Вона додала, прямуючи до дверей:
— Мені не слід затримувати вас. Певно, ви дуже зайняті. Більш нічого тут не станеться, еге ж?
— А чому щось має статися, місіс Светенгем?
— Я просто подумала про це, побачивши вас тут. Подумала, чи не йдеться про банду? Ви скажете міс Блеклок, що я принесла айви, гаразд?
Місіс Светенгем пішла. Флетчер почув себе як чоловік, котрий зробив несподіване відкриття. Він думав — і думав хибно, як тепер зрозумів — що двері змастив хтось із тих людей, які живуть у домі. Тепер він бачив, що помиляється. Хто завгодно мусив лише зачекати, поки Міці поїде автобусом, а Летиція Блеклок та Дора Бан-нер обидві підуть із дому. Усе було дуже просто. А це означало, що він не міг виключити нікого з присутніх тієї ночі у вітальні.
— Мерґатройд!
— Чого тобі, Гінч?
— Я оце трохи поміркувала.
— Справді, Гінч?
— Атож, я задіяла свій великий мозок. І ти знаєш, Мерґатройд, у той вечір у їдальні відбувалося зовсім не те, що ми собі уявляли.
— Зовсім не те?
— Так. Підіткни своє волосся, Мерґатройд, і візьми цей совок. Уяви собі, що це револьвер.
— Ой! — нервово скрикнула міс Мерґатройд.
— Заспокойся. Він тебе не вкусить. А тепер підійди до кухонних дверей. Ти будеш грабіжником. Ти стоїш тут. А тепер ти заходиш до кухні, щоб пограбувати цілий гурт йолопів. Візьми ліхтар. Увімкни його.
— Але ж зараз ясний день!
— Застосуй свою уяву, Мерґатройд. Увімкни його.
Міс Мерґатройд зробила так, досить незграбно підсунувши совок під пахву, щоб він їй не заважав.
— А зараз, — сказала міс Гінчкліф, — починай. Пригадай, як ти грала Гермію у виставі «Сон літньої ночі» в Жіночому інституті. Покажи, на що ти спроможна. Говори. «Руки вгору!» — ось твої слова, і не псуй їх ніякими: «Будь ласка!»
Міс Мерґатройд слухняно підняла ліхтар, замахала совком і підступила до дверей кухні.
Переклавши ліхтар у праву руку, вона швидко обернула ручку і ступила крок уперед, знову перехопивши ліхтар лівою рукою.
— Руки вгору! — зажадала вона й відразу додала роздратовано: — Шсподи, та це ж дуже незручно, Гінч.
— Чому?
— Двері. Це ж двері, що відхиляються в обидва боки, вони знову хочуть зачинитися, а в мене зайняті руки.
— Саме так! — переможно вигукнула міс Гінчкліф. — А двері до вітальні в «Літл-Педоксі» завжди розгойдуються. Вони розгойдуються менше, ніж ці, але на місці вони ніколи не затримуються. Саме тому леді Блеклок і купила той чудовий важкий скляний фіксатор для дверей у крамниці Геліота на Гай-стріт. Я ніколи їй не пробачу, що вона випередила мене й купила ту штуковину раніше, ніж я. Я доклала стількох зусиль, щоб примусити старого бевзя знизити ціну з восьми гіней до шістьох фунтів і десяти піилінгів, але тут з'являється міс Блеклок і купує клятущу річ. Мені ще ніколи не доводилося бачити такого привабливого фіксатора, не часто доводиться бачити скляні кулі такого великого розміру.
— Можливо, злодій поставив фіксатор на двері, щоб утримати їх відчиненими? — припустила міс Мерґатройд.
— Застосуй свій здоровий глузд, Мерґатройд. Що ти думаєш, він зробив? Розчинив двері, сказав: «Пробачте на хвилинку», нахилився й поставив фіксатор на потрібне місце, а тоді нарешті взявся за свою головну справу, зажадавши: «Руки вгору!»? Спробуй притримати двері плечем.
— Все одно тримати їх дуже незручно, — поскаржилася міс Мерґатройд.
— Саме так, — погодилася з нею міс Гінчкліф. — Револьвер, ліхтар і двері, які треба тримати відчиненими, — чи не забагато всього? Де ж відповідь?
Міс Мерґатройд і не намагалася знайти відповідь. Вона в глибокому захваті дивилася на свою розумну подругу й чекала, коли та її просвітить.
— Ми знаємо, що в нього був револьвер, адже він із нього стріляв, — сказала міс Гінчкліф. — І ми знаємо, що в нього був ліхтар, бо всі ми його бачили, — якщо, звісно, ми всі не стали жертвою масового гіпнозу, як у випадку тих трюків, що їх в Індії витворяють із мотузками (який зануда той старий Істербрук зі своїми індійськими оповідками!), тому постає запитання, а чи хтось не тримав для нього ті двері?
— Але хто міг би це зробити?
— Ти, наприклад, могла б зробити це, Мерґатройд. Якщо я правильно пам'ятаю, то ти стояла відразу за ним, коли погасло світло. — Міс Гінчкліф весело засміялася. — Ти у нас вельми підозріла особа, чи не так, Мерґатройд? Але кому спаде на думку запідозрити тебе? Дай-но мені той совок — слава небу, це не справжній револьвер. Бо інакше ти вже застрелилася б із нього.