Одіссея

�лови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, – богиня-войовниця, – вважалась і богинею воєнної здобичі. 247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, – тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят. 269. Справа Ареєва – тобто бойова сутичка. 288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно. [532] 381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю. 421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів. ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА 199. «Дав йому й палку Евмей…» – в ориг. – скіпетр, – палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37). 207. Неріт, Ітак і Поліктор – сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім'ям одного з них став зватися цей острів, ім'ям другого – гора в північній його частині, ім'ям третього – місцевість Полікторіон. 323. «…дні рабської долі…» –див. прим, до IV. 11 – 12. 339. «Сів на порозі обтесанім…» – В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам'яні. 441. «…до праці гіркої примусили…» – один з численних випадків звукової гри оригіналу. 443. Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато. 541. «Голосно чхнув Телемах…» – Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась. ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА 6-7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди. 28-29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі. 77. «Підперезали» – тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла. [533] 139-140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку. 158-162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка. 182. Гіпподамея та Автоноя – служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним. 246. Ясійський Аргос – тобто весь Пелопоннес. 263. «На колісницях проворні їздці». – В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць. 328-329. Заїздом (гр. «лесха») – тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість «лесхи» люди збирались біля вогню в кузні. ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА 27-28. «…збіжжя з мірки черпає моєї…» – тобто «їсть мій хліб». Йдеться тут про «хенік» – трохи більшу за літр мірку сипучих тіл, що вважалась денною прожитковою нормою на одну людину. Саме слово «хенік» – пізнішого походження, як і весь цей уривок. Відоме воно з афінського прислів'я «не сідай на хенік» – тобто на мінімальний пайок, інакше кажучи – «не будь бездіяльним». 34. «Із золотим каганцем…» – теж вказівка на пізніше походження уривка, бо за гомерівських часів доми освітлювались лише вогнищем, смолоскипами та жаровнями. 86. «…наче дар Аполлона…» – буквально «з ласки Аполлона», який був втіленням молодості й покровителем юнаків. 144-145. За гомерівських часів не вважалось неетичним говорити про майбутню смерть близької людини. 163. «…не із дуба ти виріс… не із скелі…» – подібне до нашого «не з неба ж ти упав». Пенелопа запитує гостя приказкою, побудованою на міфі про походження людей від каменя або від дуба. Розповідають, що в давнину був звичай викидати новонароджених, яких не хотіли виховувати, на скелі або в дупло порохнявого дерева. Не знаючи, [534] хто їх справжні батьки, про них говорили, що вони походять від дуба або від скелі. 174. Дев'яносто міст – епічне кругле число. 175. «Різні там мови змішалися…» – Гомер називав п'ять племен, що жили на Криті, в тому числі етеокритів, тобто корінних критян, доахейських осельників острова, і навіть дорійців, які значно пізніше оселились на середземноморському узбережжі, – ще одне свідчення різночасного походження окремих частин поеми. 178-179. «…володарив дев 'ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник…» – Міф про відновлення верховної влади раз на дев'ять років за допомогою магічного єднання з Зевсом, в розмові з яким володар одержує нові закони для країни, дуже давній. В основі його – первісне уявлення про зв'язок добробуту країни з фізичним станом її володаря, якого або вбивали, або обмежували певним строком урядування, що його можна було продовжувати. 183. Етон – вигадане ім'я Одіссея. 188. Амніс – місто на острові Криті, Ілітія – богиня пологів, покровителька породіль, пізніше ототожнена з Артемідою. 225-231. Після багатьох сперечань, де саме була зображена сцена оленя з собакою (вишита на плащі чи вигравірувана на пряжці), вчені на підставі нових археологічних відкрить погодились на другому припущенні. 260. Злоіліон – тобто лихої пам'яті Іліон, з яким пов'язано багато сумних спогадів. 337-338. Рідкісне у Гомера випадкове римування. 408-409. Гра слів – одворотний був досі та Одіссей – відтворення відповідної гри слів оригіналу. (Див. також І. 61 – 62.) 428-466. Епізод ловів на Парнасі навіть за глибокої давнини був не у всіх списках «Одіссеї». Так, Платон знає цей епізод, а Арі-стотель («Поетика», VIII) хвалить Гомера за те, що той не все описував, що трапилось з його героєм, наприклад, як було поранено його на Парнасі. 467-475. Сцену впізнання Одіссея старою нянею високо цінували з найдавніших часів, починаючи з Ціцерона, Діонісія галікар-наського та ін. 473. Доторкнутись до підборіддя співбесідника було у греків ознакою любові та ніжного прохання. [535] 563-567. Гра слів оригіналу, яка дуже захоплювала стародавніх греків і римлян (Платон, Горацій, Вергілій). 573. Сокири одна за одною вряд устромлялись лезами в землю так, щоб обухи утворювали пряму лінію і стріла могла пройти через вушка всіх дванадцяти сокир. ПІСНЯ ДВАДЦЯТА 63. «Нехай би страшна мене буря схопила…» – Так само Єлена («Іліада», VI. 345) висловлювала жаль, що вихор не вхопив та не втопив її в морі ще в день її народження. Несподіване зникнення людини приписували вихорові, який відносить її на острів щасливих. 64. Пітьма й туман, що вкривають на заході гирло ріки Океану, – тобто шлях до А'іду, царства смерті. 66. Дочок Пандарея, що вкрав золотого пса з критського храму Зевса, – Аедону (див. XIX. 518), Клеотеру і Метопу – за батьків злочин Зевс покарав наглою смертю в квітучому віці. 113-114. Грім з безхмарного неба був віщим знаком. З цим не в'яжеться згадка про хмару в рядку 104, мабуть, вставленому пізніше. 156. «…для всіх-бо тут свято сьогодні…» – свято початку місяця на честь Аполлона (див. також XX. 276 – 277). 187. На суходолі Одіссей мав пасовиська і стада (див. XIV. 100 – 107). 210. Край кефаленський – прилегла до Ітаки частина суходолу та сусідніх островів («Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий». – IX. 24). 242-243. «…ліворуч злетів перед ними високолетний орел…» – Птах, що з'являється в небі з лівого боку, вважався поганою прикметою. 299-300. Ктесіпп «…вхопив… з корзини ногу волячу…» – В хлібні кошики (див. XX. 254-255) за гомерівських часів м'яса не клали, – місце для нього було на «блискучих» столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом (див. І. 111-112, або XXII. 438-439), та й м'ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок. 301-302. «…усміхнувся… глузливо» – в ориг. «сардонічно» (сар-доніон). Сардонічний сміх – в'їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією) [536] пов'язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку «сардонічну» усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей – пізнішого походження. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША 7. «Ключ дуже гарний…» – явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441). 120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку – очевидно, на подвір'ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити. 145. Обов'язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою. 148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає «незвичними та ніжними». 295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп'янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, – у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки. 395. «Чи не сточили ще рога…» – На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров'ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА 1. «Скинув із себе лахміття тоді Одіссей…» – як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла. 55-64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф – по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів. [537] 79. Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили. 122. Четверошкурий щит – покритий чотирма шарами товстої шкури. 232, 235. «Подужать» – «Алкімів син дужий» – гра слів. В оригіналі ім'я Менторового батька – Алкім – означає дужий, відважний. 239. Див. прим, до І. 319. 334. Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього. 481. За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ 88. Поріг кам'яний. – Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями. 162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі. 190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя – в природі, має символічний характер. 201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца. 218-224. Приклад Єлени й Паріса («чужинця»), наведений Пенелопою, – мало виправдана в її аргументації пізніша вставка. 245. Імена коней, що возять Еос понад світом, – Ламп і Фаетон, – означають сяйво, блиск – так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса – Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132). 248-249. «Ще не дійшли ми з тобою… до краю наших випробувань…» – Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема «Телегонія». 296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня «Одіссея» закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне [538] закінчення, як «відхід до сну». Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту «Одіссеї», визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв'язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна – богиня світанку Еос. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА 1. Гермес кілленійський. – Гермес народився на горі Кіллені. 5. Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам'ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні. 11 – 12. Левкадська скеля – біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса – на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце. 26-27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв. 37. Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл. 46. «…волосся собі обстригали» – див. прим, до IV. 198. 47-48. Мати – морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи – сорок дев'ять її сестер-нере'щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина. 60. Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість – дев'ять муз – і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев'ять муз – ще один доказ того, що даний текст – пізнішого походження. 195. Ім'я Пенелопи, що «вірна лишилась… Одіссею», стало прозивним для означення вірної дружини. 199. «…така Тіндареєва донька…» – Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей. 252. Одна з небагатьох в «Одіссеї» згадок про рабство (див. IV. 11 та ін.). 304-306. Алібант – місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від «аліо» – блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою [539] долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт – означає гнаний, Афідант – той, кого не щадили, Поліпемон – багатостраждальний. 378. Нерік – місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу. 429. Кефаленянами названі тут женихи з Сами, Дуліхію й Закінту (див. прим, до XX. 210). 502-503. Афіна в вигляді Ментора розпочала опікуватись Теле-махом у І пісні «Одіссеї» і в цьому ж вигляді з'являється наприкінці поеми, опікуючись його «незламним у нещастях» батьком. 523. Міднощокш шолом – тобто з мідними платівками, що прикривали щоки й скроні. СЛОВНИК МІФОЛОГІЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ Автолік – син Гермеса і смертної Хіони, Одіссеїв дід з боку матері, знаменитий злодій та дурисвіт, що успадкував ці властивості від свого батька. Умів перевтілюватись та робити невидимою кожну вкрадену річ і при тому так ловко клястися, що його не можна було звинуватити в порушенні клятви. Саме від нього «удатний на все» Одіссей успадкував свою хитрість. – XI. 85; XIX. 394, 399, 403 та ін.; XXI. 220; XXIV. 334. Автоноя – служниця Пенелопи. – XVIII. 182. Агамемнон – син Атрея (Атрід), володар Мікен та Аргоса, брат спартанського владаря Менелая, вождь греків у Троянській війні. Після зруйнування Трої, захопивши у здобич Кассандру (див. однойменну драму Лесі Українки), вертається додому й падає жертвою Егіста, що став коханцем його дружини Клітемнестри. Месником за батька став син його Орест, що вбив свою матір Клітемнестру (ця історія стала сюжетом Есхілової трилогії «Орестея»). – 1. 30; III. 143, 156 та ін.; IV. 532 та ін.; VIII. 77; IX. 263; XI. 168, 387 та ін.; XIII. 383; XIV. 70, 117, 497; XXIV. 20 та ін. Агелай – син Дамастора, один із женихів, убитих Одіссеєм. – XX. 321, 339; XXII. 131, 212, 327 та ін. Адреста – служниця Єлени, дружини Менелая. – IV. 123. Аедона (гр. «соловей») – дочка Пандарея, дружина Зета, Амфіо-нового брата, мати Ітіла. З заздрощів до Ніоби, дружини Амфіона, вирішила вбити одного з її синів, але помилково в темряві заколола свого власного сина Ітіла. Зевс обернув Аедону в солов'я, спів якого – безнастанний плач матері за своїм сином. – XIX. 518. Аїд (невидимий) – син Кроноса й Реї, брат Зевса. Після перемоги над титанами одержав підземне царство, де й владарював над тінями мертвих разом із своєю дружиною Персефоною. Друга назва Аїда – Плутон, бо він володіє глибинами землі, звідки люди здобувають свої багатства. Молячись Аїдові, вдаряли руками об землю; в [541] жертву йому приносили чорних тварин, одвертаючи при цьому свої обличчя. Слово «АХд» означає також підземне царство мертвих. – НІ. 410; IV. 834; VI. 11; IX. 524; X. 175, 491 та ін.; XI. 47, 151, 211, 426, 571, 625 та ін.; XII. 17, 21, 383; XIV. 156, 207; XV. 350; XX. 208; XXIII. 252, 322; XXIV. 204, 264. Акаст – володар острова Дуліхію. – XIV. 336. Акроней – один з юнаків феакійських. – VIII. 111. Апектор – житель Спарти, з дочкою якого одружився Мега-пент, син Менелая. – IV. 10. Алібант – місто в Південній Італії. Вигадана батьківщина Одіссея. – XXIV. 304. Аліферс – син Мастора, друг Одіссея, ітакійський ворожбит, що віщував з льоту птахів. – II. 157, 253; XVII. 69; XXIV. 451. Алкандра – дружина фіванця Поліба. – IV. 125. Алкім (дужий) – батько Ментора. – XXII. 235. Алкіной – онук бога морів Посейдона, мудрий володар феаків – міфічного народу моряків, що жили на казковому острові Схерії. Він гостинно прийняв Одіссея, викинутого бурею на берег, і допоміг йому вернутися додому. На острові Керкірі, який ототожнювали зі Схерією, існував культ Алкіноя. – VI. 12, 139, 299 та ін.; VII. 10, 132, 208, 308 та ін.; VIII. 2, 118, 235, 370 та ін.; IX. 2; XI. 346 та ін.;ХШ. 3,64, 171таін. Алкіппа – служниця Єлени. – IV. 124. Алкмена – дочка мікенського владаря Електріона, дружина Ам-фітріона. Від Зевса, який поєднався з нею, прибравши вигляд Ам-фітріона, породила славетного героя Геракла, а від чоловіка – смертного сина Іфікла. – II. 120; XI. 266. Алкмеон – син Амфіарая й Еріфіли, вождь так званих епігонів (нащадків) у поході на Фіви. – XV. 248. Алоей – син Посейдона, бог обмолоту зерна (алое – тік; від цього й походить ім'я), чоловік Іфімедеї, батько гігантів – Ота й Ефіальта, які щороку виростали на цілий сажень. Брати Алоеди (сини Алоея), домагаючись кохання Гери й Артеміди, задумали вилізти на небо, а для цього – звалити гору Оссу на Пеліон, але були вбиті стрілою Аполлона. Алоеди тримали в ув'язненні бога війни Арея, якого тільки на тринадцятому місяці визволив Гермес. – XI. 305. Алфей – найбільша річка на Пелопоннесі, а також бог цієї річки. – III. 489; XV. 187. [542] Амітаон – син Кретея і Тіро, брат Есона й Ферета. – XI. 259. Амніс – гавань на північному узбережжі Крита, в гирлі ріки з такою ж назвою. – XIX. 188. Амфіал – найкращий із стрибунів феакійських. – VIII. 114, 128. Амфіарай – володар Аргоса й ворожбит, правнук Мелампода (див. прим, до XI. 326-327). Після невдачі походу сімох аргейських вождів проти Фів (міф про події, пов'язані з цим походом, ліг в основу епічних поем «Фіваїда» й «Епігони», які не збереглися, і використовується також у трагедіях Есхіла, Софокла й Евріпіда) Амфіарай під час втечі був поглинутий землею, але боги дарували йому безсмертя. Культ Амфіарая з оракулами в присвячених йому храмах існував у багатьох містах Греції. – XV. 244. Амфілох – син Амфіарая й Еріфіли, брат Алкмеона, віщун ар-госький, учасник походу епігонів на Фіви, один з претендентів на руку Єлени і учасників Троянської війни. – XV. 248. Амфімедонт – один з женихів, убитий Телемахом. – XXII. 242, 277 та ін.; XXIV. 103 та ін. Амфіном – син Ніса з Дуліхію, найрозсудливіший і найчесні-ший з женихів. – XVI. 351, 394; XVIII. 119, 395 та ін.; XX. 244; XXII. 89 та ін. Амфіон – а) владар в Орхомені, син Іаса, батько Хлоріди, яка в шлюбі з Нелеєм стала матір'ю Нестора. – XI. 283; б) син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом заснував Фіви. – XI. 262. Амфітея – дружина Автоліка, бабка Одіссея. – XIX. 416. Амфітріта – морська володарка, дочка морського бога Нерея й Доріди – дружина Посейдона, поряд з яким возсідала з тризубцем у руках на колісниці, запряженій тритонами. Культ її – дуже давнього походження. – III. 91; V. 422; XII. 60, 97. Амфітріон – чоловік Алкмени, матері Геракла. – XI. 266, 270. Анабесіней – один з юнаків феакійських. – VIII. 113. Андремон – етолійський вождь, батько Фоанта. – XIV. 500. Антікл – один із грецьких воїнів, що в дерев'яному коні увійшли в обложену Трою. – IV. 286. Антіклея – дочка Автоліка, дружина Лаерта, мати Одіссея, що вмерла після його від'їзду в Трою. – XI. 85. Антілох – старший син пілоського володаря Нестора, друг Ахіл-ла після загибелі Патрокла. Наприкінці Троянської війни загинув [543] від руки Мемнона, прикриваючи собою батька. – III. 111; IV. 187 та ін.; XI. 468; XXIV. 16 та ін. Антіной – син Евпейта, найзухваліший з женихів Пенелопи; робив замах на життя Телемаха, упав першою жертвою від руки Одіссея. – І. 383; II. 84 та ін.; IV. 628 та ін.; XVI. 363 та ін.; XVII. 374 та ін.; XVIII. 34 та ін.; XX. 270; XXI. 84 та ін.; XII. 8, 48; XXIV. 179, 424. Антіопа – дочка Асопа, мати Амфіона й Зета. – XI. 260. Антіф-списоборець – а) син Египтія з Ітаки, один із супутників Одіссея, що загинули в печері Поліфема. – II. 19; б) старий ітакієць, друг Одіссея. Антіфат – а) міфічний владар лестригонів. – X. 106 та ін.; б) віщун, син Мелампода, батько Оїкла, дід Амфіарая. – XV. 242. Анхіал – а) один із феаків. – VIII. 112; б) батько тафійського вождя Мента. – І. 180, 418. Апірея – казкова країна, батьківщина Еврімедуси, служниці Аре-ти. – VII. 8. Аполлон (Феб) – син Зевса й богині Лето, батько Орфея, брат Артеміди, одержав від Гермеса винайдену останнім ліру і став богом муз, звідси його прізвисько – Мусагет. У Троянській війні допомагав троянцям. Згадується дуже часто – майже в усіх піснях «Одіссеї». Аргеї – жителі Аргоса (Пелопоннеса); у Гомера – спільне ім'я для всіх греків, що брали участь у Троянській війні. Багато разів згадуються в багатьох піснях поеми. «Арго» – корабель, на якому аргонавти на чолі з Ясоном їздили в Колхіду по золоте руно. – XII. 70. Аргос – за гомерівських часів – Арголіда, область на Пелопоннесі, а пізніше й головне місто Арголіди; Аргосом називали також увесь Пелопоннес, що північно-східною його частиною, з головним містом Мікенами, володів Агамемнон, а рештою – Діомед. – І. 344; III. 251 та ін.; IV. 99, 562, 816 та ін.; XV. 80, 224 та ін.; XVIII. 246. Аргос пеласгічний – Фессалійська рівнина біля річки Пенея, володіння Ахілла. – XXIV. 37. Аргос (проворний) – ім'я собаки Одіссея. – XVII. 291, 300, 326. Арей (Арес) – син Зевса й Гери, грізний бог війни. – VIII. 115, 267, 309, 517 та ін.; XI. 537; XIV. 216; XVI. 269; XX. 50. Арет – син Нестора. – III. 414, 440; XVI. 395; XVIII. 413. [544] Арета – дочка Рексенора, племінниця і дружина Алкіноя. – VII. 54, 141, 231, 335; VIII. 423 та ін.; XI. 335; XIII. 57 та ін. Аретуса – джерело на острові Ітаці. – XIII. 408. Аріадна – дочка критського володаря Міноса. Давши Тесеєві провідну нитку, вона допомогла йому вибратися з лабіринту, де він убив страховище Мінотавра, і втекла разом з ним, але Тесей покинув її на острові Наксосі; тут вона стала жрицею і дружиною Діоніса й загинула від стріли Артеміди. В «Одіссеї» (XI. 321) Артеміда вбиває Аріадну з волі самого Діоніса. Арібант – сідонянин, дочка якого викрала юного Евмея. – XV. 426. Аркесій – батько Лаерта. – XIV. 182; XVI. 118. Арктос – сузір'я Великої Ведмедиці (або Віз) і Малої. (Див. прим, до V. 272-275). Арней – див. Ір. Артакійські джерела – криниці в країні лестригонів. – X. 107. Артеміда – дочка Зевса й Лето, сестра Аполлона, богиня-мис-ливиця, вважалась також богинею рослинності і родючості, пізніше стала богинею Місяця й ототожнювалася з Селеною. Озброєна луком із стрілами, так само як і її брат Аполлон. Асоп – річка в південній Беотії та північно-східній Аттіці, а також бог цієї річки, батько Антіопи. – XI. 260. Астеріда – невеличкий острів у протоці між Ітакою й Самою. – IV. 846. Асфаліон – служник Менелая. – IV. 216. Атлант – титан, брат Прометея, батько німфи Каліпсо. За гомерівським міфом, підтримує стовпи, що підпирають небосхил, за іншими – тримає небо на своїх плечах. Місце його перебування – крайній захід, звідси й назва Атлантичного океану і гірського пасма в північній Африці (Атлас). – І. 52; VII. 245. Атрей – батько Атрідів. – IV. 462, 543; XI. 438. Атріди (сини Атрея) – Агамемнон і Менелай. – III. 136; V. 307; XVII. 104; XIX. 183; XXIV. 35. (Див. прим, до І. 35.) Афідант – вигаданий батько Одіссея, син Поліпемона. – XXIV. 305. Афіна – Зевсова донька, богиня наук, мистецтва і ремесла, переможної війни і мирного процвітання, покровителька Аттіки й Афін; [545] весь час допомагала Одіссеєві в його блуканнях; згадується майже у всіх піснях «Одіссеї». Див. також Паллада Афіна. Афіни – головне місто Аттіки, священне місто богині Афіни, з найдавніших часів основний центр її культу, з VI ст. до н. ери – центр грецької культури класичної епохи. Афродіта – богиня краси й кохання; за однією міфічною версією – вийшла з морської піни і вперше ступила на землю на острові Кіпрі (звідси її епітет – Кіпріда), за другою – дочка Зевса й Діони. За Гомером – дружина Гефеста, за іншими міфами – дружина Арея. Мати юного бога кохання Ерота, має ще ім'я Кітереї – від місця її культу на острові Кітери. Ахеї – одне з найдавніших грецьких племен, що, прийшовши з півночі, завоювали корінне плем'я пелазгів і змішалися з ними. В Го-мера це (так само як назви «аргеї» або «данаї») – назва греків взагалі, – зустрічається багато разів майже у всіх піснях поеми. Ахерон – річка в підземному царстві мертвих, через яку тіні померлих переправляються в Аїд. Назва взята від річки Ахеронта в Епірі, яка швидко біжить у темних ущелинах. – X. 513. Ахілл, або Ахіллес – син фессалійського владаря Пелея і морської богині Фетіди, внук Еака, головний герой «Іліади». Щоб Ахіл-лові не могла пошкодити ніяка зброя, Фетіда ще немовлям викупала його у водах Стіксу, держачи сина за п'ятку, якої таким чином не торкнулась чудодійна вода. Після багатьох подвигів під Троєю Ахілл все ж був убитий стрілою Паріса, яку Аполлон спрямував у єдине вразливе місце на тілі Ахілла – п'яту (звідси вислів – «ахіллесова п'ята»). – III. 106 та ін.; IV. 5; VIII. 75; XI. 467, 546 та ін.; XXIV. 15, 72 та ін. Аякси, або Еанти – див. Еант великий, Еант малий. – Дружба братів Еантів часто була сюжетом творів мистецтва. В переносному розумінні два Аякси – нерозлучні друзі. Боетід – Етеон, син Боетів, управитель в Менелаєвому домі. – IV. 31; XV. 95. Борей – північній вітер. – V. 296, 328 та ін.; IX. 81; X. 507; XIV. 253, 476 та ін.; ХІХ.200. Волопас – сузір'я, що видно недалеко від Воза (Великої Ведмедиці). – V. 272. Воронячі скелі – мис на острові Ітаці. – XIII. 408. [546] Всеахеї – спільна назва всіх греків гомерівського часу. – І. 239; XXIV. 32. Галій – син Алкіноя. – VIII. 119, 370. Гарпії – богині вихору, крилаті страховища з жіночими головами, що хапали й викрадали людей. В переносному розумінні гарпія – лиха жінка. – І. 241; XIV. 371; ХХ..77. Геба – дочка Зевса і Гери, вічноюна богиня молодості; під час бенкетів на Олімпі розливала богам божественний напій нектар, що давав їм вічну молодість і безсмертя. – XI. 603. Геліос (Гелій) – бог сонця, син титана Гіперіона, брат Еос – богині світанку, і Селени – богині місяця, пізніше ототожнюваний з Аполлоном. – І. 8; V. 479; VIII. 271, 302; X. 138, 191; XI. 109; XII. 128, 322 та ін.; XIX. 276 та ін.; XXIII. 329; XXIV. 12. Геллеспонт – протока поміж Європою та Малою Азією (тепер – Дарданелли). Названа за ім'ям Гелли, дочки орхоменського володаря, що упала тут у воду зі спини барана, на якому тікала від лихої мачухи. – XXIV. 82. Гера – старша дочка Кроноса і Реї, сестра і дружина Зевса, шлюб з якою триста років був таємним, аж поки Зевс не оголосив її своєю дружиною і владаркою богів. її шанували також як покровительку шлюбного життя. У Троянській війні Гера підтримує греків, ображена тим, що Паріс оддав перевагу Афродіті. – IV. 513; VIII. 465; XI. 604; XII. 72; XV. 112, 180; XX. 70. Геракл (Геркулес) – найбільш улюблений з грецьких героїв, син Зевса і смертної Алкмени. Переслідуваний Герою (саме ім'я його по-грецькому означає – уславлений Герою), опиняється на службі в мікенського володаря Ерістея і за його наказом здійснює дванадцять славетних подвигів. – VIII. 224; XI. 267, 601; XXI. 25. Герест – мис і гавань у південній частині острова Евбеї. – III. 177. Гермес – син Зевса і німфи Маї, бог скотарства, торгівлі і ремісництва; вісник богів і покровитель подорожніх, – на дорогах в Аттіці ставились присвячені йому стовпи (герми) з головами бородатого Гермеса та написами. Був також провідником тіней померлих у підземне царство. – І. 38 та ін.; V. 28, 145 та ін.; VII. 137; VIII. 322 та ін.; X. 277, 302; XI. 626; XII. 390; XIV. 435; XV. 319; XIX. 396; XXIV. 1, 10, 99. [547] Герміона – дочка Єлени й Менелая, дружина Ахіллового сина Неоптолема. – IV. 13. Гвфест – кульгавий син Зевса й Гери, бог підземного вогню в областях з діючими вулканами (Лемнос, Сицилія); взагалі – бог вогню й ковальського ремесла, єдиний серед олімпійців, що не цурався фізичної праці; дружиною його була Харіта, а в «Одіссеї» (VIII пісня) – Афродіта, шо зрадила його з Ареєм. Римляни ототожнювали Гефеста з Вулканом. – IV. 617; VI. 233; VII. 92; VIII. 268-359; XV. 117; XXIII. 160; XXIV. 71,75. Гея – земля, богиня землі. – XI. 576. Гіганти – велетні, сини Геї – Землі, та Неба – Урана, із зміями замість ніг, наділені величезною силою. Гея дала їм цілюще зілля, що оберігало їх від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу з олімпійцями за владу над світом. Ця боротьба (гігантомахія) тривала довго, і тільки з допомогою смертного Геракла боги подолали гігантів. – VII. 59, 206; X. 120. Гілак – батько Кастора, вигаданого Одіссеєвого батька. – XIV. 204. Гіпересія – ахейське місто при Корінфській затоці. – XV. 254. Гіперея – міфічна вітчизна феакіян («за краєм світу»), з якої вони переселились у Схерію. – VI. 4. Гіперіон – титан, батько Геліоса, Еос і Селени. Гіперіоном («той, що ходить над нами») називали також і самого Геліоса. – І. 8; XII. 346. , Гіппот – батько Еола, бога вітрів. – X. 2, 36. Гірейські скелі – скелі біля Евбеї; під ними загинув у хвилях Еант. – IV. 501-507. Горгона – крилате жіноче страховисько із зміями замість волосся і поглядом, який обертав у камінь кожного, хто на неї гляне. Гомер знає лише одну Горгону, у пізніших міфах – їх три. Одна з них, Медуза, була смертна: аргоський герой Персей відрубав їй голову. – XI. 634. Гортіна – місто на острові Криті. – III. 294. Дамасторід – син Дамастора. Див. Агеяай. Данаї – одне з грецьких племен; цим ім'ям, нарівні з іншими назвами (аргеї, ахеї), Гомер називає греків взагалі. – І. 350; IV. 278, 725 та ін.; V. 306; VIII. 82, 578; XI. 470, 551 та ін.; XXIV. 18, 45. [548] Девкаліон – син критського володаря Міноса, батько Ідоменея. – XIX. 180. Деїфоб – один з троянських героїв, син Пріама, після смерті Паріса – чоловік Єлени. – IV. 276; VIII. 517. Делос – один з островів у Егейському морі; за міфологічним переказом, тікаючи від ревнощів Гери, блукав по хвилях річки Лето, що породила на ньому Аполлона й Артеміду. Поряд з Дельфами Делос був одним із центрів культу Аполлона. – VI. 162. Деметра – богиня землеробства й родючості землі, дочка Кро-носа і Реї, сестра Зевса, від котрого вона породила Персефону. – V. 125. Демодок – сліпий феакійський співець. – VIII. 43, 106, 255, 472 та ін.; XIII. 28. Демоптолем – один із женихів, убитих Одіссеєм. – XXII. 242. Дімант – феак, з дочкою якого подругувала Навсікая. – VI. 22. Діокл – син Орсілоха, внук Алфея, володар міста Фер у Мес-сенії. – III. 488; XV. 186. Діомед – син Тідея з Аргоса, упокірник коней. – III. 180; IV. 280. Діоніс – бог рослинності, виноградарства і винарства, син Зевса й Семели. Культ Діоніса, пов'язаний з п'яними веселощами (вакханаліями) та екстатичними оргіями, в гомерівську епоху ще не був поширений у Греції (хоч і був уже відомий, про що свідчать недавно знайдені пілоські таблиці, які відносяться до II тисячоліття до н. є.); отже, ті місця «Одіссеї», де зустрічається ім'я Діоніса, вважаються пізнішими вставками. – XI. 324; XXIV. 74. Дія – невеликий островок недалеко від Криту; за іншими даними – давня назва острова Наксосу в Егейському морі. – XI. 325. Дметор – син Іаса, кіпрський володар. – XVII. 443. Додона – місто в Епірі з оракулом Зевса. – XIV. 327; XIX. 296. Долій – Одіссеїв слуга. – IV. 736; XVII. 212; XVIII. 322; XXII. 159; XXIV. 222, 387,411 та ін. Доряни (дорійці) – одне з основних грецьких племен, вирізнялось особливим дорійським діалектом. – XIX. 176. Дуліхій – один із сусідніх з Ітакою островів, важко встановити – який саме. – І. 246; IX. 24; XIV. 335, 397; XVI. 123 та ін.; XVIII. 396; XIX. 131, 292. Еак – син Зевса, батько Пелея й Телемона, дід Ахілла та Еанта великого. – XI. 538. Еакід – внук Еака. Див. Ахілл. [549] Еант великий – син саламінського володаря Теламона, один з найславетніших героїв троянського походу. – III. 109; XI. 469, 550 та ін.; XXIV. 17. Еант малий – син локрійського володаря Ойлея: повертаючись з-під Трої, загинув біля Прейських скель. – IV. 499, 509. Евант – батько жерця Марона. – IX. 197. Евбея – великий острів на схід від Греції. – III. 174; VII. 321. Евенор – батько Леокріта, одного з женихів. – II. 242; XXII. 294. Евмей – свинопас, вірний Одіссеїв слуга. – XIV. 55, 165, 360, 440 та ін.; XV. 304, 381 та ін.; XVI. 7, 60 та ін.; XVII. 199, 264, 305, 508 та ін.; XX. 169, 238; XXI. 82, 203 та ін. Евмел – син фессалійського владаря Адмета і Алкестіди, що добровільно зійшла в Аїд замість свого чоловіка, але Геракл її визволив (на сюжет цього міфа написана трагедія Евріпіда «Алкестіда»); чоловік Пенелопиної сестри Іфтіми, один з видатних героїв «Іліади». – IV. 798. Евпейт – батько жениха Антіноя. – І. 383; IV. 641 та ін.; XVI. 363; XVII. 477; XVIII. 42, 284; XX. 270; XXI. 140, 256; XXIV. 422, 465, 523 та ін. Евр – східний або південно-східний вітер. – V. 332; XII. 326; XIX. 206. Евріад – один із женихів, убитих Телемахом. – XXII. 267. Евріал – кращий з борців феакійських. – VIII. 115, 396 та ін. Еврібат – Одіссеїв оповісник, співучасник троянського походу, був негарний із себе, але відданий Одіссеєві, який поважав його більше ніж інших супутників за гострий розум. – XIX. 247. Еврідамант – один із женихів Пенелопи. – XVIII. 297; XXII. 283. Еврідіка – дружина Нестора. – III. 451. – Слід відрізняти від німфи Еврідіки, дружини Орфея, міф про якого, пов'язаний з культом Діоніса, виник пізніше. Евріклея – неня Одіссея й Телемаха. – І. 429 та ін.; II. 347 та ін.; IV. 742; XVII. 31; XIX. 15, 357 та ін.; XX. 128 та ін.; XXI. 380; XXII. 391, 480 та ін.; XXIII. 1, 39,177 та ін. Еврілох – небіж і супутник Одіссея. – X. 205, 429 та ін.; XI. 23; XII. 195, 294 та ін. [550] Еврімах – один із женихів Пенелопи. – І. 399 та ін.; II. 177 та ін.; IV. 628; XV. 17, 519; XVI. 345 та ін.; XVII. 257; XVIII. 65, 244, 325 та ін.; XXI. 186, 245, 320 та ін.; XXII. 44 та ін. Еврімедонт – вождь гігантів. – VII. 58. Еврімедуса – хатня дівчина Арети, дружини Алкіноя. – VII. 8. Еврімій – батько Телема, віщуна кіклопів. – IX. 509. Евріном – син старого ітакійця Египтія, один із женихів Пенелопи. – II. 21; XXII. 242. Еврінома – стара Одіссеєва ключниця. – XVII. 495; XVIII. 164 та ін.; XIX. 96; XX. 4; XXIII. 153, 289 та ін. Евріпіл – син кетейського владаря Телефа і Пріамової сестри Астіохи; наприкінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям і загинув від руки Неоптолема. – XI. 519. Евріт – ехалійський герой-стрілець, друг Одіссея, батько Іфіта і Йоли, яку він обіцяв видати за того, хто відзначиться в стрілянні з лука, але, переможений Гераклом, не виконав обіцянки, і Йола загинула від руки Геракла. – VIII. 224; XXI. 14 та ін. Еврітіон – один з кентаврів, що, сп'янівши, почав бійку на весіллі Пірітоя, владаря лапітів. – XXI. 295. Еги – місто в північній частині Пелопоннесу, один із центрів культу Посейдона. – V, 381. Египтій – ітакієць, батько Антіфа, Одіссеєвого супутника, та Еврінома, одного з женихів Пенелопи. – II. 15. Егіст – син Тієста, вихований Атреєм. Під час перебування Агамемнона в троянському поході зійшовся з його дружиною Клітем-нестрою і разом з нею убив Агамемнона, коли той повернувся з-під Трої. Через сім років після того Орест, син Агамемнона, мстячись за батька, убив Егіста і свою матір Клітемнестру. – І. 29, 300 та ін.; III. 194, 325, 303 та ін.; IV. 518 та ін.; XI. 389, 409; XXIV. 22, 97. Едіп – фіванський герой, син Лая та Йокасти (у Гомера – Епі-касти). Лаєві було провіщено оракулом, що він умре від руки сина, який потім одружиться з своєю матір'ю. Коли народився Едіп, Лай звелів проколоти йому ступні ніг (Едіп – значить пухлоногий) і викинути звірам, але Едіпа було врятовано й виховано на чужині. Юнаком він починає шукати батька і по дорозі вбиває Лая, не знаючи, що то його батько, і, прийшовши в Фіви, розгадує славетну загадку страховища Сфінкса («Хто ходить вранці на чотирьох ногах, [551] удень – на двох, а ввечері – на трьох?»), стає володарем Фів і одружується з Йокастою. Довідавшись через багато років, що він батьковбивця і кровозмісник, Едіп осліпляє себе, а Йокаста кінчає самогубством. Міф про Едіпа покладено в основу трагедій Софокла («Едіп-цар», «Едіп у Колоні»). – XI. 271. Еет – син Геліоса і Перси, дочки Океану, володар Колхіди, брат Кіркеї. – X. 137; XII. 70. Еея – казковий острів Кіркеї. – X. 135; XI. 70; XII. 3. Ееянка – Кіркея, що живе на острові Еея. – IX. 31. Ейдотея – дочка Протея, рятівниця Менелая. – IV. 366. Елат – один із женихів, убитих Евмеєм. – XXII. 267. Елатрей – феак, умілий в дискометанні. – VIII. 111, 129. Еліда – країна у північно-західній частині Пелопоннесу. – IV. 635; XIII. 275; XV. 298; XXI. 347; XXIV. 431. Елісійська рівнина – поля блаженних, щаслива долина праведних на крайньому заході, на березі ріки Океану. – IV. 563. Еглада – загальна назва Греції; зокрема – місто і край у володіннях Пелея. – XI. 496; північна частина Греції – у протилежність Аргосу. – І. 344; IV. 726, 816; XV. 80. Ельпенор – один із супутників Одіссея. – X. 552; XI. 51; XII. 10. Еніпей – річка в Фессалії і бог тієї річки, коханець владарівни Тіро. – XI. 238. Еол – бог вітрів. – X. 2, 36 та ін.; XI. 237; XXIII. 314. Еолія – казковий плавучий острів Еола. – X. 1, 55. Еос – уособлене світання, розоперста сестра Геліоса – Сонця, і Селени – Місяця; нібито виїжджала на небо на безсмертних конях – Лампі й Фаетоні – і окроплювала землю росою. Мати чотирьох вітрів, від неї та Атрея народилось також багато зірок. – II. 1; III. 404, 491; IV. 188, 306 та ін.; V. 1, 228 та ін.; VI. 48; VIII. 1; IX. 76, 151, 306, 436 та ін.; X. 144, 541; XI. 375; XII. З, 142, 316; XIII. 18, 94; XIV. 502; XV. 56, 250 та ін.; XVI. 368; XVII. 1, 497; XVIII. 318; XIX. 50, 319, 428; XX. 91; XXIII. 241 та ін. Епей – ахейський герой, будівник троянського коня. – VIII. 492; XI. 523; див. також прим, до IV. 272. Епеї – давньогрецьке плем'я, що жило в північній частині Елі-ди. – XIII. 275. Еперіт – одне з вигаданих імен Одіссея. – XXIV. 306. [552] Епікаста – мати і дружина Едіпа (в Софокла – Йокаста). – XI. 271. Ереб– найтемніша частина Аїду, царства мертвих. – X. 528; XI. 36, 564; XII. 81; XX. 356. Еремби – одне з африканських племен. – IV. 84. Еретмей – один із феаків при дворі Алкіноя. – VIII. 112. Ерехтей – син Геї – Землі, вихованець Афіни, родоначальник афінян. –VII. 81. Ерімант – гора в північній Аркади». – VI. 103. Еріннії– богині кривавої помсти за пролиту людиною кров; Гомер називає то одну, то кілька ерінній; з ними ототожнювали римських фурій. В переносному розумінні фурія – дуже лиха жінка. – II. 135; XI. 280; XV. 234; XVII. 475; XX. 78. Еріфіла – дружина Афіарая, що зрадила його за подароване їй намисто. – XI. 326. Есон – син Кретея і Тіро, батько аргонавта Ясона. – XI. 259. Етеокрити – основні жителі острова Крита. – XIX. 176. Етеон – управитель в домі Менелая. – IV. 22 та ін.; XV. 95. Етолійці – жителі Етолії, країни в середній Греції. – XIV. 379. Етон – вигадане ім'я, яким називає себе Одіссей перед Пенело-пою. –XIX. 183. Ефіальт – велетень, син Посейдона, брат велетня Ота. – XI. 308. Ефіопи – дослівно – обпалені сонцем, міфічний народ, улюблений богами; жив на обох краях світу – на сході й заході – біля самої ріки Океану. – І. 22; IV. 84; V. 282 та ін. Ефіра – місто в Феспротії. – І. 259; II. 328. Ехалія – місто в середній Греції. – VIII. 224. Ехеней – старійшина феакійський, радник Алкіноя. – VII. 155; XI. 342. Ехет – один із стародавніх богів смерті, жорстокий людоїд, що калічив кожного прибулого і навіть осліпив власну дочку Метопу; його ім'ям лякали дітей і дорослих. – XVIII. 85, 116; XXI. 308. Ехефрон – син Нестора. – III. 413, 439. Єгипет – а) країна в Африці. – III. 300; IV. 83, 126, 228, 351 та ін.; XIV. 247 та ін.; XVII. 426 та ін.; б) ріка Ніл. – IV. 477 та ін.; XIV. 257; XVII. 427. [553] Єлена – героїня давньогрецького епосу, дочка Зевса і Леди, дружина Менелая. Викрадення Єлени Парісом, який повіз її в Трою, спричинилося до виникнення Троянської війни. – IV. 12, 121, 234 та ін.; XIV. 68; XV. 58, 100 та ін.; XVII. 118; XXII, 227; XXIII. 218. Закінт – острів в Іонійському морі на південь від Сами й Ітаки, недалеко від берегів Еліди. – І. 246; IX. 24; XVI. 123, 250; XIX. 131. Зевс – верховний бог, батько і володар усіх грецьких богів, син Кроноса і Реї, тому його часто називали Кронідом; бог неба, грому й блискавки. Ім'я Зевса з різними епітетами зустрічається багато разів у всіх піснях «Одіссеї». Зет – син Зевса й Антіопи, що разом із своїм братом Амфіоном заснував місто Фіви. – XI. 262; XIX. 522. Зефір – західний теплий вітер, що приносить дощі. – II. 421; IV. 401, 567; V. 295, 332; VII. 119; X. 25; XII. 289 та ін.; XIV. 458; XIX. 206. Ідоменей – син Девкаліона, володар критського міста Кноса, вождь критян у троянському поході. – III. 191; XIII. 260; XIV. 237, 382; XIX. 181 та ін. Ікарій – брат Тіндарея, батько Пенелопи та Іфтіми. – І. 329; II. 52, 133; IV. 797, 840; XI. 446; XVI. 435; XVII. 562; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 375, 546; XX. 388; XXI. 2, 321; XXIV. 195. Ікмалій – тесляр ітакійський. – XIX. 57. Іл – син Мермета, володар міста Ефіри в Еліді. – І. 259, 263. Іліон – друга назва Трої за ім'ям її засновника їла, сина Троя і річкової німфи Каллірої. – II. 18, 172; VIII. 493, 582 та ін.; IX. 39; XI. 169 та ін.; XIV. 71, 238; XVII. 104, 294; XVIII. 253; XIX. 126, 260 та ін.; XXIII. 19; XXIV. 117. Ілітія – дочка Гери, богиня пологів. – XIX. 188. Іно – дочка Кадма, що стала морською богинею Левкотеєю; під час морської бурі подала Одіссеєві рятівну намітку. – V. 334, 461. Іолк (Йолк) – місто в Фессалії, звідки почався похід аргонавтів. – XI. 257. Ір – прізвисько жебрака Арнея, що розпочав бійку з Одіссеєм; в переносному розумінні – бідняк. – XVIII. 6, 95, 233, 333 та ін. Ісмар – місто кіконів у Фракії. – IX. 40, 198. [554] Ітак – герой-епонім (той, що дає ім'я) острова Ітаки. – XVII. 207. Ішака – вітчизна Одіссея, за Гомером, крайній західний з грецьких островів; можливо – це сучасна Кефалленія або якийсь інший великий острів в Іонійському морі. Згадується дуже часто – мало не в усіх піснях «Одіссеї». Ітіл – син Аедони (див. це слово). – XIX. 522. Іфікл – син Філака з Філаки Фессалійської, учасник походу аргонавтів; бігав так швидко, що міг пробігти полем, не зачепивши жодного колоска, міг ходити по воді; мав череду биків, яких подарував Меламподові. – XI. 290, 296. Іфімедея – дружина Алоея, мати гігантів Ота й Ефіальта. – XI. 305. Іфіт – син Евріта, друг Одіссея. – XXI. 14, 22 та ін. Іфтіма – сестра Пенелопи, дружина Евмела. – IV. 797. Кавкони – одне з найдавніших грецьких племен, що жили в Пелопоннесі. – III. 366. Кадм – міфічний засновник Фів семибрамних у Беотії; йому приписувалось також запровадження в Греції фінікійського алфавіту. – V. 333. Кадмеї – нащадки Кадма, тобто фіванці. – XI. 276. Каліпсо – німфа острова Огігії, дочка Атланта, що сім років затримувала в себе Одіссея. – І. 14; IV. 557; V. 14, 116, 202 та ін.; VII. 245, 254; IX. 29; XII. 389, 448; XVII. 143; XXIII. 333. Кассандра – дочка Пріама; відкинула кохання Аполлона, який наділив її даром пророкування, і він зробив так, що їй ніхто не вірив. При розподілі троянської здобичі дісталась Агамемнону і разом з ним загинула в Мікенах від руки Клітемнестри й Егіста. Міф про Кассандру ліг в основу трилогії Есхіла «Орестея», а також драми Лесі Українки «Кассандра». – XI. 421. Кастор – а) син Тіндарея й Леди, один з братів Діоскурів – див. прим, до XI. 299 – 300; б) син Гілака, вигаданий батько Одіссея. – XIV. 204. Кентаври – міфічне плем'я напівлюдей-напівконей. – XXI. 295, 303 (див. прим, до цих рядків). Кери – втілення смерті, крилаті жіночі духи, діти ночі, що хапають людську душу в момент, коли вона розлучається з тілом; часом [555] Керами називали ерінній. – II. 316, 352; III. 410; V. 387; VI. 11; XII. 157; XIV. 207; XV. 275; XVII. 547; XIX. 558; XXII. 66 та ін. Кетеї– плем'я, що жило в Місії, північно-західній частині Малої Азії. – XI. 520. Кефаленяни – грецьке населення Ітаки, Сами й Закінту та прилеглої до цих островків частини суходолу. – XX. 210; XXIV. 355, 377, 429. Кідони (кідоняни) – плем'я, що жило на острові Криті. – НІ. 292; XIX. 176. Кіклопи (циклопи) – міфічні одноокі велетні, що жили, як вважали античні коментатори Гомера, на острові Сицилії. – І. 70; VI. 5; VII. 206; IX. 106, 275, 357 та ін. Кікони – фракійські союзники троян. – IX. 47 та ін. Кіллена – гірська місцевість в Аркадії, батьківщина Гермеса. – XXIV. 1. Кімерійці – народ, що жив, за уявленням стародавніх греків, в країні вічної темряви, далеко на півночі, куди не сягає сонячне світло. – XI. 14. Кіпр – острів у східній частині Середземного моря біля берегів Кілікії та Сирії, давній центр культу Афродіти. – IV. 83; VIII. 362; XVII. 442 та ін. Кіркея (Цирцея) – дочка Геліоса й Океанової дочки Перси, сестра колхідського володаря Еета; лиха чарівниця, що жила на острові Ееї; супутників Одіссея обернула на свиней, а його самого цілий рік затримувала на своєму острові; породила від нього сина Телего-на. – VIII. 448; IX. 31; X. 135, 211, 308, 426, 501 та ін.; XI. 6 та ін.; XII. 9, 148, 273 та ін.; XXIII. 321. Кітери – острів біля берегів Пелопоннесу (IX. 81), відомий храмом Афродіти, яку називали через це Кіферською, або Кітереєю. – VIII. 288; XVIII. 193. Клімен – тесть Нестора, батько його дружини Еврідіки. – III. 452. Клімена – мати Іфікла. – XI. 326. Клітемнестра (Клітеместра) – дружина Агамемнона, дочка Леди й Тіндарея. – III. 265; XI. 422 та ін. Клітій – батько Пірея, Телемахового друга. – XV. 540. Клітоней – син Алкіноя, кращий з бігунів феакійських. – VIII. 119, 123. [556] Кнос – місто на острові Криті, столиця міфічного володаря Міно-са, з славетним лабіринтом. Розкопками в Кносі відкрито пам'ятки стародавньої високої культури, яку назвали мінойською. – XIX. 178. Кокіт (Коцит) – ріка в підземному царстві, притока Стіксу. – X. 514. Кратеїда – мати Скілли. – XII. 124. Креонт – володар фіванський, батько Мегари, що стала дружиною Геракла. – XI. 269. Кретей – фессалійський володар, син Еола, чоловік Тіро. – XI. 237, 258. Крит – великий острів у Середземному морі, центр стародавньої культури, що існувала задовго до гомерівської епохи. – III. 191, 291; XI. 322; XIII. 256; XIV. 199, 300 та ін.; XVI. 62; XVII. 523; XIX. 173 та ін. Кронід, або Кроніон – син Кроноса, Зевс, – часто згадується під цим ім'ям у багатьох піснях «Одіссеї». Кронос – один з титанів, яких Гея – Земля, породила від Урана – Неба; скинувши батька, Кронос став царювати над світом. За його влади настав золотий вік. Боячись, що хтось із дітей скине його, Кронос ковтав їх, як тільки вони народжувались. Тільки новонародженого Зевса Гея, богиня-мати, сховала в печері на острові Криті, давши замість нього Кроносові проковтнути камінь. Пізніше Зевс скинув Кроноса, визволив з його утроби поглинутих братів і сестер і, перемігши титанів, став владарювати світом. – XXI. 415. Круни – місцевість у південній Еліді, відома своїм джерелом. – XV. 295. Ктесій – володар острова Сирії, син Ормена, батько свинопаса Евмея. – XV. 414. Ктесіпп – один з Пенелопиних женихів, з острова Сами. – XX. 288 та ін.; XXII. 279 та ін. Ктімена – сестра Одіссея, що була видана заміж на острів Саму. – XV. 363, 367. Лаерк – коваль-золотар у Пілосі. – III. 425. Лаерт – Одіссеїв батько, син Аркесія. – І. 188, 430; II. 99; IV. 111, 555, 738 та ін.; VIII. 18; IX. 505; XIV. 9, 173, 451; XV. 353, 483; XVI. 118, 302 та ін.; XIX. 144; XXII. 185, 335 та ін.; XXIV. 134, 206, 327, 498 та ін. Лаертід – син Лаерта, тобто Одіссей. – IV. 555; V. 203; IX. 19, 505; X. 401 та ін; XI. 60, 617 та ін.; ХНІ. 375; XIV. 486; XVI. 167 та ін. [557] Лакедемон, або Лаконіка – область на південному сході Пелопоннесу; в Гомера також головне місто Лаконіки – Спарта, де владарював Менелай. – III. 326; IV. 1, 313, 702; V. 20; XIII. 414 та ін.; XV. 1; XVII. 121; XXI. 13. Лам – засновник лестригонського міста Телепіла. – X. 82. Ламп (світлий) і Фаетон (сяючий) – світлосяйні коні золото-шатної Еос-Зоряниці. – XXIII. 245. Лампетія – одна з геліад (дочок Геліоса), разом із сестрою Фа-етусою пасла батькові стада на острові Трінакії. – XII. 132, 375. Лаодамант – син Алкіноя. – VII. 170; VIII. 117, 207 та ін. Лапіти – міфічне войовниче плем'я, що жило в Фессалії, на півночі Греції. – XXI. 295. Левкадська скеля – при вході до підземного царства мертвих. – XXIV. 11. Левкотея – див. Іно. Леда – дружина Тіндарея, мати Клітемнестри і Єлени та синів Кастора і Полідевка. Захоплений красою Леди, Зевс з'явився їй в образі лебедя, коли вона купалась в річці Евроті; після цього Леда знесла два яйця, з одного вилупилась Єлена Троянська, з другого – брати Діоскури (чи один з них – Полідевк). З міфом про знесене Ледою яйце пов'язується вислів «з яєць Леди», тобто з самого початку. – XI. 298. Лемнос – острів (з однойменним містом) в Егейському морі, де, за переказом, була Гефестова кузня, центр його культу. – VIII. 283, 301. Леод – син Ойнопа, один з женихів Пенелопи. – XXI. 144; XXII. 310. Леокріт – син Евенора, один з Пенелопиних женихів. – II. 242; XXII. 294. Лесбос – острів у північно-східній частині Егейського моря. – III. 169; IV. 342; XVII. 133. Лестригони – міфічне плем'я велетнів-людоїдів. – X. 81 та ін.; XXIII. 318. Лето (Латона) – титаніда, Зевсова дружина, що породила від нього Аполлона й Артеміду. – VI. 106; XI. 318, 580. Лівія – первісна назва всієї Африки, згодом – країна в Північній Африці на захід від Єгипту. – IV. 85; XIV. 295. [558] Лотофаги – казкове плем'я, що нібито жило в Лівії й живилося лотосом. Люди, які покуштують лотоса, забувають минуле; звідси країна лотоса, або земля лотофагів, – край, де забуваються печалі. – IX. 84, 91 та ін.; XXIII. 311 (див. також прим, до IX. 101). Малея – мис на півдні Пелопоннесу. – III. 287; IV. 514; IX. 80; XIX. 186. Мантій – син віщуна Мелампода. – XV. 242, 249. Марафон – місто на узбережжі Аттіки, недалеко від Афін. – VII. 80. Марон – син Еванта, жрець Аполлона в Ісмарі. – IX. 197. Мастор – батько віщуна Галіферса. – II. 158; XXIV. 452. Мегапент – син Менелая від рабині. – IV. 11; XV. 100, 121 та ін. Мегара – дочка Креонта, Гераклова дружина. – XI. 269. Медонт – окличник на острові Ітаці. – IV. 677, 711 та ін.; XVI. 252, 412; XVII 172; XXII. 357 та ін.; XXIV. 439 та ін. Мелампод – віщун з Пілоса, родоначальник багатьох ворожбитів. – XV. 225, 231 (див. прим, до XI. 287 – 297). Меланей – батько жениха Амфімедонта. – XXIV. 103. Меланта – дочка Одіссеєвого слуги Долія. – XVIII. 321 та ін.; XIX. 65. Мелантій, або Меланте'й – син Долія, пастух кіз, невірний слуга Одіссеїв. – XVII. 212, 369 та ін.; XX. 173, 255; XXI. 175, 265 та ін.; XXII. 135, 182, 474 та ін. Мемнон – син розоперстої Еос, богині світанку, і ефіопського володаря Тітона; велетень надзвичайної сили, в кінці Троянської війни прийшов на допомогу троянцям; був убитий Ахіллом. – XI. 522. Менелай – син Атрея, молодший брат Агамемнона, володар Спарти. Після викрадення його дружини Єлени Парісом зібрав ахейське військо в троянський похід. Після зруйнування Трої вернувся з Єленою в Спарту. В переносному розумінні – чоловік, обманутий дружиною. – І. 285; III. 141, 249, 311 та ін.; IV. 2, 116, 203, 307, 561 та ін.; VIII. 518; XI. 460; XIII. 414 та ін.; XIV. 470; XV. 4, 97, 167 та ін.; XVII, 76, 116 та ін.; XXIV. 116. Мент – син Анхіала, вождь тафійців, Одіссеїв друг, що його вигляд прибирає Афіна на початку «Одіссеї». – І. 105, 180, 418. [559] Ментор – син Алкіма, товариш і друг Одіссея; вирушаючи в троянський похід, Одіссей доручив йому доглядати свій дім і виховувати Телемаха. В вигляді Ментора Афіна допомагає Телемахові шукати батька. Завдяки романові французького письменника Фе-нелона «Пригоди Телемаха», ім'я Ментора набуває особливої популярності в XVIII ст. як синонім авторитетного наставника; звідси й пізніший вислів – менторство, менторський (тобто повчальний) тон. – II. 225, 401 та ін.; III. 22, 240; IV. 654; XVII. 69; XXII. 206, 235 та ін.; XXIV. 446, 503 та ін. Мера – супутниця Артеміди, убита нею після того, як породила (від Зевса) Локра, родоначальника ахейського племені локріян. – XI. 326. Месавлій – невільник, куплений Евмеєм у тафіян. – XIV. 449, 455. Мессена – головне місто Мессенії. – XXI. 15, 18. Мікена – а) дочка аргоського героя Інаха. – II. 120; б) Мікени за гомерівських часів – головне місто Арголіди, де володарем був Агамемнон; один з центрів стародавньої культури. – III. 305; XXI. 108. Мімант – малоазійське передгір'я проти острова Хіосу. – III. 172. Мінос – син Зевса й Європи, мудрий і справедливий правитель острова Криту, після смерті став суддею мертвих. Міф про Міноса був основою трагедії Евріпіда «Критяни», що не збереглася. – XI. 322, 568; XVII. 523; XIX. 179. Мірмідоняни – фессалійське плем'я, вождем якого був Ахілл. – III. 188; IV. 8; XI. 495. Мойри – богині людської долі. (Див. прим, до VII. 197). Музи – дочки Зевса й богині пам'яті Мнемосіни, що живуть на горі Парнасі, покровительки різних видів мистецтва; на початку «Одіссеї» це одна (І. 1; VIII. 63, 73, 480, 488), а в останній пісні (XXIV. 60, див. примітку) – всі дев'ять богинь музики й поетичної творчості, імен яких Гомер, проте, не називає. Мулій – окличник з острова Дуліхію, товариш жениха Амфіно-ма. – XVIII. 424. Навболід – син Навбола Евріал. – VIII. 115. Навсікая – дочка феакійського вождя Алкіноя; в післягомерів-ських міфах – дружина Телемаха, героїня Софоклової трагедії, що не збереглася. – VI. 17, 101, 213 та ін.; VII. 12; VIII. 458, 464. [560] Навсітой – вождь феаків, син Посейдона, батько Алкіноя. – VI. 7; VII. 56 та ін.; VIII. 564. Навтей – один з юнаків феакійських. – VIII. 112. Неера – мати Лампетії й Фаетуси. – XII. 133. Нейон – вкрита лісом гора на Ітаці. – І. 186; III. 81. Нелей – пілоський володар, син Посейдона і Тіро, батько Не-стора, брат Пелія. – III. 4, 409; XI. 254, 282 та ін.; XV. 229 та ін. Нелід (або Нелеіад) – син Нелея, тобто Нестор. – III. 465; IV. 639. Неоптолем – син Ахілла, учасник Троянської війни, без якого вона, за провіщенням богів, не могла закінчитись. – XI. 506. Нерік – кефаленське місто на острові Левкаді. – XXIV. 378. Неріт – названа за ім'ям одного з синів Птерелая (див. прим, до XVII. 207) гора на Ітаці. – IX. 22; XIII. 351. Нестор – пілоський володар, син Нелея і Хлоріди, чоловік Еврі-діки, від якої мав сім синів і двох дочок; учасник походу аргонавтів; дожив до глибокої старості і в часи Троянської війни владарював уже над третім поколінням людей. В переносному розумінні – мудрий старець, досвідчений порадник. – І. 284; III. 17, 102, 202, 345, 405 та ін.; IV. 21, 161, 209, 303, 488 та ін.; XI. 286, 512; XV. 5, 144 та ін.; XVII. 109; XXIV. 52. Несторід – син Нестора, тобто Пісістрат. – XV. 6, 44, 195, 215 та ін. Німфи – прекрасні напівбогині, втілення сил природи. (Див. прим, до VI. 105.) Ніс (Нісій) – батько Амфінома, жениха з острова Дуліхію. – XVI. 395; XVIII. 127. 413. Ноемон – багатий ітакієць. – II. 386; IV. 630 та ін. Нот – південний вітер. – III. 296; V. 331; XII. 289, 326 та ін. Огігія – міфічний острів німфи Каліпсо. – І. 85; VII. 244 та ін.; XII. 448; XXIII. 333. Одіссей – володар острова Ітаки, син Лаерта й Антіклеї, один з учасників Троянської війни, основний герой «Одіссеї» – розповіді про його блукання та пригоди, що вимагали хитрості та винахідливості. Образ Одіссея відбито також у трагедіях Софокла «Філоктет», «Еант», Евріпіда – «Іфігенія в Тавріді» та ін. В переносному розумінні [561] одіссея – повне пригод блукання. Ім'я Одіссея згадується з багатьма епітетами в усіх піснях поеми. О'ікл – син віщуна Антіфата, батько Амфіарая. – XV. 243. Ойноп – батько жениха Леода. – XXI. 144. Океан – ріка, що омиває всю землю й відділяє її від потойбічного світу; з Океану сходять і в нього заходять всі небесні світила, крім сузір'я Великої Ведмедиці (Воза), що ніколи не купається в водах Океану. На берегах його, край світу, живуть щасливі ефіопи та вкриті вічною темрявою кімерійці. – IV. 568; V. 275; X. 508 та ін.; XI. 13, 158, 638; XII. 1; XIX. 434; XX. 65; XXII. 197; XXIII. 244, 347; XXIV. 11. – Як втілення божества Океан у Гомера – прабатько всіх богів і титанів, зокрема – батько Перси, матері Еета і Кіркеї. – X. 139. Окіал – один з юнаків феакійських. – VIII. 111. Олімп – священна гора греків у Північній Фессалії, оселя олімпійських богів. В переносному розумінні олімпом називають верховне зібрання, вищу раду. – І. 27; VI. 42-46, 240; VIII. 331; X. 307; XI. 313; XII. 337; XIV. 394; XV. 43; XVIII. 180; XIX. 43; XX. 55, 103; XXIV. 351 та ін. Онеторід – син Онетора, Фронтій. – III. 281. Опс – син Пейсенора, батько Евріклеї, Одіссеєвої няні. – І. 429; II. 347; XX. 148. Орест – герой аргоських міфів, син Агамемнона і Клітемнест-ри; убив свою матір та її коханця Егіста, мстячись за вбивство Агамемнона. Міф про Ореста лежить в основі трилогії Есхіла «Орес-тея», трагедії Софокла «Електра», трагедій Евріпіда «Орест», «Іфігенія в Тавріді», «Електра». – І. 30, 298; III. 307; XI. 461. Ори – богині порядку в природі і зміни часів року. – X. 469; XI. 295. Оріон – міфічний велетень-мисливець, якого покохала розоперста Еос, а заздрі боги звеліли Артеміді за те його вбити. Після смерті Оріон став сузір'ям. – V. 121, 274; XI. 310, 572. Ормен – батько Ктесія, дід Евмея. – XV, 414. Ортігія – давня назва острова Делосу, що вважався вітчизною Артеміди. – V. 123; XV. 404. Ортілох – син Алфея, батько Діокла. – III. 489; XV. 187; XXI. 15. Орхомен – головне місто племені мінійців у Беотії. – XI. 284, 459; треба відрізняти від міста Орхомена в Аркадії. [562] Осса – а) Поголоска, Зевсова вісниця. – І. 282; II. 216; XXIV. 413; б) гора біля Олімпу. (Див. прим, до XI. 315.) От – велетень, брат Ефіальта. – XI. 308. Паллада Афіна – Афіна. З цим подвійним ім'ям згадується. – І. 125, 252 та ін.; II. 405; III. 29, 222 та ін.; IV. 288, 828; VI. 233, 328; VII. 37; VIII. 7; XI. 547; XIII. 189, 300 та ін.; XV. 1; XVI. 297; XVIII. 235; XIX. 33; XX. 345; XXIII. 160; XXIV. 520. Пандарей – батько Аедони, що в безумстві вбив свого сина Ітіла. – XIX. 518; XX. 66. Панопей – місто у Фокіді. – XI. 581. Парнас – гора, на схилах якої стояло місто Дельфи з храмом Аполлона і дельфійським оракулом, оселя муз. В переносному розумінні – творча співдружність поетів. – XIX. 394, 431 та ін.; XXI. 220; XXIV. 332. Патрокл – найближчий друг Ахілла, що виховувався разом з ним у домі Пелея; загинув під Троєю від руки Гектора; міф про нього розповідається в «Іліаді». – III. ПО; XI. 468; XXIV. 16, 77 та ін. Пафос – місто на острові Кіпрі із славнозвісним вівтарем Афро-діти Кіпріди. – VIII. 363. Пеан – лікар богів олімпійських. – IV. 232. Пейсенор – а) ітакійський окличник. – II. 38; б) батько Опса, дід Евріклеї. (Див. Опс.) Пелазги – найдавніші жителі Еллади. – XIX. 177. Пелей – фессалійський герой, син егійського володаря Еака, брат Телемона; від шлюбу Пелея з морською богинею Фетідою народився Ахілл; Пелей брав участь у поході аргонавтів, у Геракловім поході на Трою, пережив Троянську війну і вмер у глибокій старості на вигнанні. – XI. 505 та ін. Пелеїд – син Пелея, тобто Ахілл. – V. 310; VIII. 75;. XI. 467 та ін.; XXIV. 15, 23 та ін. Пелій – син Посейдона і Тіро, брат Нелея, володар Пілосу. – XI. 254. Пеліон – гора в Фессалії. (Див. прим, до XI. 315-316.) Пенелопа – дочка Ікарія і німфи Перібої, Одіссеєва дружина, ідеал жіночого благородства і подружньої вірності. – І. 223, 329; II. 121, 274; IV. 111, 675, 721, 804 та ін.; V. 217; XI. 446; XIII. 406; XIV. [563] 172, 373; XV. 41, 314; XVI. 130, 303, 409 та ін.; XVII. 36, 162, 390, 528 та ін.; XVIII. 159, 245 та ін.; XIX. 53, 103, 308, 476 та ін.; XX. 388; XXI. 2, 158, 311 та ін.; XXII. 425, 482; XXIII. 5, 104, 256 та ін.; XXIV. 194, 294 та ін. Перея – місцевість на північ від Олімпу, батьківщина Орфея і улюблене місце перебування муз. – V. 50. Перібоя – дочка вождя гігантів Еврімедонта і мати Навсітоя, владаря феаків. – VII. 57. Періклімен – брат Нестора, син Нелея і Хлоріди. – XI. 286. Перімед – один із супутників Одіссея. – XI. 23; XII. 195. Перо – дочка Нелея і Хлоріди, сестра Нестора і Періклімена. – XI. 287. Перса – дочка Океану, дружина Геліоса, мати Еета і Кіркеї. – X. 139. Персей – син Нестора. – III. 414, 444. Персефона – дочка Деметри, богиня рослинності і земної родючості, викрадена Аїдом-Плутоном, стала його дружиною і володаркою підземного царства мертвих. – X. 491, 509 та ін.; XI. 47, 213, 386 та ін. Пілос – а) область у південній частині Пелопоннесу, де владарював Нестор. – І. 93; II. 214, 308 та ін.; III. 182; IV. 598, 702 та ін.; V. 20; XI. 257, 459 та ін.; XIII. 274; XIV. 180; XV. 42, 226, 541 та ін.; XVI. 24, 131 та ін.; XVII. 42, 109; XXIV. 152, 430; б) головне місто Пілоської області, засноване Нелеєм, отже, відоме під назвою Піло-са Нелейського. – І. 284; III. 4, 485 та ін.; IV. 639; XV. 193, 216; XXI. 108. Пірей – син Клітія, друг і супутник Телемаха в його подорожі до Пілосу. – XV. 540, 544; XVII. 55, 71 та ін.; XX. 372. Пірітой – син Зевса, вождь лапітів. – XI. 631; XXI. 296 та ін. Піріфлегетон – ріка в підземному царстві мертвих, притока Ахе-рону. – X. 513. Пісандр – один із женихів Пенелопи. – XVIII. 299; XXII. 243 та ін. Пісістрат – син Нестора, супроводив Телемаха в подорожі до Фер Мессенських та до Лакедемону. – III. 36, 400 та ін.; IV. 155; XV. 6, 131 та ін. Піфія – старовинний храм з оракулом Аполлона в Дельфах біля гори Парнасу. – VIII. 79. [564] Плеяди – сім дочок Атланта й океаніди Плейони, що, вражені смертю сестер, покінчили з собою й були обернені в семизір'я Стожари (недалеко від Оріону). – V. 272. Поліб – а) житель Фів. – IV. 126; б) феак. – VIII. 373; в) батько Еврімаха, жениха Пенелопи. – XV. 519; XVI. 345, 434; XVIII. 349; XX. 359; XXI. 320; г) один з Пенелопиних женихів. – XXII. 243, 284. Полідамна – дружина єгиптянина Фтона, що від неї Єлена придбала цілюще зілля. – IV. 228. Полідевк – один з братів Діоскурів. (Див. прим, до XI. 299-300.) Полікаста – Несторова донька. – III. 464. Поліктор – а) брат Ітака, родоначальника ітакійців. (Див. прим, до XVII. 207); б) батько Пісандра, жениха Пенелопи. – XVIII. 299: XXII. 243. Поліней – син Тектона, батько феака Амфіала. – VIII. 114. Поліпемон – вигадане ім'я Одіссеєвого діда. – XXIV. 305. Політ – один із супутників Одіссея, обернутих Кіркеєю у свиней. – X. 224. Поліфем – син Посейдона і німфи Фооси, одноокий кіклоп, осліплений Одіссеєм. – І. 69; II. 20; IX. 296, 403, 502 та ін.; X. 200, 435; XII. 210; XX. 19; XXIII. 312. Поліферс – батько жениха Ктесіппа. – XXII. 287. Поліфід – син Мантія, внук ворожбита Мелампода. – XV. 249, 252. Понтей – один з юнаків феакійських. – VIII. 113. Понтоной – окличник Алкіноя. – VII. 179; VIII. 65; XIII. 50 та ін. Посейдон – син Кроноса і Реї, брат Зевса, бог землі й земної родючості, земледержець, пізніше – бог морів, землі потрясатель, якого уявляли в вигляді озброєного тризубцем могутнього старця. У Троянській війні підтримував греків, по її закінченні довго переслідував Одіссея за осліплення свого сина Поліфема. – І. 20, 68 та ін.; III. 43, 178 та ін.; IV. 386, 500; V. 339, 446; VII. 61, 271; VIII. 322, 565 та ін.; IX. 283, 412, 526 та ін.; XI. 130, 252, 399 та ін.; XIII. 146, 341 та ін.; XXIII. 234, 277; XXIV. 109. Поянт – батько Філоктета. – III. 190. Пріам – син Лаомедонта, останній володар Трої, глибокий старець, батько п'ятдесяти синів і багатьох дочок, з числа їх найбільш відомі – Гектор, Паріс, Кассандра. Про долю Пріама та його смерть розповідається в трагедії Евріпіда «Троянки» та в Вергілієвій «Енеїді». [565] В переносному розумінні Пріам – багатодітний батько. – III. 107, 130; V. 106; XI. 422, 533; XIII. 316; XIV. 241; XXII. 230. Прімней – один з юнаків феакійських. – VIII. 112. Прокріда – донька Еретея, родоначальника афінян. – XI. 321. Прорей – один із юнаків феакійських. – VIII. 113. Яротей – підлеглий Посейдонові морський старець, що міг набирати вигляду різних істот і мав дар провидіння й пророкування. – IV. 365, 385. Псірія – невеличкий острів між Лесбосом і Хіосом. – III. 171. Птерелай – син Посейдона, володар тафіян. Радамант – син Зевса і Європи, брат Міноса, один з трьох суддів у підземному царстві мертвих. – IV. 564; VII. 323. Рейтра – гавань на острові Ітаці. – І. 186. Рексенор – брат Алкіноя і батько Арети. – VII. 64. (Див. прим, до VII. 146.) Салмоней – син бога вітрів Еола, фессалійський володар, батько Тіро, що була матір'ю Пелея й Нелея; видаючи себе за Зевса, роз'їжджав на колісниці з гуркотом котлів та блиском факелів, що мали імітувати грім та блискавку, і за це зухвальство був убитий Зев-сом. – XI. 236. Сама – острів недалеко від Ітаки, частина Одіссеєвих володінь. – І. 246; IV. 671, 845; IX. 24; XV. 29, 367; XVI. 123, 249; XIX. 131; XX. 288. Сирени – казкові напівжінки-напівптахи, що заманювали своїми співами моряків, які ставали таким чином їх здобиччю. – XII. 39, 159 та ін.; XXIII. 326. Сирія – острів на захід від Ортігії, батьківщина Евмея. – XV. 403. Сідон – велике торговельне місто в Фінікії, яку називали також Сідонією, а фінікійців – сідонянами. – IV. 84, 618; XV. 117,415 та ін. Сізіф – син Еола, засновник і володар Корінфа, якому пощастило обманути саму смерть і якийсь час тримати її в полоні. За це Сізіф був змушений в Аїді вічно викочувати на гору великий камінь, який зараз же скочувався вниз. Звідси і крилатий вислів «сізіфів труд», що означає безконечну й безрезультатну працю. – XI. 593. [566] Сіканія – острів Сицилія, Сікелія – грецька назва Сицилії, сіка-ни та сікелійці – його жителі. – XX. 383: XXIV. 211, 307 та ін. Сінтіяни – жителі острова Лемносу. – VIII. 294. Скелі блуденні – див. прим, до XII. 61. Скілла – міфічне морське страховисько з шістьома парами ніг і шістьома собачими головами; жила навпроти Харібди в печері біля морської протоки між Італією та Сіціліею. В переносному розумінні «опинитися поміж Скіллою та Харібдою» означає зазнати небезпеки з різних боків. – XII. 85, 108, 223, 310, 430 та ін.; XXIII. 328. Скіра – острів в Егейському морі. – XI. 509. Солімські пагорки – узвишшя в Лікії, на заході Малої Азії, за назвою войовничого племені солімів. – V. 283. Спарта, або Лакедемон – столиця Менелая і Єлени. – І. 93; II. 214 та ін.; IV. 10; XI. 460; ХНІ. 412. Стікс – річка в підземному царстві Аїда; її водами клянуться боги. – V. 185; X. 514. Стратій – син Нестора. – НІ. 413, 439. Суній – мис на південному сході Аттіки. – III. 278. Схерія – міфічний острів, на якому жили феаки; деякі дослідники ототожнюють його з сучасним островом Корфу. – V. 34; VI. 8; VII. 79; ХНІ. 160. Тайгет – гірське пасмо в Лакедемоні. – VI. 103. Тантал – син Зевса, дід Атрея, володар малоазійського міста Сіпіла (у Фрігії); зловживав довірою богів, розголошував їх таємниці; бажаючи вивірити всевідання богів, подав їм на бенкеті мясо із свого сина Пелопса; боги воскресили юнака, а Тантал був приречений на вічні муки голоду і спраги та постійного страху бути роздушеним навислою над ним скелею. Звідси вислів «танталові муки». – XI. 582. Тафос – невеличкий острівець в Іонійському морі біля берегів Акарнанії; тафіяни – жителі цього острова, відомі як морські розбійники. – І. 105, 417 та ін.; XIV. 452; XVI. 426. Тектонід – син Тектона, Поліней, батько феака Амфіала. – VIII. 114. Теламон – саламінський володар, батько Еанта великого. – XI. 553. Телем – син Еврімія, віщун у кіклопів. – IX. 509. [567] Телемах – син Одіссея й Пенелопи, вихований Ментором, в образі якого Афіна допомагала Телемахові під час шукань батька. Міф про Телемаха ліг в основу роману французького письменника XVII – XVIII ст. Фенелона «Пригоди Телемаха». Ім'я його згадується багато разів – майже в усіх піснях «Одіссеї». Телепіл – місто лестригонів. – X. 81; XXIII. 318. Телеф – кетейський володар, батько Евріпіла. – XI. 519. Темеса – місто на Кіпрі, відоме мідними копальнями. – І. 184. Тенед – острів в Егейському морі, недалеко від Трої. – III. 159. Теоклімен – ворожбит, правнук Мелампода. – XV. 256, 508 та ін.;ХУІІ. 151.; XX. 350таін. Терпій – батько співця Фемія. – XXII. 330. Тесей – аттічний герой, син афінського володаря Егея; багатьма подвигами, подібно до Геракла, очистив рідну землю від страховиськ і розбійників; найбільше вславився перемогою над Мінотавром (напівлюдиною-напівбиком), який щороку вимагав у жертву сім афінських юнаків та сім дівчат; убивши Мінотавра, що жив у лабіринті на острові Криті, Тесей з допомогою Аріадниної нитки вийшов з лабіринту і після смерті Егея став володарем Афін. – XI. 323, 631. Тідей – батько Діомеда, упокірника коней. – III. 167. Тіндарей – чоловік Леди, що була матір'ю Клітемнестри, Єлени, Кастора й Полідевка. – XI. 298; XXIV. 199. Тіресій – фіванський сліпий ворожбит, що викрив злочин царя Едіпа; в «Одіссеї» виступає його душа в А'іді. – X. 492, 524 та ін.; XI. 32, 139, 479 та ін.; XII. 267; XXIII. 251, 323. Тіро – мати Нелея й Пелея. – II. 120; XI. 235 та ін. Тітій – велетень, син Геї – Землі; за намагання зневажити Геру був покараний вічними муками в Аїді. – VII. 324; XI. 576. Тіфон – коханець розоперстої Еос. (Див. прим. V. 1.) Трінакія – міфічний острів, на якому паслись корови Геліоса. (Див. прим, до XI. 107.) – XII. 127, 135; XIX. 275. Трішогенея – народжена біля Трітону, лісового потоку в Беотії, епітет Афіни. (Див. прим, до НІ. 378.) Троя – інша назва міста Іліона, за яке точилась Троянська війна. – І. 2, 210, 326 та ін.; III. 85, 220, 256 та ін.; IV. 6, 99 та ін.; V. 39, 307; VIII. 219, 502; IX. 38, 259; X. 40, 332; XI. 160, 510 та ін.; XII. [567] 189; XIII. 137, 248, 315 та ін.; XVII. 314; XVIII. 259, 266; XIX. 8; XXIV. 27 та ін. Трояни (або троянці) – осельники Трої. – І. 237; НІ. 86, 100 та ін.; IV. 254, 273 та ін.; V. 309; VIII. 82, 504 та ін.; XI. 169, 532 та ін.; XII. 190; XIV. 367; XVII. 119; XVIII. 261; XXII. 36; XXIV. 27 та ін. Фаетон – див. Ламп. Фаетуса – див. Лампетія. Фарос – невеличкий острів у гирлі ріки Нілу. – IV. 355. Феаки (феакійці) – міфічне плем'я, що жило на острові Схерії. – V. 35, 280, 345 та ін.; VI. З, 114, 202 та ін.; VII. 11, 108, 315 та ін.; VIII. 5, 108, 201, 368, 428, 535 та ін.; XI. 336 та ін.; XIII. 12, 121, 204, 302 та ін.; XVI. 227; XIX. 279; XXIII. 338. Феб (блискучий) – друге ім'я Аполлона. – III. 279; VIII. 80 та ін. Федім – сідонський володар. (Див. прим, до IV. 617.) Федон – володар феспротійський, друг Одіссея. – XIV. 316; XIX. 287. Федра – дружина Тесея, закохана в свого пасинка Іполита; коли він відкинув її кохання, звела на нього наклеп і домоглася його смерті; покінчила самогубством. – XI. 321. Феміда – дочка Урана й Геї, богиня справедливості. – II. 68. Фелій – син Терпія, ітакійський співець. – І. 153, 337; XXII. 331 та ін. Ферет – син Кретея й Тіро, брат Есона й Амітаона. – XI. 259. Фери – а) місто в Мессенії. – III. 488; XV. 186; б) місто в Фес-салії. – IV. 798. Феспроти – грецьке плем'я, що жило в північно-західній частині Греції. – XIV. 315 та ін.; XVI. 65, 427; XVII. 526; XIX. 271 та ін. Фест – місто в південній частині острова Криту, один з центрів стародавньої мінойської культури. – НІ. 295. Фетіда – дочка Нерея й Доріди, мати Ахілла, керівниця хору нереїд. На весілля Фетіди і смертного Пелея запрошені були всі боги, крім Еріди, богині розбрату; Еріда помстилась, підкинувши гостям яблуко з написом «найгарнішій», що й стало «яблуком розбрату» і призвело до Троянської війни. Фея – гавань в Еліді. – XV. 297. Фіви – а) стобрамні – в Єгипті. – IV. 127; б) семибрамні – в Ееотії. – XI. 263 та ін.; XV. 247. [569] Філак – батько Іфікла. – XV. 231. Філака – місто в Фессалії. – XI. 289; XV. 235. Філо – служниця Єлени в Спарті. – IV. 125, 133. Філоктет – славетний стрілець, що одержав лук від умираючого Геракла; брав участь у троянському поході на чолі фессалійського війська, але по дорозі був ужалений змією і з невигойною виразкою залишився на острові Лемносі. Коли на десятому році війни грекам було провіщено, що без Гераклової зброї їм не взяти Іліона, Філок-тета було запрошено до участі в війні, і незабаром від його руки упав Паріс. Міф про Філоктета відбито в трагедіях Есхіла, Евріпіда, Софокла (збереглась лише остання). – III. 190; VIII. 219. Філомелід – лесбоський володар, якого Одіссей подолав у змаганні. До того Філомелід убивав у кулачному двобої кожного чужоземця, який опинявся в його володіннях. – IV. 343; XVII. 134. Філотій – пастух кіз, вірний слуга Одіссеїв. – XX. 185, 254; XXI. 240, 388; XXII. 359. Фінікія – країна, що межує з пасмом Ліванських гір на малоазійському узбережжі Середземного моря (див. Сідон). – IV. 83; XIV. 291. Фінікіяни (або фінікійці) – народ семітської мовної групи, що жив на сирійському узбережжі Середземного моря і здавна провадив морську торгівлю; від фінікіян греки запозичили свій алфавіт. – XIII. 272, 283; XIV. 287; XV. 415, 455 та ін. Фоант – син етолійського вождя Андремона. – XIV. 499. Форкін – а) один з морських богів, батько Фооси, матері Полі-фема. – І. 72; б) названа ім'ям цього божества затока на острові Ітаці. – XIII. 96, 345. Фракія – країна на узбережжі Босфору та Мармурового моря. Фрасімед – син Нестора. – III. 414, 442 та ін. Фроній – батько ітакійця Ноемона. – II. 386; IV. 630. Фронтій – син Онетора, стерничий Менелая. – III. 281. Фтія – столиця мірмідонян. – XI. 496. Фтон – чоловік Полідамни. (Див. прим, до IV. 228.) Фтоон – один з феаків. – VIII. 113. Халкіда – місто в Етолії. – XV. 295. Харібда – міфічне морське страховисько, яке то поглинало хвилі разом з кораблями, то викидало їх, – втілення морського водоворо-ту (див. Скілла). – XII. 104, 235, 428 та ін.; XXIII. 327. [570] Харити – вічноюні богині краси і радості, втілення жіночої вродливості. В Римі їх називали граціями. – VI. 18; VIII. 364; XVIII. 194. Хіос – острів у східній частині Егейського моря. – III. 170, 172. Хлоріда – Нелеєва дружина, мати Нестора. – XI. 281, 286. Хромій – син Нелея, брат Нестора. – XI. 286. Ярдан – ріка на острові Криті. – III. 292. Ясіон – коханець богині землеробства Деметри, з ревнощів убитий Зевсом. – V. 127. Ясон, чи Іасон – очолив похід аргонавтів у Колхіду і з допомогою дочки Еета Медеї здобув золоте руно; пізніше кинув Медею, яка стала його дружиною, і вона тяжко помстилася, вбивши його наречену і своїх спільних з ним дітей; загинув Ясон під уламками спорожнілого корабля «Арго», заснувши в його тіні. Міф про Ясона й Медею відбито в трагедіях Евріпіда і Сенеки, а також у творчості багатьох пізніших поетів, художників і композиторів. – XVIII. 246. Бібліографічні відомості: Літературно-художнє видання Гомер ОДІССЕЯ Переклад із старогрецької Головний редактор В. І. Галій Відповідальний за випуск Т. Б. Уліщенко Художник Б. П. Бублик Технічний редактор Л. Т. Єна Комп'ютерна верстка Н. О. Побігайло Коректор О. М. Кириченко ISBN 9789660317642 Підписано до друку 11.03.02. Формат 84х108 Папір офсетний. Гарнітура Тип Тайме. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 30.24. Умов, фарбовідб. 31,08. Облік.-вид. арк. 26.1. Тираж 10 000 прим. (1-й завод – 2000 прим). Замовлення № 2-276. ТОВ «Видавництво Фоліо» Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК№ 502 від 21.06.2001 р. ТОВ «Фоліо» Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 683 від 21.11.2001 р. 61057, Харків, вул. Донець-Захаржевського, 6/8 Електронна адреса: www.folio.com.ua E-maiclass="underline" foliosp@vlink.kharkov.ua Інтернет магазин «Книга – поштою» www.bookpost.com.ua Віддруковано з готових діапозитивів у ВАТ «Книжкова фабрика «Глобус"». 61012. Харків, вул. Еніельса. 11 Гомер Г 64 Одіссея / Пер. із старогрецької, примітки, словник імен і назв Бориса Тена; Передмова К. С. Забарила; Худож.-оформлювані Б. П. Бублик, С. І. Прав-дюк. – Харків: Фоліо, 2002. – 574 с. – (Б-ка світ. літ.). ISBN 966-03-1764-6. Гомерівський епос складається з двох епопей – «Іліади» і «Одіссеї». У першій із них йдеться про подвиги звитяжців під час Троянської війни. У другій розповідається про повернення Одіссея – одного з героїв Троянської війни – на рідний острів Ітаку та про незвичайні пригоди, які йому довелося пережити. «Одіссея» дихає величавим спокоєм, вона сповнена духовної краси і величі та є завершеним втіленням класичної епопеї. Поема наповнена цікавим побутово-звичаєвим змістом життя стародавніх еллінів, і разом з тим вона нас вводить у казково-фантастичний світ грецької міфології. Поема відзначається досить складною і довершеною композицією, що свідчить про високий художній рівень, якого досягла поезія Гомерівського часу. «…Окреслені ясними лініями, в прозорому і рівному освітленні стоять і рухаються люди в межах простору, що охоплюється оком; не менш ясні їхні думки й почуття, повністю виражені в слові, гармонійні навіть у стані хвилювання» (Е. Ауербах). ББК 84(0)3 © Aerius, 2003