переказом, убила його дружина Клітемнестра у змові з своїм коханцем Егістом. Розповідь про цю змову та про помсту Агамем-нонового сина Ореста (див. І. 35 і 40) лежить в основі драматичної трилогії Есхіла «Орестея». Іменування за предками батьківської лінії (так звані патроніміки) в гомерівську епоху свідчать про сталість патріархального укладу, що прийшов на зміну давньому матріархатові. 38. «Світлий дозорець» – епітет Гермеса, гр. аргейфонтес – дослівно – світлосяйний, бистрий, за іншими – губитель світла; пізніша народна етимологія цього епітета Гермеса, бога вітру і дощів, що затьмарюють чисте небо, дала початок переказу про вбивство Гер-месом Аргоса, і самому епітетові надано значення «аргосовбивця». [509] 44. «Ясноока Афіна» – власне, з ясно-синіми, гострозорими, видючими і вночі, як у сови, очима, що наводять острах своїм блиском. Цей рядок не раз повторюється пізніше, часом з незначними змінами, як авторська репліка перед початком мови Афіни. Аналогічні повторення реплік і окремих уривків тексту часто траплятимуться далі як своєрідний засіб епічної розповіді або як зроблена з тою чи іншою метою пізніша вставка. 50. «…на … пупі широкого моря» – тобто на острові посеред моря. 52. «Згубного донька Атланта» – німфа Каліпсо. 58. «…дим, що над рідним підноситься краєм…» – Відгук цих слів Гомера та старогрецького прислів'я – «Дим вітчизни нам любіший, ніж вогонь на чужині», – позначається в аналогічному вислові римського поета Овідія «Еі гашш раїгіае сіиісіз» («Понтійські послання»), в словах Чацького «И днм отечества нам сладок и приятен» (О. Грибоєдов, «Лихо з розуму»), в поезії Лесі Українки «Дим» – «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий», в одному з сонетів М. Зерова – «Там зноситься Ітаки синій дим». 61-62. «Одіссей… одвертаєшся й досі…» – гра слів, що відтворює відповідну гру слів оригіналу. 68. Посейдон тут названий земледержцем; частіше він зветься землі потрясателем. Перший з цих епітетів стосується дуже давніх часів, коли Посейдон вважався богом землі та земної родючості, другий – пізнішої епохи, коли він став богом морської стихії. Про осліплення кіклопа Поліфема, що накликало на Одіссея гнів Посейдона, розповідається в пісні IX. 85. Острів Огігія – можливо, це не назва острова, а епітет, що означає – стародавній, одвічний (див. також прим, до VII. 245). 90. «Довговолосі ахеЬ. – Довгим волоссям відрізнялись не тільки вільні від невільників, а й знатні від незнатних. 99. «Спис… з наконечником мідним». – В гомерівську епоху майже не знали залізних виробів, а користувались переважно бронзовою або мідною зброєю та начинням. 101. «…донька всевладного батька» – тобто Афіна, яка, за міфологічним переказом, вийшла з Зевсової голови. 109-110. Стародавні греки пили переважно розбавлене вино, яке більше ніж наполовину змішували з водою в так званих кратерах (глиняний або й срібний посуд). Окличники, або оповісники скли– [510] кали на збори, стежили за порядком під час суду, прислуговували при жертвоприношеннях владарів, а також за їх столом. 153. Кіфара та схожа на неї формінга – струнні інструменти гомерівського часу, на яких грали вступ перед початком співу та заповнювали паузи між його частинами, тоді як самий спів виконувався без супроводу. 183-184. «Пливши… в місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче». – Торгівля гомерівських часів мала переважно міновий характер. 187. «…гістьми з твоїм батьком були ми взаємно». – Обопільна гостинність, так звана проксенія, була необхідною формою взаємної допомоги, бо за межами своєї вітчизни сподіватись на чийсь захист не доводилось. 202. «…не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію». – Ворожіння по льоту пташок було дуже поширене серед стародавніх греків, при цьому звертали увагу – звідки й куди летить пташка, якої вона породи тощо. 239. «Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї». – Серед багатьох грецьких племен гомерівської доби чільне місце належало ахеям, отже, збірне поняття всеахеї означало греків взагалі. Пагорб могильний, або так званий кенотаф, – насип у вигляді могили; його насипали для тих, хто загинув на чужині і не був належно похований [без поховання душа померлого, за віруванням греків, не потрапляла до АЗду (підземного царства) й не знаходила заспокоєння]. 241. «Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно» – прислів'я про людину, яка без вісті пропала, побудоване на основі міфу про гарпій, крилатих потвор, що викрадають людей. 247. «Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці» – звукова гра оригіналу, зразки якої нерідко трапляються в поемі. 248. «Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують». – В сватанні до жінки, про чоловіка якої двадцять років нема ніяких чуток, не вбачалося нічого злочинного, – ганебним було лише зухвале зловживання її гостинністю. 267. «Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах» – приблизно відповідає нашому прислів'ю: «Надвоє баба ворожила». 319. «…богиня зникла, мов чайка…» – Афіна у вигляді чайки, морського орла або ластівки – відбиток амфібологічних уявлень [511] стародавніх греків, які нерідко шанували богів у вигляді тих чи інших тварин. 356-359. Ці рядки – виразне свідчення про патріархат в гомерівському суспільстві, коли влада в домі належала чоловікові. 431-432. «…двадцять за неї волів заплативши; в домі так само її шанував, як і жінку…» – Домашня худоба в гомерівському суспільстві становила мінову одиницю – за невільника платили від восьми до двадцяти биків. Становище придбаних таким способом челядників ще не було таким принижено рабським, як пізніше, – на них здебільшого дивились як на членів сім'ї. 441. «…причинила двері і ременем засув знадвору засунула тихо». – У дверях стародавніх греків не було ні замків, ні ключів, замикались вони на дерев'яний засув, як і в старожитних українських хатах. ПІСНЯ ДРУГА 1. «Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста» – епічна формула опису світанку, багато разів повторювана в поемі. 15. Герой – в первісному значенні – дух померлого, що впливає на живих; у Гомера – вождь, воєначальник, а також воїн, боєць, взагалі – славний муж. 19. Про загибель Одіссеєвих супутників у печері людожера кіклопа розповідається в IX пісні. 22. Для гомерівської епохи, на відміну від пізніших часів, характерною була повага до фізичної праці навіть у знатних родинах. 37. «…йому берло у руки вклав окличник…» – Берло (по-грецьки скептрон – скіпетр) – посох, жезл, знак гідності жерців, суддів, послів, окличників та владарів; на народних зібраннях вручався як ознака влади тому, хто забирав слово. 53. «Викуп за дочку». – За гомерівських часів жених повинен був принести весільні подарунки своїй нареченій та її батькові як викуп за неї; батько теж давав подарунки молодій як посаг. При цьому не зневажались і почуття нареченої («…щоб …видав її за того, кого схоче, хто буде їй любий»). 72. «Ахеї в наголінниках мідних». – Мідні наголінники захищали ноги бійців від поранень і були окрасою воїнського вбрання. [512] 95. Ткання й прядіння було звичайним заняттям стародавніх жінок; льняні тканини вважались розкішшю, доступною тільки заможним людям; простий люд носив одежу з грубої повсті. 120. Мікена, Тіро і Алкмена – жінки, що зрадили своїх чоловіків: Алкмена, дружина Амфітріона, породила від Зевса сина Геракла, Кефеєва дружина Тіро – двох близнят від Посейдона, міф про Міке-ну – невідомий. 132. «…сплатити віно Ікарію» – йдеться про пеню, яку чоловік повинен сплачувати батькові своєї дружини, повертаючи її до нього (або, як у даному разі, син, що виряджає свою матір-вдову до її батька) без поважних причин. 145. «…загинете ви без відомсти». – Замість загиблого батька Телемах мав право, за народним звичаєм, помститися на женихах за заподіяні ними збитки. 154. «І над домами направо й над містом кудись полетіли». – Стародавнє гомерівське місто, подібно до Мікен (та й до нашого Києва), поділялось на дві частини: високе місто, на пагорбі, де стояли будинки владущих (звідси й епітет Ітаки – здалеку видна), і нижнє місто, поділ, де жили нижчі верстви населення. 191. «…з поміччю птахів отих…» – Слово «отих» разом із відповідним жестом промовця вказувало на двох орлів, які щойно пролетіли над містом. 203. Еврімах говорить тут про відшкодування завданих женихами збитків у такому ж самому розумінні, як раніше говорив про це Телемах. 225. Ментора, Одіссеєвого друга, під виглядом якого Афіна допомагає Телемахові, треба відрізняти від Мента, тафійського вождя, що його вигляд вона прибирає в першій пісні (р. 105). Схожість, а разом з тим неоднаковість цих імен – один з доказів різночасного походження відповідних частин «Одіссеї». 271 – 280. Багаторазове повторення складів по, пе та ін. в оригіналі, що справляє враження нарочитої гри звуками, відтворюється і в перекладі: перейнявши, лугь, иевен, иодібним, локине, сиовниш. 290. Борошно ячне, з якого варили кашу, пекли коржі та хліб, маслини, олія, розбавлене водою вино та овочі й фрукти – звичайна їжа стародавніх греків. [513] 388. «Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги». – Цей рядок часто повторюється в «Одіссеї», коли йдеться про закінчення дня. 432. «…богам… лили у зливання…» – Крім принесення в жертву биків, овець тощо, греки приносили й безкровні жертви у вигляді плодів, а також узливань (вином, медом, оливою, молоком і водою). ПІСНЯ ТРЕТЯ 2. Неба твердінь мідяна. – За уявленнями людей гомерівської доби, небо являло собою мідне або залізне склепіння. 5-6. « Чорних биків… різали в жертву…» – Биків та інших тварин чорної масті приносили в жертву підземним божествам, а також Посейдонові (див. прим, до І. 66), якого уявляли «в кучерях темних». 17. «Нестор – упокірник коней». – Саме владущі верстви, що були власниками коней, виставляли з-поміж себе колісничних бійців. 35. «Руки піднявши, вітали…-» – Стародавні греки вітали один одного, піднімаючи руку вгору або доторкаючись нею до плеча. 42. Зевс-егідодержавець. – Егіда – зроблений з козиної шкури щит Зевса, яким він здіймає грізні бурі і наводить жах на ворогів. Перша егіда, як розповідає міф, була зроблена для Зевса з шкури кози Амалтеї, яка згодувала його своїм молоком на острові Криті. В переносному розумінні егіда – захист, оборона, заступництво («бути під егідою»). 63. «Келих дводонний» – з двома заглибинами – зверху і знизу. 68. «Нестор, їздець староденний…» – В оригіналі, власне, – їздець геренський. Герен – місто в Еліді, де Нестор народився. Вірніше, проте, пов'язувати цей епітет із словом «герон» – старик. Інший епітет Нестора – «комонник старезний», тобто бадьорий старик, що може ще їздити верхи. 73. «Наче розбійники ті, що гасають по водних просторах». – Морський розбій та піратські наскоки на береги сусідніх грецьких племен були звичайною справою за гомерівських часів, і Нестор запитує про це без будь-якого докору й здивування. 109. «Еант войовничий» – один із двох героїв ахейських, відомих також під ім'ям Аяксів, син саламінського владаря Теламона (див. також прим, до XI. 543-551). 130-132. Грецькому війську, як розповідає міф, довелося зазнати багато лихих пригод, перше ніж воно повернулось додому. 135. «…гнів… ясноокої доньки батька всевладного» – тобто гнів Зевсової доньки Афіни, викликаний тим, що другий Еант, син Ой-лея (див. IV. 499), при взятті Трої збезчестив у храмі Афіни Кассан-дру, дочку троянського владаря Пріама. 136. «…розбрат вчинила вона між Атрідів» – тобто між синами Атрея – Агамемноном і Менелаєм. 137-138. «…поскликали на збори ахеїв проти звичаю, тоді, як за обрій вже сонце сідало». – Стародавні греки сходились на ради на міську площу дуже рано – о шостій або сьомій годині ранку, і громадські збори не повинні були затягуватись далі заходу сонця. 167. Син Тідея – Діомед, що силою і хоробрістю поступався тільки перед славетним Ахіллом. Діомед разом з Одіссеєм викрав з Трої палладій (зображення озброєного божества) і цим сприяв подоланню Трої. В переносному розумінні палладій – захист, оплот. 174. «…прорізати впрост до Евбеїморя середину…» – Греки звичайно плавали понад берегами та прибережними островами, – плавання напрямки вважалось дуже ризикованим. 189. Світлий син Ахілла – Неоптолем. 196-197. «Як воно добре… Помстився-бо він…» – Звичай кривавої помсти за часів родового устрою вважався святим обов'язком. 267. Співець – за роз'ясненням античних коментаторів, ім'я цього аеда – Демодок. 279-280. «Феб-Аполлон, що ласкавими з неба сягає стрілами…» – Наглу смерть людини в розквіті сил пояснювали втручанням богів: Аполлон убивав стрілою чоловіків, Артеміда – жінок. 332. «…відріжте бикам язики і вина намішайте…» – Йдеться про заключні моменти жертвопринесення. 372. Афіна у вигляді морського орла – див. прим, до І. 319. 378. Трітогенея – народжена біля лісового потоку Трітону. Цей епітет Афіни виводили також від слова «тріто», що нібито означало «голова», і перекладали – «із голови (Зевса) народжена». 455-463. Опис жертвопринесення, що починається з обсипання жертовної тварини зерном та спалення шерсті, зрізаної з її голови, і окроплення вівтаря її кров'ю; спаливши для вшанування богів деякі частини забитої тварини, решту ділили між собою і тут же справляли жертовну учту. 464-467. Дуже давній звичай, властивий гомерівській добі. [575] ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА 5. Син Ахілла, мужів переборця – Неоптолем (див. прим, до III. 189). 11 – 12. Мегапент народився від рабині – один з небагатьох випадків вживання в «Одіссеї» слова «раб, невільник». Див. ще XIV. 340; XVII. 323; XXII. 423; XXIV. 252. 73. Електр – янтар, який особливо цінували стародавні греки за його прозорість; пізніше вони називали електром сплав із золота і срібла. 92. Йдеться про вбивство Агамемнона. 123-125. Перелік служниць Єлени. 129. «…золота десять талантів». – Вага гомерівського таланту невідома. Бронзові злитки, знайдені в Фесті, важать до 40 кілограмів, вага егінського таланта – близько 37 кг. 198. «Кучеріми острижем…» – На ознаку трауру стародавні греки мали звичай відрізати пасмо волосся і присвячувати його померлому. Цей звичай був поширений і в післягомерівські часи. 208. Нитку життя, тобто долю людини, в старогрецькій міфології звичайно прядуть Мойри, богині людської долі (римські парки). Тут цю нитку пряде сам Кроніон, тобто Зевс. 221 та 228-230. «Зілля, що й біль погамує… в Єгипті, де плодоносна земля… родить багато зілля…» – У староєгипетській медицині відомий був «мемфіський камінь», прикладанням якого анестезували біль. Єгипет вважається першою вітчизною лікування рослинами, у протилежність стародавній Халдеї, вітчизні астрологів та ворожбитів, де лікували лише заклинаннями. 228. Полідамна і Фтон – подружжя, в якого Менелай жив у Єгипті. 232. «…усі-бо в краю тім із роду Пеана». – Пеан – гомерівський бог лікування. Єгиптян, які здавна добре зналися на лікувальних зіллях, вважали його нащадками. 246. «…ворожого міста». – Мається на увазі Троя. 261-262. Натяк на кохання до Паріса і викрадення ним Єлени, що викликало Троянську війну. 272. «Удерев'янім коні…» – За порадою Одіссея, греки спорядили під Троєю величезного дерев'яного коня, всередині якого сховались воїни, а самі відпливли, удаючи, ніби облогу Трої знято. Не– [516] зважаючи на попередження жерця Лаокоона, троянці внесли коня в Трою; ахейські воїни вночі вийшли з утроби коня й відчинили міські ворота грекам. Так було взято і зруйновано Трою. В переносному розумінні троянський кінь – підступний дарунок. 349. «морський… старець правдивий» – Протей (див. прим, до р. 400). 368-369. «…кривими гачками ловили рибу вздовж берега, – шлун-ки-бо голод їм мучив страшенний». – Гомерівські греки рибу їли тільки з голоду, в разі крайньої потреби. Тому-то й море, «багате на рибу», часто зветься в Гомера «безплідним». 400 і далі. Одіссеєва розповідь про подолання Протея та зрадливість його доньки Ейдотеї першоджерелом своїм має стародавні єгипетські міфи. В переносному значенні Протей – символ мінливості, спритності, невпійманності. 405. «…поріддя прекрасної доньки морської…» – тобто богині моря Амфітріти. 445. Амбросія – їжа безсмертя, якою боги, згідно міфів, живились і користувались для намащувань. 477. «…до Єгипту… ріки, що ллє з неба потоки» – тобто до Нілу, що розливається від дощів. 501. Скелі Гірейські були розташовані, за одними даними, недалеко від Евбеї, за іншими – біля острова Міконоса (в групі Кіклад). Взагалі наведений тут маршрут морської подорожі троянських героїв відбиває плутанину географічних понять у стародавніх греків. 506. Тризубець – рибальське знаряддя, атрибут влади Посейдо-на; тризубець служив для нього також чудодійним жезлом, щоб викликати морську бурю або заспокоювати її. 517. «…дераніше Фієст мав оселю…» – йдеться про острів Кітери недалеко від Пелопоннесу. Наведений тут варіант міфа про вбивство Агамемнона відрізняється від попереднього (див. прим, до І. 35), – ще одно свідчення про неодночасне створення різних частин «Одіссеї». 563-564. Рівнина Еаісійська – за віруванням греків, поля блаженних, загробна країна десь за межами населеного світу, куди боги нібито переносять своїх обранців, щоб дарувати їм безсмертя. Рада-мант – один з осельників Елісійської рівнини, славний своєю справедливістю. [517] 569. «…доводишся Зевсові зятем». – Менелаєва дружина Єлена була дочкою Леди й Зевса, що поєднався з нею в образі лебедя. 617. Коментатори «Одіссеї» здавна вважали, що ім'я Федім, яке означає «світлосяйний, славетний», є лише епітет сідонського владаря, справжнє ім'я якого – Собал (одне з фінікійських складених імен з основою «баал» – володар). В «Одіссеї» згадується ще одне ім'я сідонського владаря – Арібант (XV. 426). 621-624. Опис спільного бенкету, що його, очевидно, готували вскладчину. 640. Перша згадка про свинопаса, якого тут не названо на ім'я. Йдеться про Евмея, звання якого, з додатком епітетів – богосвітлий, пастухів розпорядник, починаючи з пісні XIV, так часто згадуватиметься в поемі, що й справді не буде потреби називати його на ім'я. 680. «Щойно ступив на поріг він…» – Це не значить, що до покоїв Пенелопи треба було сходити вниз, адже жіноча половина – це верхні покої; проте поріг у кожних дверях взагалі був настільки високий, що його треба було переступати, високо піднімаючи ногу, або ж виходити на поріг і сходити з нього; він міг також служити зручним сидінням (порівн. р. 718). 743-744. «Хочеш – безжальною вбий мене міддю, вижени з дому мене…» – Евріклея запевняє, що готова прийняти як не смерть, то вигнання з дому, якщо скаже неправду. Так читають це місце нові дослідники (Берар), замість «залиши мене в домі», що було б позбавлено всякого смислу. 756. Аркесіад – тобто син Аркесія, Лаерт, Одіссеїв батько. 761. «Всипала в кошик ячменю…» – Ячмінь заміняє Пенелопі жертву. 797. Деякі коментатори (Арістарх) вважають, що Іфтіма – не ім'я, а епітет, який означає – «поважна», «шановна». 834. Темна оселя Аїда – підземне царство тіней. ПІСНЯ П'ЯТА 1. Тіфон – старший брат троянського владаря Пріама, коханець богині світання, розоперстої Еос. Вона випросила у Зевса Тіфонові безсмертя, але забула попросити вічної юності, і Тіфон став невмирущим старцем; звідси приказка – жити довше самого Тіфона, тобто досягти глибокої старості. Тіфона (або, як часто пишуть, – Тіто-на) треба відрізняти від гіганта Тіфона (Тіфаона, Тіфоея). [518] 43. Гонець світлосяйний – епітет Гермеса, див. прим, до І. 38. 50. «І, обминувши Перею…» – На підставі нових досліджень, замість назви «Піерія» (місцевість на північ від Олімпу, в Фракії, де нібито жили музи, так звані піеріди), читаємо «Перея» – місцевість у Фессалії, недалеко від гори Олімпу, на якій жили грецькі боги і з якої Зевс послав Гермеса до німфи Каліпсо. Етер, або ефір – надхмарний простір під небесним склепінням. 51. Гермес у вигляді чайки – див. прим, до І. 319. 163. Пліт – тобто примітивне судно. Плотом (гр. «схедіа») у давньогрецькій поезії часто називали судно взагалі. 184-185. «Будьте ж ви свідками… Стіксові води…» – Клятва водами підземної річки Стіксу вважалась найбільшою з клятв, священною для богів і для людей. 250. Судна вантажні. – Мореплавство стародавніх греків знало два види суден: «довгі кораблі», що призначались для швидких переходів, отже, мали видовжену, гостроконечну форму з нешироким дном і довгими бортами, щоб умістити якнайбільше гребців, і «круглі кораблі», для перевезення вантажів, з широким дном і великим, містким трюмом, що надавало судну майже сферичної форми. 272-275. Морські плавання греки провадили без компаса, орієнтуючись на зорі. Серед перелічених тут сузір'їв найважливішим для грецьких моряків було сузір'я Арктос, або Ведмедиці – Велика й Мала, що ніколи не заходять за обрій північного неба («…до купань в Океані-ріці не причетний»). В стародавній Греції, як і тепер на Україні, Арктос ще називали Возом, бо збирання врожаю і перевезення його на великих чотириколісних возах провадилося у них саме тоді, коли це сузір'я стоїть у небі найвище. 277. Острів німфи Каліпсо, за Гомером, містився на крайньому заході відомого стародавнім грекам світу – недалеко від теперішнього Гібралтару. Отже, вертаючись додому, Одіссей прямує на схід, і сузір'я Віз лишається в нього весь час ліворуч. 283. Пагори Солімські – узвишшя в західній частині Малої Азії, за назвою племені солімів. 295-296. В гомерівську епоху знали чотири вітри відповідно до чотирьох сторін світу: східний вітер – Евр; західний – Зефір, здебільшого м'який і теплий, але часом дощовий, непогожий; південний вітер – Нот, що приносив дощі й тумани; північний – Борей, хо– [519] лодний, зимовий вітер. Владарем вітрів вважався Еол – про перебування Одіссея у нього в гостях розповідається в X пісні. 310. Син Пелея – Ахілл, за тіло якого під Троєю точився бій з участю Одіссея. 333-353. Прихована гра слів, побудована на протиставленні імені Левкотеї, білої богині, чорній хвилі, в яку вона поринає. 346. Намітка – тобто хустка з пов'язкою на голові у грецьких жінок, щоб можна було прикривати обличчя, наче серпанком. 445. «Зглянься, хто б ти не був, володарнії» – За віруванням греків, у кожній річці жив однойменний з нею бог. Не знаючи назви річки, до якої приплив Одіссей, він не знає, як назвати її божественного владаря. 488-490. Тут ідеться про давній спосіб видобування вогню, коли нове багаття запалювали від приску старого. ПІСНЯ ШОСТА 3. Земля феакійців – Схерія, куди вони переселилися з такої ж міфічної Гіпереї, розташована недалеко від казкової країни кіклопів. 37 та 58. «Мулів велить запрягти…-» – В гомерівську епоху греки знали повози двох типів: легкі, запряжені кіньми, колісниці на двох невеличких колесах – для подорожувань, перегонів та боїв, і важкі, запряжені мулами вози на високих, міцних колесах – для перевезення вантажів. 74. Гомерівські греки носили вбрання двох типів: хітон – натільну одіж, переважно льняну, і поверх неї надягали хлайну – теплий шерстяний плащ, або фарос – полотняне покривало; верхній плащ, який звався гіматій, являв собою довгу тканину, перекинуту через ліве плече й закріплену над або під правим. 91-92. «Плаття… в ямах топтали…» – За гомерівських часів жінки прали білизну, топчучи її ногами. 105 та 123-124. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням греків, у морях (нереїди), в річці Океані (океаніди), у водах на суходолі (наяди), в полях і луках (лимоніади), в долинах (напеї), в горах (ореади), в лісах (алсеїди), на деревах (дріади) тощо – як втілення відповідних сил природи. Мистецтво зображало їх у вигляді прекрасних дів, нагих і напіводягнених. [520] 159. «Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій». – Йдеться про викуп, який дає молодий батькові дівчини, беручи її заміж. 207-208. «…під захистом Зевса самого всі подорожні і вбогі…» – Зевса вважали покровителем гостинності, звідси епітет – Зевс «гостинний» і «гостям супутник» (див. IX. 271). 221-222. Одіссей виявляє незвичну для гомерівських часів соромливість (див. прим, до III. 464). 288. «Вільно б з мужчинами зналась раніше відкритого шлюбу». – Гомерівські дівчата жили при батьках досить замкнуто. З'являтись на вулиці із стороннім мужчиною вважалось для них непристойним. 310. Припадання до колін та обнімання їх (див. також VI. 142) – один із видів уклінного прохання. Звертання до авторитету господині дому Арети – слід давнього матріархату, коли жінці належала керівна роль у житті роду й сім'ї. 329. «…боялась вона свого дядька» – тобто Посейдона. ПІСНЯ СЬОМА 54-55. Арета, дружина Алкіноя, як видно з цих рядків, доводилась йому сестрою. Це не порушувало найдавнішого звичаєвого права, адже сам Зевс і Гера теж були брат і сестра. Проте далі (рр. 61-65) Арета змальовується як племінниця Алкіноя – явний слід пізнішої епохи, коли шлюб рідних брата й сестри стали вважати кровозмішанням. 59. Плем'я казкових велетнів-гігантів, за переказом, повстало проти богів, але було переможене ними і скинуте в підземне царство. 86-89. В домах заможних греків двері й навіть пороги оббивали золотими, срібними й мідними платівками, так само як стіни оббивались міддю. Темно-синя сталь – особливий емалевий сплав темно-синього кольору, відомий ще в мікенську епоху. 103. В заможних домах гомерівської епохи кількість слуг-не-вільників звичайно була невелика. Круглу цифру «п'ятдесят слу-жебних жінок» треба сприймати як епічну умовність. [521] 137-138. Осяйний дозорець – Гермес. Йому робили узливання перед сном, бо він нібито усипляв людей, доторкаючись до їх очей своїм жезлом, і вночі був охоронцем спокійного сну. 146. Цей рядок перекладено за виправленим текстом, замість традиційного «…Арето, ясна Рексенора божистого донько». 153. «…край вогнища хатнього сів він на попіл-». – Хатнє вогнище – священне місце в домі, осередок культу домашніх богів. Сідати на попіл було ознакою найукліннішого прохання. 197. Прялі суворі – Мойри, богині людської долі: одна з них пряде нитку життя людини, друга, натягуючи нитку, визначає строк життя, і третя, перерізаючи нитку, припиняє життя людини. 245. Ім'я німфи Каліпсо (буквально «та, що ховає»), можливо, семітського походження. 259. Число сім вавилоняни вважали священним числом. 321. Острів Евбея міг здаватися дуже далеким тільки для малоазійських греків, для жителів грецького континенту – це один з найближчих островів. ПІСНЯ ВОСЬМА 18. Син Лаерта – Одіссей. 64. Грецькі народні співці – аеди, або рапсоди – були здебільшого сліпі, сліпцем вважали й самого Гомера. Так само й українських лірників та кобзарів ми уявляємо переважно сліпими. 79. Піфійський храм Аполлона у Дельфах побудовано на тому місці, де, за переказом, Алоллон убив потворного змія Піфона; дельфійське святилище звали Піфо, а жриць, які в ньому пророкували, піфіями. 82. «Початок нещасть» – йдеться про Троянську війну. 111 – 115. В переліку феакійських юнаків майже всі імена пов'язані з морською справою, так само як і ім'я самої Навсікаї або її діда Навсітоя; обидва імені походять від грецького слова навс – корабель, Акроней – той, що спереду корабля, Окіал – той, що біжить по морю, Елатрей та Еретмей – весляри, гребці; Навтей – корабельник, Прімней – стерничий, Амфіал та Анхіал – ті, що живуть по обидві сторони моря, Анабесіней – той, що виходить на корабель, Фтоон – швидкий, Поліней – багатокорабельний, Тектонід – [522] син кораблебудівника, Евріал – належний до широкого моря, На-вболід – вимірювач морських глибин або корабельний списник. 124. В «Іліаді» (X. 351-353) трудова витривалість мулів порівнюється з працездатністю волів: коли пара мулів і пара волів починають разом кожна свою борозну, мули, звичайно, приходять першими. 161-164. Морську торгівлю за гомерівських часів провадили переважно фінікійські купці, грецькі владущі верстви ставились до неї презирливо. 168-175. Ідеалові гомерівської людини, яка величалася «вродою, розумом бистрим, своїми ділами» («Іліада», І. 115), не відповідає відбита в цьому рядку «Одіссеї» підміна «діла» «красномовністю» – ознака значно пізнішої епохи і ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми. 219-228. «Перемагав мене лиш Філоктет… біля Трої…» – Цю згадку про лучні змагання під Троєю, очевидно, теж пізнішу вставку, важко погодити з кінцевими рядками VIII пісні (рр. 577-586), де ніхто ще не знає про участь Одіссея в Троянській війні. 266-369. Ця велика вставка, після якої продовжуються танці та ігри феаків, здавна зветься розповіддю «про перелюбство» Арея й Афродіти. 288. Кітерея – епітет Афродіти за назвою острова Кітери, біля якого вона, за легендою, народилась із піни морської і де було місце її давнього фінікійського культу. Цей епітет, взагалі не властивий гомерівському епосові, знаходимо ще тільки в пісні XVIII. 193. Мабуть, обидва ці місця – пізніші вставки. 318-319. Звичаєве право дозволяло чоловікові, якого зрадила дружина, повернути її батькові і стягнути з нього заплачений за неї викуп. 326 та 343. Описаний у цих місцях, а ще раніше в «Іліаді» (І. 599), нестримний, громоподібний регіт олімпійських богів здобув назву «гомеричного сміху». 348. Йдеться про відшкодування за образу. 361-363. Арей і Афродіта тікають туди, де були найголовніші місця їх культу; Фракія – країна, де особливо шанували Арея. Пафос – місто на острові Кіпрі з відомим храмом Афродіти. Проте за гомерівських часів Кіпр не належав грекам, і згадка про нього – ще одне свідчення, що розповідь «про перелюбство» – пізніша вставка. [523] 443-445. Попередження Арети – натяк на викрадення Еолового міха з вітрами, про що мова йтиме далі (X. 20-47). 492-520. Про епізод з троянським конем розповідають так звані поеми епічного циклу, що виникли пізніше гомерівських. Про падіння Трої розказують поеми «Зруйнування Іліона» та «Мала Іліада». ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА 62-63. Не раз повторюється як своєрідний рефрен (рр. 105, 565 – 566 і далі). 65. «…викликали по тричі ми кожного…» – Триразове викликання вбитих становило обряд прощання з ними, щоб допомогти їхнім душам вернутись до вітчизни, у спеціально споруджені могили-ке-нотафи (див. прим, до І. 239). 101. «…лотоса ласо споживши…» – Звукова гра слів лотоса – ласо відтворює гру слів оригіналу, де слово «лотос» зіставлено із словом «лантано» – забувати (звідси й уявлення про лотос як квітку, що дає забуття). 108-109. «Ні ораниці не орють вони… в них і без оранки… все виростає». – Відтворення гри слів оригіналу. 116-119. «…острівець невеликий… там без ліку диких пасеться кіз…» – Можливо, це острів Капрі (буквально «козиний»), розташований біля Неаполя, недалеко від вулканічної Сицилії, яку слід розуміти під казковою країною кіклопів (буквально – «круглооких»). 125. «…кораблів із червоними грудьми…» – ніс корабля фарбували, звичайно, червоним суриком, а боки смолили, звідси й епітет корабля – «чорний» або «чорнобокий». 213. Бесаги – тобто шкіряні мішки, що їх брали з собою в подорож стародавні греки, щоб зберігати вино. 270. Зевс вважався покровителем подорожніх, що просять захисту і пристановища (див. прим, до VI. 207-208). 359. Амбросія – див. прим, до IV. 445. Нектар – напій богів, що давав їм безсмертя і вічну юність. ПІСНЯ ДЕСЯТА 7. «Замужем дочки його були за своїми братами». – Одруження синів Еола з рідними сестрами – відбиток дуже давньої, порівнюючи з гомерівськими часами, групової форми шлюбу. [524] 86. «Близько-бо сходяться там дня і ночі розбіжні дороги». – Тут відбито відомості стародавніх греків про так звані «білі ночі» на півночі. Очевидно, країна лестригонів з її короткими літніми ночами – найбільш віддалене на північ місце Одіссеєвих блукань. 135. Острів Еея. – В «Телегонії», останній з поем троянського циклу, яка до нас не дійшла, розповідалося, що Кіркея породила від Одіссея сина Телегона («народжений далеко»), який, шукаючи батька, прибув на острів Ітаку. Одіссей збройно виступив проти прибулих чужоземців і був смертельно поранений рукою Телегона. Довідавшись про те, що він убив свого батька, Телегон забрав з собою на Еею Пенелопу, з якою потім одружився, і Телемаха, дружиною якого стала Кіркея. 190-192. Натяк на тумани, під час яких ні по сонцю, ні по зорях, по яких орієнтувались мореплавці, не можна встановити, де схід, а де захід. 222. Грецькі жінки працювали за верстатом не сидячи, а ходячи навколо нього (див. рр. 226-227). 235. Світле прамнейське вино – з виноградників гори Прамни на острові Ікарії (є ще однойменні міста біля Смірни та на острові Лесбосі). 280. Греки вітались, не подаючи один одному руку, а лише торкаючись нею плеча (див. прим, до III. 35). 302. Світлий дозорець – епітет Гермеса (див. прим, до І. 38). 305. Молі – назва якогось чудодійного зілля або цілющого коріння. Це назва, можливо, не грецька, тому Гомер і відносить її до «мови богів». 350-351. Дочки гаїв, джерел і потоків – німфи (див. прим, до VI. 105). 441. «Хоч він і родичем був мені близьким». – Еврілох був небожем Одіссея. 469. «…Ори пройшли своє коло…» – Ори – богині, що доглядали порядку в природі та змінювали пори року. 492 – 495. Тіні померлих у підземному царстві, за віруванням стародавніх греків, були позбавлені здатності мислити. Лише тінь фіванського віщуна Тіресія (який фігурує живим у трагедії Есхіла «Едіп-цар») зберегла непорушним свій розум і дар віщувати майбутнє. [525] 513-514. Ахерон, Кокіт, Піріфлегетон, Стікс – річки в підземному царстві мертвих. 518. Опис жертовного обряду для виклику померлих, про який розповідається в пісні XI. ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА 14. «…країна людей кімерійських…» – в уявленнях греків про цей народ відбито неясні відомості про найдальші північні краї з їх полярними ночами. 38 – 43. Цей опис «блідого жаху» й болю за віднятих смертю та війною, особливо в юному віці, привертав увагу поетів, починаючи з античності; так, уже Вергілій відтворив його в «Георгіках» та в «Енеїді». 102. Йдеться про осліплення Поліфема (IX пісня), що накликало гнів його батька Посейдона на Одіссея та його супутників. 107. Міфічний острів Трінакія, де паслись священні бики Геліо-са, – місце наступних пригод Одіссея (XII. 260 і далі). Трінакія буквально – тризубець. Майже так само називали стародавні греки Сицилію – Трінакрія (буквально – трикутник). Пізніше ці назви ототожнювались. 134-135. Як здійснилось віщування Тіресія про легку смерть Одіссея, – розповідається в післягомерівській поемі «Телегонія». 186. Натяк на не властиві гомерівській добі форми судочинства – очевидно, пізніша вставка. 235-386. Перелік жінок, що фігурують у грецьких міфах. 271-280. Міф про Едіпа, що вбив свого батька й одружився з своєю матір'ю Епікастою (за іншими – Йокастою) – став основою трагедій Софокла «Едіп-цар» та «Едіп в Колоні». 287-297. Вродливу Перо, сестру Нестора, батько, пілоський владар Нелей, обіцяв видати за того, хто приведе йому стадо фесса-лійського державця Іфікла. Це зробив для Біанта, який сватався до Перо, брат його Мелампод – засновник культу Діоніса, «віщун бездоганний», що розумів навіть мову тварин. Про чудеса, які творив Мелампод, розповідає приписувана Гесіодові поема «Меламподія». 299-300. Кастор і Полідевк (рим. Поллукс) – сини Леди: Полі-девк, народжений від Зевса, був безсмертний, а Кастор – син Тінда-рея – звичайна людина. Після смерті Кастора Полідевк уділив йому [526] половину свого життя, і відтоді брати жили, поперемінно вмираючи й воскресаючи. Так ці брати Діоскури (тобто діти Зевса) стали зразком братньої дружби, – про них згадується і в уривках з «Кіпрії» (поеми троянського циклу), які збереглися. Сузір'я Близнюків названо так на честь братів Діоскурів. 315-316. Осса і Пеліон – гори недалеко від Олімпу, що здавна вважався оселею богів. У цих рядках відбивається пізніший погляд на Олімп, як лише на перший ступінь до оселі богів у небі. Вергілій відбив це в «Георгіках». 318. «Син Зевса і пишноволосої Лети» – Аполлон. 326-327. Мера – супутниця Артеміди, убита нею після того, як вона породила Локра від Зевса; Клімена – дружина Філака й мати Іфікла; Еріфіла – дружина Амфіарая, мати Алкмеона, підкуплена Полініком, сином Едіпа, умовила Амфіарая взяти участь у поході на Фіви, наперед знаючи, що він не вернеться живий, – за це була убита Алкмеоном. 382. Товаришами Одіссея Гомер весь час називає його супутників на кораблі. Тут мова йде про бойових товаришів Одіссея з боїв під Троєю – про Ахілла, Еанта та ін. 384. Йдеться про Агамемнона, якого вбила Клітемнестра. 412-456. Весь цей уривок з сатирою на жіночу зрадливість та грубуватістю висловів – данина смакам пізніших слухачів гомерівських поем. 471. Еакід – тобто внук Еака, син Пелея, Ахілл. 489. В цій славетній репліці Ахілла є слово, про яке здавна сперечаються коментатори і якого більш ніде нема в Гомера; це слово «епарурос» – батрак. 492. Благородний син Ахілла – Неоптолем. 523. Йдеться про троянського коня (див. прим, до IV. 272). 539. Асфодел. – Підземні луки в міфічному царстві мертвих заквітчані асфоделом (рід лілеї). Цій квітці належало почесне місце в старогрецькому заупокійному культі. 543-551. Про Еанта див. прим, до III. 109. Гнів Байтової тіні на Одіссея сягає ще їх земного суперництва, що призвело до смерті Еанта. Коли Фетіда, мати Ахілла, після його загибелі під Троєю пообіцяла синову зброю тому, хто найхоробріше відбивав його тіло від троянців, претендентами на нагороду виступили Еант і Одіссей. Для безстороннього розв'язання справи вирішили підслухати думку [527] ворогів. Троянські дівчата, які сперечались на цю тему під впливом Афіни, дали перевагу Одіссеєві. Ображений Еант збожеволів і покінчив самогубством. 565 – 600. Тут відбиваються інші, пізніші уявлення про загробне життя, – померлі не позбавлені тіла й людських почувань. 577. Пелетр, або плетр – міра площі, приблизно 0,087 гектара. 593-600. Сцена важкої і безплідної праці Сізіфа, з її характерним уповільненим ритмом. 601-604. Ще один зразок пізніших уявлень греків – злиття образів Геракла-героя, тінь якого перебуває в підземнім царстві, і Ге-ракла-бога, що з дружиною, богинею молодості Гебою, живе серед небожителів. 621. Гірший муж – мікенський владар Еврістей, для якого Ге-ракл зробив свої дванадцять подвигів і в числі їх – викрав триголового пса Кербера з підземного царства. ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА 39. Тут мова йде, як вважають коментатори, про південно-західне узбережжя Італії, навпроти острова Капрі. 61. Скелі блуденні – міфічні скелі, розташовані близько Мессін-ської протоки між островом Сицилією та італійським узбережжям; вони то розсуваються, то зближаються і тоді розвалюють кораблі, що поміж ними пропливають. Кіркея дає на вибір Одіссеєві дві дороги – поміж блуденних скель та поміж Скілли й Харібди (див. далі); Одіссей вибирає останню. 69-72. Поет згадує тут міф про похід Ясона та інших аргонавтів (від назви корабля «Арго») до Еета, владаря Колхіди (Кавказьке узбережжя Чорного моря), по золоте руно. 85 та 104. Міфічні страховиська Скілла й Харібда, як пояснювали ще античні коментатори, жили одне проти одного в Мессінській затоці. 124. Кратеїда (сильна) – мати жахливої Скілли. 129-136. Сім черід худоби й сім овечих отар, по півсотні голів у кожній (корови і вівці символізують дні і ночі), – міфологічний образ п'ятдесяти тижнів, що становлять грецький місячний рік, на алегоричність якого звернув увагу ще Арістотель. Цей образ трохи інакше відтворено в загадці Клеобула, одного з семи грецьких муд– [528] реців: «в одного батька (рік) є дванадцять синів (місяців), які мають тридцять білих дочок (дні) і тридцять чорних (ночі), що весь час умирають і воскресають». (За іншими відомостями, ця загадка пов'язується з ім'ям поетеси Клеобуліни, дочки Клеобула з Лідії.) 253. Грецькі риболови поміж гачком і волосінню прикріпляли рогову трубку, щоб риби не відгризли його разом з приманкою. 317-318. Кожен красивий грот або печеру поетична фантазія греків заселяла вродливими німфами. 343. Для стародавніх греків принесення жертви богам, по суті, становило спільну з ними учту. 357. Не маючи під руками потрібного в жертовному ритуалі ячменю, супутники осипали жертовну тварину дубовим листям. ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА 14-15. «…а потім, з народу зібравши, своїми втрати повернем». – Покриття витрат за рахунок мас – яскраве свідчення експлуатації їх аристократією, що народжувалась. 77. Камені з пробитими в них дірками – причали, до яких прив'язували линвами корабель, обернений до берега кормою. 81. (Див. прим, до VI. 37 та 58). Греки гомерівських часів не запрягали в вози більше двох-трьох коней, – порівняння з четвернею – відбиток пізнішої доби. 92. Цікавий контраст поміж тяжкими переживаннями Одіссея, його бажанням побачити хоч би «дим, що над рідним підноситься краєм» (І. 58), до якого він поривався цілих двадцять років, – і сном Одіссея перед самим порогом своєї вітчизни, якої він, ставши на її берег, не впізнає (р. 188). 105-107. Камінні амфори та кросна – мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер. 130 та 140-142. Посейдон – один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Фе-акійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки «рід свій славетний від нього виводять». 155-157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу – колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії (р. 160). [529] 246. «…пасовиська для кіз і свиней тут чудові». – В традиційному тексті «Одіссеї» та й у більшості перекладів читаємо – «для кіз і биків». Це суперечить ясній вказівці Гомера (XIV. 100 – 108), що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань. 259-271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом. 377. Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки – з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті. 388. «…з Трої… світлу намітку зривали…» – тобто руйнували її мури. 412. Спарта завжди славилась красою своїх жінок. 424. «5 домі Атріда» – тобто у Менелая. ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА 31. «…присів перед ними…» – Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих. 55. Ім'я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в «Іліаді» до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з'ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів. 85. За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками. 100-107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці. 144. Евмей тут уперше називає ім'я Одіссея. 204. Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея. 232. Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками. 247. Торгові зв'язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху. [530] 263-265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам'ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів. 283-284. Хибне уявлення про те, ніби єгиптяни боялись грецьких богів, було властиве грецьким авторам також і в пізніші епохи. 316. Ім'я Федон означає бережливий, жалісливий. 324. Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер «ретельно оброблене, куте залізо». 327-328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба («Іліада», XVI. 235), віщували з шелесту його листя. 379. Етоліець – житель Етолії (західна частина середньої Греції). 399. Скидання зі скелі – один із способів страти у стародавніх греків. 482. Пояс блискучий – бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін. ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА 1. Початок безпосередньо пов'язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV. 16. Батько Пенелопи – Ікарій; про братів її ніде більше не згадується. 33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі. 134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі. 160. З'явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід – країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи. [531] 249, 254. Поліфід – син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків «Одіссеї». Гіпересія – місто на півночі Пелопоннесу. 272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину. 295-297. Круни, Халкіда, Фея – місцевості в Еліді. 299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії. 301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523). 356. Дружина Лаерта – Антіклея (див. XI. 85). 388. «…в дім цього мужа» – тобто в дім Лаерта. 403-404. Сирія, Ортігія – міфічні острови. 415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю. 526. «Яструб, провісник швидкий Аполлонів…» – Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові. ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА 34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим. 75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною. 207. Афіна, яка народилася з г