— А були діти від того шлюбу?
— Атож, Піп та Емма. — Вона засміялася. — Я знаю, ця ситуація здається безглуздою. Мені відомо тільки, що Соня написала листа Белі після свого одруження, попросивши її переказати Ренделові, що вона дуже щаслива, народила близнят і назвала їх Ні-пом та Еммою. Наскільки мені відомо, більше вона йому не писала. Та Белі, можливо, могла б розповісти вам більше.
Міс Блеклок розчулилася від власних спогадів. Інспектор не був розчулений.
— Тут можна прийти до такого висновку, — сказав він. — Якби в ту ніч вас було вбито, то у світі існує принаймні двоє людей, які стали б унаслідок вашої смерті дуже багатими. Ви помиляєтеся, міс Блеклок, коли кажете, що немає жодної людини, яка мала б мотив прибрати вас із цього світу. Принаймні двоє дуже зацікавлені в тому, щоб вас не стало. Скільки років тепер тим братові та сестрі?
Міс Блеклок спохмурніла.
— Дайте-но подумаю… двадцять другий рік… ні, мені, знаєте, важко пригадати точно… Либонь, десь двадцять п'ять або двадцять шість. — Її обличчя посерйознішало. — Але ж ви не думаєте…
— Я думаю, хтось стріляв із наміром вас убити. Я не виключаю, що ця ж таки особа або особи спробують зробити це знову. Я хотів би попросити вас, міс Блеклок, поставитися до цього з усією серйозністю й бути дуже-дуже обережною. Одне вбивство було підготовлене, проте не вдалося. Я вважаю дуже ймовірним, що скоро спробують організувати нове.
Філіпа Геймс випростала спину й відкинула з чола пасмо мокрого волосся. Вона полола клумбу.
— Ви знову до мене, інспекторе?
Вона подивилася на нього із запитанням у погляді. У відповідь він оглянув її набагато доскіпливіше, ніж перед тим. Атож, дуже миловидна англійка з білявим волоссям і дещо видовженим обличчям. Уперте підборіддя й міцно стулений рот. Якась напруга відчувається в ній. Очі сині, вона їх не відводила, і вони йому нічого не говорили. Це той різновид жінки, подумав він, що вміє зберігати таємницю.
— Пробачте, що я завжди турбую вас тоді, коли ви працюєте, місіс Геймс, — сказав він, — але я не хотів чекати, коли ви прийдете на обід. Крім того, я вирішив, що буде легше поговорити з вами тут, аніж у «Літл-Педоксі».
— Я слухаю вас, інспекторе.
Ані емоцій, ані інтересу в голосі. Але в позі якась настороженість — чи це тільки його фантазії?
— Сьогодні вранці я вислухав одне твердження. Воно стосується вас.
Філіпа злегка підняла брови.
— Ви сказали мені, місіс Геймс, що не знайомі з тим чоловіком, якого звуть Руді Шерц?
— Так.
— Що вперше ви побачили його там, мертвого, а раніше він ніколи не потрапляв вам на очі. Це так?
— Безперечно, так. Я ніде й ніколи раніше його не бачила.
— Ви, наприклад, не розмовляли з ним в альтанці садиби «Літл-Педокс»?
— В альтанці?
Він був майже певен, що вловив нотку страху в її голосі.
— Так, місіс Геймс.
— Хто вам це сказав?
— Мені сказали, що ви розмовляли з тим чоловіком, Руді Шерцом, і що він запитував у вас, де він може сховатися, а ви відповіли, що покажете йому, і при цьому назвали точний час — чверть на сьому. Приблизно о чверть на сьому Шерц вийшов з автобуса в той вечір, коли на «Літл-Педокс» було вчинено збройний напад.
На мить запала мовчанка. Потім Філіпа засміялася — коротко й зневажливо. У неї був вираз людини, яку дуже насмішили.
— Я не знаю, хто вам це сказав, — промовила вона. — Але здогадатися можу Це дуже дурна й нетактовна історія — і вся замішана на злості. З якоїсь причини Міці не любить мене навіть більше, ніж усіх інших.
— Ви це заперечуєте?
— Звісно, це неправда… Я ніколи не зустрічалася у своєму житті з Руді Шерцом і ніколи його не бачила, і я того ранку не була там. Я працювала тут.
Інспектор Кредок запитав лагідним голосом:
— Якого ранку?
Настала коротка пауза. Її очі зблиснули.
— Кожного. Я тут щоранку. Я не йду звідси раніше першої дня. І докинула зневажливо:
— Ви даремно дослухаєтеся до того, що каже Міці. Вона весь час бреше.
— Он воно як, — сказав Кредок, ідучи геть разом із сержантом Флетчером. — Дві молоді жінки, чиї розповіді цілком суперечать одна одній. Кому я повинен вірити?