— Хто вам таке сказав? Тільки тому, що я одного разу підклав у ліжко Банні яблучний пиріг, а Міці послав поштівку, повідомивши, що гестапо вийшло на її слід…
— Розкажіть мені своїми словами, що ж було вчора ввечері.
— Я щойно увійшов до меншої з кімнат вітальні, щоб узяти трунки, коли — опля, світло погасло. Я обернувся й побачив суб'єкта, який стояв у дверях і наказував: «Руки вгору!», почулися зойки та вереск, і саме в ту мить, коли я подумав: «А чи не стрибнути мені на нього?» — він стріляє двічі з револьвера, потім падає, ліхтар випадає в нього з рук, і ми знову в темряві, а полковник Істербрук починає викрикувати накази своїм казарменим голосом. «Чому, в біса, не загорається моя запальничка? — кричить він. — Та вона й не загориться, адже це один із клятущих сучасних винаходів».
— Вам не здалося, що нападник цілився в міс Блеклок і тільки в неї?
— Звідки я можу знати? Мені здається, він пальнув зі свого револьвера, либонь, просто для розваги, а тоді зрозумів, що зайшов надто далеко.
— І вистрелив у себе?
— Можливо. Коли я побачив його обличчя, він був схожий на блідого малого злодія, який наробив непередбаченої шкоди.
— І ви певні, що ніколи не бачили його раніш?
— Ніколи.
— Дякую вам, містере Симонс. Мені треба допитати інших людей, які були тут учора ввечері. Як ви гадаєте, у якому порядку це ліпше зробити?
— Наша Філіпа — місіс Геймс — працює в «Даяс-Холі». Ворота цієї садиби поруч із нашими ворітьми. Після цього найближчими будуть Светенгеми. Кожен вам покаже їхній дім.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
ІНШІ СВІДКИ
«Даяс-Хол», безперечно, зазнав чималих ушкоджень під час війни. Повзучий пирій із радісною готовністю застеляв ділянки землі, де раніше росла спаржа, про що свідчили кілька хирлявих пучечків спаржі, які пробивалися крізь суцільне покривало бур'яну то там, то там. Жовтозілля, берізка та інші вороги саду росли повсюди бурхливо й нестримно.
Невеличка ділянка саду під вікнами кухні, щоправда, була доведена до певного ладу, і там Кредок натрапив на замисленого старого чоловіка, що стояв, спираючись на лопату.
— Вам, либонь, потрібна місіс Геймс? Я не в змозі підказати вам, де ви зможете її знайти. Вона жінка надзвичайно вперта й робить тільки те, що їй заманеться. Не хоче слухати жодних порад. Я б залюбки щось міг би підказати їй — але яка з цього користь, коли ці молоді жінки нікого не слухають. Гадають, їм усе відомо, бо вони, бачте, надягли штани та всілися на трактор. Але тут ідеться про те, як треба доглядати сад. А це складна наука, і за день її не вивчиш. Тут потрібен справжній садівник, ось що я вам скажу.
— Та він же начебто є, — сказав Кредок.
Старий сприйняв це зауваження як образливий натяк.
— А ви огляньтеся навколо себе, містере, хіба багато можу я зробити з ділянкою, що має таку велику площу? Раніше тут працювали троє чоловіків і хлопець. І людей тут треба не менше. Небагато знайдеться чоловіків, які були б спроможні робити те, що роблю я. Іноді я повертаюся звідси лише о восьмій годині вечора. Лише о восьмій.
— А чим ви собі присвічуєте? Олійною лампою?
— Природно, я говорив не про цю пору року. Я говорив про літо.
— Он як, — сказав Кредок. — Мені треба все ж таки знайти місіс Геймс.
Сільський дід виявив зацікавленість.
— А навіщо вона вам потрібна? Ви з поліції, так? Вона потрапила в якусь халепу чи йдеться про те, що сталося вчора увечері в «Літл-Педоксі»? Кажуть, туди вдерлося кілька чоловіків у масках, і вони нікого не випустили з кімнати, погрожуючи револьверами. До війни такого ніколи б не трапилось. То все дезертири. Відчайдушні люди, що шастають по околиці. Чому військові не покладуть цьому край?
— Я не знаю, — сказав Кредок. — То цей збройний наліт спричинив багато чуток?
— Атож, балачок тут було чимало. До чого ми дійшли й до чого ще дійдемо? Так сказав мені Нед Баркер. У нас тепер усе відбувається, яку кіно, сказав він. А Том Райлі запевняє, не буде нам добра, поки всякі волоцюги блукатимуть на волі. І то недарма, каже він, дівка, що готує їжу для міс Блеклок, має таку паскудну вдачу — вона до цього причетна, запевняє він. Вона комуністка або й гірше, каже він, нам такі люди тут не потрібні. А Марліна, та, що стоїть за стійкою бару, ви ж, певно, її знаєте, вона вважає, що, либонь, міс Блеклок має вдома якісь коштовності абощо. Але не те, про що ви зараз подумали, бо я переконаний, що ті перли в намисті, які міс Блеклок носить на шиї, вони фальшиві. А Марліна візьми та й бовкни: «А що, як ті перли справжні?», а Флорі (дочка старого Белемі) з нею не погоджується. «Нісенітниця, — каже вона, — то звичайнісінька біжутерія». Біжутерія — яку гарну назву вигадали вони для намиста з фальшивих перлів. А колись їх навіть називали римськими перлами або паризькими діамантами — моя жінка служила покоївкою в леді, і вона знає. Але ми-то знаємо, що то кульки зі звичайного скла, не більше. Я думаю, що й молода міс Симонс носить ту ж таки біжутерію — оті свої нібито золоті листочки, собачок і таке інше. Сьогодні нам нечасто щастить побачити шматок чистого золота — навіть обручки вони виготовляють із тієї бридкої сірої платини. То жебрацькі прикраси, так я вважаю, — хоч би яку захмарну ціну вони коштували.