— Звичайно ж! — вигукнув Патрик. — Наша Філіпа нічого не знає. Ладен побитися об заклад, що це єдина жінка в Чипінґ-Клеґорні, яка нічого не знає.
Філіпа подивилася на нього із запитанням у погляді.
— Перед тобою, — сказав Патрик, драматично повівши рукою, — сцена вбивства!
Філіпа Геймс здавалася трохи спантеличеною.
— Оце, — промовив Патрик, показуючи на хризантеми у великих вазонах, — похоронні вінки, а оці сирні палички та оливки — похоронний обід.
Філіпа запитально подивилася на міс Блеклок.
— Він жартує? — запитала вона. — Я страшенно дурна й ніколи не розумію жартів.
— Це поганий жарт, — промовила Дора Баннер із гнівними інтонаціями в голосі. — Мені він дуже не до вподоби.
— Покажіть їй оголошення, — сказала міс Блеклок. — Мені треба піти зачинити качок. Уже поночі. Вони вже, певно, у сараї.
— Дозвольте, я їх закрию, — запропонувала Філіпа.
— Ні, ні, моя люба. Твій робочий день уже закінчився.
— Я це зроблю, тітко Леті, — зголосився Патрик.
— Ні, ні, не треба, — енергійно заперечила міс Блеклок. — Минулого разу ти не зачинив двері на защіпку.
— Я, я їх зачиню, люба Леті, — вигукнула міс Баннер. — Я залюбки зачиню їх. Лише запхаю ноги в калоші — але куди, до дідька, подівся мій джемпер?
Проте міс Блеклок, усміхаючись, уже покинула кімнату.
— Даремно ви набивалися, Банні, — сказав Патрик. — Тітка Леті надто практична й діловита й нічого нікому не дозволить зробити за себе. Вона воліє все робити сама.
— Вона любить працювати, — сказала Джулія.
— Але я щось не помітив, щоб ти поривалася їй допомогти, — сказав її брат.
Джулія ліниво усміхнулася.
— Ти сам щойно сказав, що тітка Леті воліє все робити сама, — нагадала йому вона. — А крім того, — і вона простягла перед собою свою струнку ногу в панчосі, — я вдягла сьогодні свої найкращі панчохи.
— Смерть у шовкових панчохах! — проголосив Патрик.
— Вони нейлонові, а не шовкові, йолопе.
— Я б не сказав, що ця назва звучить гарніше.
— Чи хтось мені пояснить, — вигукнула Філіпа плаксивим голосом, — чому тут стільки балаканини про смерть?
Усі заговорили разом, щоб їй це пояснити, але ніхто не міг знайти й показати їй «Газету», бо Міці віднесла її на кухню. Міс Блеклок повернулася через кілька хвилин.
— Справу зроблено, — весело сказала вона й подивилася на годинник. — Двадцять шоста хвилина. Зараз почнуть приходити люди — або я зовсім не розумію своїх сусідів.
— А я зовсім не бачу, чому хтось повинен прийти, — сказала Філіпа зі спантеличеним виглядом.
— Справді, моя люба?.. Мабуть, ти й справді не бачиш. Але більшість людей набагато допитливіші, ніж ти.
— Філіпа з такою байдужістю ставиться до життя, ніби воно зовсім її не цікавить, — сказала Джулія з досить зловтішною іронією в голосі.
Філіпа нічого не відповіла.
Міс Блеклок оглянула вітальню. Міці поставила пляшку з хересом і три тарелі з оливками, сирними паличками та дрібним печивом на стіл, що стояв посеред кімнати.
— Я б тебе попросила перенести цю тацю — або навіть переставити стіл, якщо ти нічого не маєш проти — у віконну нішу іншої кімнати, мій любий Патрику. Зрештою, я не влаштовую сьогодні вечірку! Я нікого не запрошувала. І мені не хотілося б показувати з усією очевидністю, що я чекаю сьогодні гостей.
— Ви хочете, тітко Леті, замаскувати свою гостру проникливість?
— Ти правильно мене зрозумів, любий хлопче. Дякую тобі.
— А зараз ми можемо розіграти спокійну домашню вечірку й прикинутися дуже здивованими, коли хтось з'явиться.
Міс Блеклок узяла пляшку з хересом. Вона подивилася на неї із сумнівом у погляді.
Патрик спробував заспокоїти її.
— Там ще хересу не менш як півпляшки. Цього має вистачити.
— О, так, так… — невпевнено відказала вона. Потім, злегка почервонівши, промовила: — Патрику, можна тебе попросити… Там, у буфеті, ти знайдеш повну пляшку. Принеси її і не забудь коркотяг. Я… ми… можемо відкоркувати нову пляшку. Цю було відкорковано вже якийсь час тому.
Патрик мовчки пішов виконувати доручення. Повернувся з новою пляшкою і витяг із неї корок. Він із цікавістю подивився на міс Блеклок, коли поставив її на тацю.
— То ви сприймаєте це дуже серйозно, чи не так, люба тітонько? — лагідно запитав він.
— Ой, Леті! — вигукнула шокована Дора Баннер. — Ти ж не думаєш справді…
— Тихше, — швидко промовила міс Блеклок. — Дзвінок у двері. Я бачу, моя гостра проникливість мене не підвела.
Міці відчинила двері до вітальні і впустила полковника та місіс Істербрук. Вона мала власну манеру оголошувати про прихід гостей.