Кредок заспокоїв її, а потім поставив їй найголовніше запитання:
— Але чи сказав він вам, хто замислив ту розвагу? Але тут його чекала повна невдача.
— Він ніколи не казав мені, хто його на все це намовив. Я думаю, ніхто його не намовляв. То була його власна вигадка.
— Він не згадував про якесь ім'я? Чоловіче або жіноче?
— Він не сказав нічого, крім того, що буде нажаханий зойк. «Я посміюся, дивлячись на їхні обличчя». Ось що він мені сказав.
Йому недовго довелося сміятися, подумав Кредок.
— Це лише теорія, — сказав Райдсдейл, коли вони їхали назад до Меденгема. — Жодні факти її не підтримують. Може, просто відкинемо її як умоглядні фантазії старої діви, та й по всьому?
— Я так не робив би, сер.
— Усе це дуже малоймовірно. Таємничий «Ікс» раптом виникає в темряві позаду нашого швейцарського приятеля. Звідки він з'явився? Хто він такий? Де він був?
— Він міг увійти крізь бічні двері, — сказав Кредок, — відразу по тому, як увійшов Шерц. Або, — додав він повільно, — він міг увійти з кухні.
— Тобто вона могла увійти з кухні, ти це хотів сказати?
— Атож, сер, таку можливість виключати не слід. Мене дуже не задовольняє поведінка тієї дівчини. Вона не вселяє мені довіри. Усі ті зойки та істерика вельми схожі на театр. Вона могла домовитися з тим молодим хлопцем, впустити його в дім у слушну хвилину, влаштувати всю ту виставу, застрелити його, прибігти назад до їдальні, схопити в руки срібло та замшу для її протирання й розпочати свій вереск.
— Проти цього ми маємо той факт — ее… як же його звуть — ага, Едмунд Светенгем каже, що ключ був устромлений із зовнішнього боку дверей, і він мусив випустити її назовні. Чи існують іще якісь двері в тій частині будинку?
— Так, там є двері до задніх сходів та кухні, розташовані під самими сходами, але, схоже, ручка там відпала три тижні тому, і ніхто її досі не прилаштував. Тому відчинити там двері поки що неможливо. Мені ця версія видається цілком вірогідною. Штир і дві ручки лежали на поличці за дверима в холі й були вкриті товстим шаром пороху, хоч, звичайно, професіонал зумів би відчинити ці двері, якби виникла потреба.
— Ти ліпше подивився б, чи в порядку папери в тієї дівчини. Але мені здається, що вся ця версія має надто теоретичний характер.
Головний констебль знову подивився на свого підлеглого запитальним поглядом. Кредок спокійно відповів:
— Розумію вас, сер, і, звичайно, якщо ви вважаєте, що справу слід закрити, я закрию її. Але я був би вам вельми вдячний, якби ви мені дозволили попрацювати над нею довше.
На подив Кредока головний констебль сказав спокійним і схвальним голосом:
— Ти молодець.
— Треба ще буде попрацювати з револьвером. Якщо ця теорія правильна, то револьвер не належав Шерцу, а тому ніхто не зможе підтвердити, що Шерц коли-небудь мав револьвер.
— Це німецька модель.
— Я знаю, сер. Але наша країна завалена континентальними моделями револьверів. Усі американці були ними озброєні та й наші хлопці теж. Ця дорога нікуди нас не приведе.
— Твоя правда. Можеш запропонувати якісь інші лінії розслідування?
— Повинен бути мотив. Якщо в цій теорії щось є, то виходить, подія, яка сталася в п'ятницю, не була ані простим жартом, ані спробою збройного пограбування, а холоднокровною спробою вбивства. Хтось намагався вбити міс Блеклок. Але чому? Мені здається, що коли хтось і знає відповідь на це запитання, то тільки сама міс Блеклок.
— Я так розумію, вона вже вилила холодний душ на це припущення?
— Вона вилила холодний душ на припущення, що Руді хотів убити її. І вона мала цілковиту рацію.
— І нам треба взяти до уваги ще одне, сер.
— Що саме?
— Хтось може спробувати її вбити знову.
— Така спроба, безперечно, підтвердить правдивість твоєї теорії, — сухо кинув головний констебль. — До речі, ти приглянь за міс Марпл.
— За міс Марпл? Навіщо?
— Я так розумію, вона живе в домі вікарія в Чипінґ-Клеґорні й приїздить двічі на тиждень на лікування в Меденгем-Велс Здається місіс-не-пам'ятаю-як-її-звуть є дочкою давньої подруги міс Марпл. А в нашої старої кицьки справжня спортивна хватка. Життя не дарувало їй великих хвилювань, і розслідування вбивства — для неї неабияка розвага.