— А чи не нагадав він вам когось? — запитав сер Генрі з лукавим блиском в очах.
Міс Марпл усміхнулася й похитала головою, насварившись на нього пальцем.
— Ох, ви ж і жартівник, сер Генрі. Звичайно ж, нагадав. Фреда Тайлера в рибній крамниці. Він завжди пропускав одиницю в колонці шилінгів. Сьогодні ми їмо так багато риби, що на неї доводиться виписувати надто довгий чек. Тому Фред завжди мав у своїй кишені з десяток шилінгів, яких йому вистачало на те, щоб купити собі кілька краваток і повести Джесі Спреґі (дівчину з мануфактурної крамниці) в кіно. Ці молоді бевзі так і прагнуть поцупити все, що погано лежить. Отже, я ще не встигла прожити тут і тиждень, а вже побачила помилку зі своїм чеком. Я сказала про це молодикові, і він довго вибачався й здавався дуже засмученим, але я тоді сказала самій собі: «У тебе надто нерухомі очі, молодий чоловіче».
А коли, я кажу, що в когось нерухомі очі, — провадила міс Марпл, — то це означає, що вони дивляться прямо на тебе й ніколи ані кліпають, ані ковзають убік.
Кредок зробив несподіваний схвальний рух. Він пригадав Джіма Келлі, одного вельми вправного шахрая, якого йому зовсім нещодавно пощастило посадити за ґрати.
— Руді Шерц мав досить погану славу, — сказав Райдсдейл. — Ми з'ясували, що він був на обліку в поліції у Швейцарії.
— Отже, на батьківщині йому стало непереливки, і він приїхав сюди за фальшивими документами? — сказала міс Марпл.
— Саме так, — відповів Райдсдейл.
— Він ходив із маленькою рудою офіціанткою з гриль-бару, — сказала міс Марпл. — Проте я не думаю, що її серце розбите. Їй просто захотілося чогось «іншого», а він мав звичай дарувати їй квіти та шоколад, чого від наших англійських хлопців не дочекаєшся. Вона розповіла вам усе, що знає? — запитала міс Марпл, обертаючись до Кредока. — Чи ще не все?
— Я не певен, що все, — обережно відповів Кредок.
— Гадаю, незабаром вона все скаже, — промовила міс Марпл. — Вона дуже стривожена. Принесла мені вуджену рибу замість оселедця сьогодні вранці й забула глечик із молоком. Зазвичай вона чудова офіціантка. Атож, вона стривожена. Вона боїться, що її примусять давати свідчення або щось таке. Але я сподіваюся, — і погляд її щирих синіх очей ковзнув по чоловічих пропорціях та вродливому обличчю детектива-інспектора Кредока з правдивим жіночим вікторіанським схваленням, — що ви зможете переконати її розповісти вам усе, що вона знає.
Детектив-інспектор Кредок зашарівся, а сер Генрі засміявся.
— Це може бути важливо, — сказала міс Марпл. — Він міг сказати їй, хто це був.
Райдсдейл витріщився на неї.
— Кого ви маєте на увазі?
— Я так погано вмію висловлювати свої думки. Хто намовив його зробити це, ось що я мала на увазі.
— То ви вважаєте, що хтось його намовив?
Очі міс Марпл зробилися великі від подиву.
— Але ж звичайно! Перед нами симпатичний молодик, який шахрує трохи там, а трохи там — виправляє чек на дрібну суму, можливо, іноді дозволяє собі поцупити невеличку прикрасу, якщо її десь забуто, або трохи грошей із каси — одне слово, вдається лише до дрібних крадіжок. Завжди має напохваті трохи грошей, щоб мати змогу добре вдягтися, зробити подарунок дівчині та інші такі дрібнички. І раптом нападає на кімнату, у якій повно людей, і стріляє там у когось. Він ніколи не робив нічого подібного, ніколи! Він був не такою людиною. Така його поведінка не має глузду.
Кредок судомно втягнув повітря у груди. Саме ці слова сказала Летиція Блеклок. Те саме сказала й дружина вікарія. І його ж таки змагало дедалі сильніше відчуття: це не має глузду. А тепер те саме сказала стара кицька сера Генрі, і в її тонкому старечому голосі пролунала абсолютна переконаність.
— Можливо, у такому разі, міс Марпл, — сказав він, і в його голосі несподівано пролунали агресивні нотки, — ви нам розповісте, що ж там усе-таки трапилося?
Вона обернула до нього здивоване обличчя.
— Але звідки я маю знати, що там трапилося? У газеті було повідомлення — але з нього можна довідатися так мало! Тут можна дещо припустити, звичайно, але для цього нам бракує адекватної інформації.