Выбрать главу

— А як у вас із домашньою прислугою?

— Тимчасовий садівник приходить до мене по вівторках і п'ятницях. Така собі місіс Гаґінз приходить сюди щоранку п'ять днів на тиждень, а на кухні мені допомагає чужоземна біженка з ім'ям, яке нелегко вимовити. Вам навряд чи вдасться поговорити нормально з Міці, боюся. У неї щось схоже на манію переслідування.

Кредок кивнув головою. Він тримав у пам'яті ще одну з неоціненних характеристик констебля Леґа. Назвавши Дору Баннер фразою «у неї не всі дома», а Летицію Блеклок — «жінка окей», він прикрасив послужний список Міці словом «брехуха».

Ніби прочитавши його думки, міс Блеклок сказала:

— Але ви не ставтеся з упередженням до бідолашної дівчини, тому що вона брехуха. Я щиро вірю, що, як і у випадку багатьох брехунів, у її брехні є чимало правди. Так, наприклад, якщо вона розповідала про себе все більші й більші жахіття, аж поки починала вірити, що будь-яка страшна історія з газетних сторінок відбувалася й особисто з нею або з її родиною, то вона пережила тяжкий шок і в реальній дійсності, і принаймні одного з її близьких родичів було вбито в неї на очах. Я думаю, багато з цих переміщених осіб відчувають, — і мабуть, вони мають рацію, — що наші співчуття і симпатія залежать від жорстокостей, які їм довелося пережити, а тому вони перебільшують і вдаються до вигадок.

Вона додала:

— Правду кажучи, Міці — особа нестерпна. Вона всіх нас дратує і сердить, вона підозрілива й похмура, її почуття постійно хтось зачіпає, і вона почуває себе глибоко скривдженою. Але, попри все це, мені щиро шкода її, — Вона усміхнулася. — А крім того, якщо вона захоче, то вміє готувати надзвичайно смачно.

— Я спробую не надокучати їй занадто, — заспокійливо промовив Кредок. — А хто мені відчинив двері? Міс Джулія Симонс?

— Так. Ви хочете поговорити з нею тепер? Патрика немає вдома. Філіпа Геймс працює в «Даяс-Холі», і ви знайдете її там.

— Дякую, міс Блеклок. Я хотів би побачитися з міс Симонс тепер, якщо можна.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ДЖУЛІЯ, МІЦІ Й ПАТРИК

I

Коли Джулія увійшла до кімнати й сіла на стілець, який звільнила для неї Летиція Блеклок, вираз обличчя в неї був спокійний і стриманий, і це чомусь роздратувало Кредока. Вона подивилася на нього незворушним поглядом і стала чекати його запитань. Міс Блеклок тактовно вийшла з кімнати.

— Будь ласка, розкажіть мені про вчорашній вечір, міс Симонс.

— Учорашній вечір? — промурмотіла Джулія без будь-якого виразу в очах. — О, вчора ми поснули, як мертві. Такою, либонь, була наша реакція.

— Я маю на увазі вечір, починаючи з шостої години.

— А, розумію. До нас прийшло чимало занудних людей.

— Справді занудних?

Вона обдарувала його ще одним незворушним поглядом.

— Ви ж уже знаєте, хто тут був.

— Я ставлю вам запитання, міс Симонс, — люб'язно проказав Кредок.

— Пробачте мені. Це так нудно, коли тебе примушують щось повторювати. Навіщо вам… Ну, гаразд… Прийшли полковник і місіс Істербрук, міс Гінчкліф і міс Мерґатройд, місіс Светенгем та Едмунд Светенгем і місіс Гармон, дружина вікарія. Вони прийшли в такому порядку, як я назвала. А якщо ви хочете знати, що вони казали, то всі вони по черзі казали одне й те саме: «Я бачу, ви увімкнули центральне опалення» і «Які чудові хризантеми!»

Кредок закусив губу, щоб не засміятися. Вона зображувала їх досконало.

— Винятком була місіс Гармон. Вона мила жіночка. Увійшла сюди в капелюшку, який чудом не зсунувся з її голови, та з незав’язаними шнурками й відразу запитала, коли відбудеться вбивство. Її слова всіх збентежили, бо всі вони прикидалися, ніби зайшли випадково.

Тітка Леті сухо відповіла їй, що відбудеться воно дуже скоро. А тоді задзвонили дзиґарі, і коли стих останній звук, світло погасло, двері відчинилися, і чоловік у масці сказав: «Руки вгору, хлопці» чи щось таке. Усе відбувалося наче в поганому фільмі. Справді сцена була безглуздою. А потім він двічі вистрелив у тітку Леті, і відчуття чогось безглуздого зникло.

— Де був кожен, коли це сталося?

— Коли погасло світло? Усі просто стояли тут, у вітальні. Місіс Гармон сиділа на канапі, Гінч (тобто міс Гінчкліф) стояла перед каміном у чоловічій позі.

— Ви були в цій кімнаті чи в тій, що далі?

— Переважно, думаю, я була в цій кімнаті. Патрик пішов до іншої, щоб узяти херес Думаю, полковник Істербрук пішов за ним, але цілковитої певності в мене нема. Ми просто, як я сказала, стояли та сиділи то там, то там.

полную версию книги