— Біля мене тебе не було, — сказала міс Гінчкліф.
— Невже й справді, Гінч, мене з тобою не було? Атож, і справді не було, тепер я все пригадала. Я милувалася хризантемами. Хоч, сказати правду, ті квіти були досить-таки хирляві. А потім усе й сталося — хоч я й не зрозуміла до пуття, а що ж саме сталося, — тобто я не второпала, чи сталося щось, чи ні. Я й на мить не могла собі уявити, що то був справжній револьвер — але всім було так незатишно в темряві, а тут іще й той страхітливий вереск. Я все зрозуміла хибно, не так, як воно насправді було. Я думала, її вбивають, — це я про ту дівчину-біженку. Думала, їй перерізали горлянку десь там, у холі. Я не думала, що то він — тобто я навіть не знала, що там з'явився якийсь чоловік. Я лише почула голос, ви знаєте, і той голос наказав: «Підійміть руки вгору, будь ласка».
— Він наказав: «Усім руки вгору!» — поправила її міс Гінчкліф. — І ніякого «будь ласка» там не було.
— Так жахливо думати, що поки та дівчина не зарепетувала, я фактично тішилася тим, що відбувається. Лише перебувати в темряві було дуже незручно, і хтось наступив мені на мозолю. Я там мало не померла. Ви щось іще хочете довідатися від мене, інспекторе?
— Ні, — сказав інспектор Кредок, подивившись на міс Мерґатройд із великим сумнівом у погляді. — Не думаю, щоб із ваших свідчень була якась користь.
У її подруги вихопився регіт, схожий на гавкіт собаки.
— Він записав тебе на плівку, Мерґатройд.
— Але ж, Гінч, я докладала всіх зусиль, аби розповісти йому все, що знаю, — промовила міс Мерґатройд.
— Йому не те треба, — сказала міс Гінчкліф. Вона подивилася на інспектора.
— Якщо ви дотримуєтеся географічного принципу, то думаю, наступним місцем вашого візиту буде будинок вікарія. Можливо, ви там щось і роздобудете. Місіс Гармон буде наступною. Вона має вигляд украй неуважної — але іноді мені здається, що в неї є трохи мізків. Може, не так багато, але вони є.
Коли інспектор та сержант Флетчер пішли, Емі Мерґатройд сказала, намагаючись перевести дух:
— О, Гінч, я, певно, наговорила дурниць? Я була така схвильована і збуджена.
— Не переживай, — з усмішкою відповіла міс Гінчкліф. — Загалом, я сказала б, ти відповідала дуже добре.
Інспектор Кредок оглянув велику обшарпану й занедбану кімнату з приємним відчуттям. Вона дуже нагадувала йому власний дім у Камберленді. Злинялі шпалери, великі обшарпані стільці, то там, то там розкидані квіти й книжки, спанієль у кошику. Місіс Гармон, з її неуважним виглядом, із безладом, що панував у домі, та з її приязним обличчям, також здалася йому жінкою симпатичною. Але вона відразу сказала йому цілком відверто:
— Я нічим не зможу допомогти вам. Бо я тоді заплющила очі. Терпіти не можу, коли мені світять просто в обличчя. А коли гримнули постріли, то я заплющила їх іще міцніше. І подумки побажала, щоб це вбивство було тихим. Я не люблю ані вилясків, ані гуркотнечі.
— Отже, ви нічого не бачили, — сказав інспектор, поглянувши на неї з усмішкою. — Але ж ви щось чули?
— О так, інспекторе, там було що чути. Двері, які відчинялися та зачинялися, люди, що базікали всілякі дурниці й важко дихали, і наша люба Міці, яка верещала так пронизливо, ніби з неї під високим тиском випускали пару, і бідолашна Банні, чиї зойки були схожі на зойки кроля, що потрапив до пастки. І всі штовхалися та падали, перечіпаючись одне об одного. Проте, коли найстрахітливіші звуки стихли, я розплющила очі. На той час усі вже були в холі, зі свічками в руках. А потім увімкнулося світло, і несподівано все стало таким, як і було, — тобто не зовсім таким, як і було, проте ми знову стали самими собою, а не людьми в темряві. Люди в темряві дуже відрізняються від звичайних людей, чи не так?
— Думаю, я розумію, що ви маєте на увазі, місіс Гармон.
Місіс Гармон усміхнулася йому.
— І тут я побачила і його, — сказала вона. — Чужоземець, чимось схожий на ласку, рожевий і ніби здивований, він лежав там мертвий, а його револьвер лежав поруч із ним. Мені здалося, — о, мені справді так здалося, — що та картина не мала глузду.
Вона не мала глузду і для інспектора теж. Ця історія вселяла йому тривогу.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
НА СЦЕНУ ПОДІЙ ВИХОДИТЬ МІС МАРПЛ
Кредок поклав надрукований на машинці рукопис із кількома розповідями допитуваних людей перед головним констеблем. Цей останній одержав телеграму, надіслану швейцарською поліцією.
— Отже, він уже був на обліку в поліції, — сказав Райдсдейл. — Так я й думав.