— Джордже, — сказав сер Генрі, — чи не буде великим порушенням закону, якщо ви дозволите міс Марпл прочитати рапорт про матеріали допитів, які містер Кредок здійснив у Чипінґ-Клеґорні?
— Може, це й буде певним порушенням, — сказав Райдсдейл, — але я не зможу зайти далеко, якщо дотримуватимуся всіх інструкцій. Нехай прочитає. Мені цікаво буде почути, що вона скаже.
Міс Марпл була вкрай збентежена.
— Боюся, ви даремно послухали сера Генрі. Сер Генрі занадто добрий. Він, либонь, надто переоцінює ті невеличкі послуги, які я надавала йому в минулому. Насправді я не наділена якимись помітними обдаруваннями — крім, можливо, певного знання людської природи. Люди, як я вважаю, схильні бути надто довірливими. А щодо мене, то, боюся, я завжди віддаю перевагу найгіршому з варіантів того, що сталося. Я не бачу там нічого позитивного. Але подальші події надто часто доводять, що я мала слушність.
— Читайте, — сказав Райдсдейл, підсунувши до неї купу аркушів. — Це не забере у вас багато часу. Зрештою, усі ці люди схожі на вас — ви мусите знати багато таких, як вони. Ви маєте змогу помітити щось таке, чого ми не помітили. Гадаю, ми цю справу скоро закриємо. Тож цікаво буде довідатися думку аматора про неї, перш ніж ми передамо її в архів. Не стану від вас приховувати, що Кредок незадоволений. Він, як і ви, вважає, що справа не має глузду.
Запала тиша, поки міс Марпл читала папери. Нарешті вона відсунула вбік списані аркуші.
— Це дуже цікаво, — сказала вона, зітхнувши, — Як усе-таки по-різному люди розповідають — і думають — про одне й те саме. Як по-різному бачать речі — чи принаймні вірять у те, що вони їх бачать. І як важко відкрити істину, адже більшість речей уявляються такими банальними, а якщо котрась із них не банальна, то її буває знайти важче, аніж голку в копиці сіна.
Кредок відчув напад розчарування. На якусь мить або дві йому раптом здалося, що сер Генрі має рацію щодо цієї дивакуватої старої дами. Вона могла б щось відчути — адже старі люди іноді бувають дуже проникливі. Так, наприклад, він ніколи нічого не міг приховати від своєї старої тітки Емми. Вона зрештою зізналася в тому, що в нього ставав кривим ніс, коли він мав намір збрехати.
Але, крім кількох банальностей, знаменита міс Марпл сера Генрі нічого не могла сказати. Він відчув роздратування і сказав досить грубо:
— Істина полягає в тому, що факти незаперечні. Хоч би як не узгоджувалися між собою окремі деталі, про які розповідали ці люди, усі вони бачили одне й те саме. Вони бачили чоловіка в масці з револьвером і ліхтарем, який відчинив двері і тримав їх відчиненими, і незалежно від того, що він сказав: «Руки вгору!», чи: «Гаманець або життя!», чи будь-яку іншу подібну фразу, вони його бачили.
— Але ж даруйте, — лагідно заперечила міс Марпл, — насправді вони нічого не могли бачити…
Кредокові перехопило подих. Вона все зрозуміла! Хай там як, а вона справді прониклива. Він випробував її своєю самовпевненою риторикою, але вона на це не піддалася. Атож, факти поки що залишалися фактами, а те, що сталося, тим, що сталося, але ж вона зрозуміла, як і він зрозумів, що люди, котрі бачили озброєного чоловіка, який напав на них, насправді не могли взагалі його бачити.
— Якщо я все правильно зрозуміла, — сказала міс Марпл, і її рожеві щоки порожевіли, а в очах з'явився вираз суто дитячої втіхи, — на той час у холі не було світла й на сходах його теж не було.
— Ні, не було, — підтвердив Кредок.
— Отже, якщо чоловік стояв у дверях і спрямував потужний промінь ліхтаря в кімнату, то ніхто нічого не міг побачити, крім ліхтаря, чи не так?
— Ні, не міг. Я здійснював такий слідчий експеримент.
— І тому, коли декотрі зі свідків запевняють, що вони бачили чоловіка в масці й усяке таке інше, то хоч вони цього й не усвідомлюють, а проте вони повертаються до того, що вони бачили потім — коли світло знову загорілося. А тому все чудово вкладається в ту теорію, що Руді Шерц був, я думаю, «підставним персонажем» у тому розумінні, якого я надаю цьому виразу.
Райдсдейл подивився на неї з таким подивом на обличчі, аж вона зашарілася ще густіше.
— Можливо, я застосувала неправильний термін, — промурмотіла вона. — Я не дуже тямлю в американізмах і розумію, що вони змінюються дуже швидко. Я запозичила цей термін з одного оповідання містера Дешіела Гемета. (Мій племінник Раймонд каже, що він перебуває на самій вершині того дерева, яке називають «жорстким» стилем літератури.) «Підставний персонаж», якщо я правильно розумію, це той, кого звинувачують у злочині, скоєному кимось іншим. Руді Шерц, як мені здається, належить саме до таких людей. Досить дурний, як ви знаєте, але жадібний і, мабуть, надзвичайно довірливий.